Становлення і розвиток соціально зрілої особистості, її фахове, інтелектуальне та духовне самовдосконалення Основні проблемні питання

1. Біологічно-повноцінна, соціально-повноцінна та неповноцінна особистість.

2. Виховання інформаційних, інтелектуальних та духовних потреб людини. Їх взаємозв’язок.

3. Психолого-педагогічні умови становлення соціально зрілої особистості.

4. Лідерство як психологічний феномен.

5. Імідж лідера.

Додаткові питання

1. Зміст і напрямки інтелектуального самовдосконалення особистості.

2. Соціальні і моральні аспекти у формуванні особистої кар’єри.

3. Шляхи наближення до інтелектуального, професійного та морального ідеалу.

Хід заняття

1.Фронтальне опитування.

2. Дидактичний тест.

3. Аналіз творчого домашнього завдання з подальшим його оцінюванням.

Література

1. Бандурка О.М., Тюріна В.О., Федоренко О.І. Основи психології і педагогіки: Підручник.- Харьків: В-во Нац. Ун-ту внутр. Справ, 2003.- С.84-88, с. 122-126.

2. Комінко С.Б., Курант Л.С. та ін. Психологія в менеджменті: Навч.посібн.-Тернопіль, 1999, С.31-46.

3. Як стати і бути лідером: поради психолога / Автор-упорядник Татенко В. // Серія “Політичні студії”. Вип. 3. –К.: фонд “Українська перспектива”, 1996.- С. 5-23, 31-46.

4. Ященко В.М. Основи психології і педагогіки. Пробний навчальний посібник для студентів непедагогічних спеціальностей.-Тернопіль: Астон, 2004.- С.146-157, 169-177, 256-272.

5. Ященко в.М. Опорні конспекти з “Психології і педагогіки”. – Тернопіль: Астон, 2004. – 182 с. Ключові поняття теми

Амбіція - (від лат. аmbo – обходжу, домагаюсь) – надмірне захоплення своїм “Я”, самозакоханість, чванливість, пихатість. Психологічна риса особистості, яка спричинює проблеми у спілкуванні та перешкоджає її вихованню.

Атракція – (вiд лат. attractio – приваблення, притягування) – поняття, яке означає виникнення при сприйняттi людини людиною почуття привабливостi. Формування прихильностi виникає в суб’єкта як результат його специфiчного вiдношення, оцiнка якого породжує рiзноманiтну гаму почуттiв (вiд неприязнi до симпатiї i навiть кохання) i проявляється у виглядi особливої соцiальної установки на iншу людину.

Владолюбство – прагнення до влади над людьми, задоволення від досягнення цієї мети.

Імідж – сукупнiсть зовнiшнiх особливостей людини (одяг, зачiска, прикраси, макiяж) в поєднаннi з внутрiшнiми, створюють враження про особистість як оригiнальну, неповторну особу із власним стилем поведiнки, мовлення та способом життя.

Кар’єра - (від італ. carriera – життєвий шлях) — це становище в суспiльствi, досягнуте працею у будь-якiй сферi. Атрибутами кар’єри, за твердженнями багатьох психологiв, є успiх, визнання, самоповага, авторитет, матерiальна вигода, мiра вiдповiдальностi i професiйний рiст. Надзвичайно важливою проблемою є мотивацiя кар’єри, основою якої є суб’єктивна концепцiя про необхiднiсть адекватної вiдповiдностi мiж затраченими зусиллями i досягнутими результатами. Етапи кар’єри спiвпадають iз вiковими рамками особистостi (наприклад, перший етап – 20-25 рокiв – початок кар’єри, другий етап – близько 30 рокiв – набуття певної компетентностi; третiй етап – близько 40 рокiв – аналiз досягнень i розгляд можливостей подальшої дiяльностi, четвертий етап – близько 50 рокiв – пiдбиття пiдсумкiв кар’єри i пiдготовка до виходу на пенсiю, п’ятий етап – близько 60 рокiв – перехiд до неробочого життя).

Комерція – вміння прибутково вести торгівлю.

Конкуренція – суперництво, прагнення до ділової переваги.

Конфронтація – агресивний стан, провокуючий активну протидію.

Лідер – (від англ. lead – вести, керувати) – член органiзацiї, який здатний впливати на поведiнку її учасникiв. Поняття “лiдер” введене в соцiальну психологiю дослiдженнями школи К.Левiна. Лiдер висувається неофiцiйно, не володiє системою установлених санкцiй для впливу на iнших, він обмежений у сферi своєї дiяльностi рамками внутрiгрупових вiдносин.

Мотивація досягнення - потреба суб’єкта досягнути успiху в рiзноманiтних видах дiяльностi, особливо в умовах змагання з iншими людьми. Дослiдження мотивацiї досягнення були розпочатi групою американських вчених на чолi з Д.Макклеландом. Вони розробили теорiю i методику вимiру мотивацiї досягнення, якi отримали подальший розвиток в працях Дж.Аткiнсона i Г.Хекхаузена. Згiдно з Д.Макклеландом та iн. мотивацiя досягнення формується протягом усього життя пiд впливом виховання дитини в сiм’ї, поводження з нею батькiв, забарвлення асоцiацiй, якi пов’язують внутрiшнi переживання дитини i форми її поведiнки. Якщо з раннього дитинства дитина часто отримує від батькiв заохочення за свої успiхи i покарання за невдачi, то до 5-6 рокiв в неї складається досвід мотивацiї досягнень, що в подальшому стає стiйкою потребою i проявляється в рiзноманiтних видах дiяльностi.

Позиція моральна – ядро внутрішнього духовного світу особистості, моральні погляди, переконання.

Порядність - стійке ставлення до людей, до справи, неприйняття аморальних мотивів поведінки.

Пунктуальність – точність, акуратність у виконанні своїх обов’язків.

Потреба – фізіологічна чи психологічна нестача індивіда.

Самореалізація особистості – найбільш повне виявлення особистістю своїх індивідуальних і професійних можливостей.

Самовизначення - вибiр людиною свого життєвого шляху, мети, цiнностей, моральних норм, професiй i умов життя.

Самодостатність– усвідомлення людиною себе творцем власного життя,

свого індивідуального світу: сфери цінностей, ідеалів, усієї сфери ідей в широкому розумінні цього слова.

Совість – здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль і самооцінку, відповідальність за свою поведінку та діяння.

Соціальна зрілість – цілісність, досконалість, моральна гармонія особистості з суспільством, котра має здатність до постійного соціального самовдосконалення, стрижнем якої є багатство олюднених стосунків особи та її життєвчинків.

Сумісність – ефект взаємодiї людей, який характеризується максимально можливою задоволенiстю один одним.

Сумісність групова - соцiально-психологiчний показник єднання групи, який вiдображає можливiсть безконфлiктного спiлкування i узгодження дiй її членiв в умовах спільної дiяльностi. У колективi сумiснiсть групова утворює iєрархiю рiвнiв. Нижнiй рiвень сумiсностi групової утворює психофiзична сумiснiсть темпераментiв i характерiв членiв групи, сенсомоторна узгодженiсть при виконаннi ними спiльних дiй, згрупованiсть, яка виражається в iнтенсивностi комунiкативних внутрiгрупових зв’язкiв i взаємностi соцiометричних виборiв. На бiльш високому рiвнi сумiснiсть групова виступає як узгодженiсть функцiонально-рольових очiкувань – уявлень членiв групи про те, що саме i в якiй послiдовностi повинен робити кожен при реалiзацiї суспiльно-значущої i загальної для всiх мети. Вищий рiвень сумiсностi групової характерний тiльки для колективу. Вiдображається в предметно-цiльовiй i цiннiсно-орiєнтацiйнiй єдностi, колективiстськiй iдентифiкацiї, у взаємнiй референтностi членiв групи.

Сумісність міжособистісна - взаємне сприйняття партнерами по спiлкуванню i спiльнiй дiяльностi, яке базується на оптимальнiй подiбностi i взаємодоповненні цiннiсних орiєнтацiй, соцiальних установок, iнтересiв, мотивiв, потреб, характерiв, темпераментiв, темпiв i ритму психофiзичних реакцiй та iнших значущих для мiжособистiсної взаємодiї iндивiдуально-психологiчних характеристик. Критерiєм сумiсностi мiжособистiсної є високе безпосереднє задоволення партнерiв результатом i процесом взаємодiї, коли кожен з них виявився на висотi. Вона супроводжується виникненням взаємної симпатiї, поваги. Особливого значення сумiснiсть мiжособистiсна набуває в складних умовах сумiсної життєдiяльностi, тобто тодi, коли досягнення загальної мети проходить при дефiцитi засобiв, часу, простору, кiлькостi учасникiв, необхiдних для їх реалiзацiї.

Рівень домагань - успiх, на який розраховує людина в тому чи iншому видi дiяльностi. Рiвень детермiнується бажанням особистостi переживати удачу i уникати невдачi. Термiн “рiвень домагань” вперше ввів нiмецький психолог К.Левiн.

Типи авторитету – раціональний (має джерелом компетентність), ірраціональний (грунтується на владі над людьми).

Теорія еліт – сформована італійським соціологом В.Парето, - суть якої полягає у закономірності поділу суспільства на еліту, що управляє та маси, якими управляють. При формулюванні теорії В.Парето відштовхувався від знання про нерівномірності індивідуальних здібностей людей. Вчений вважав, що існує два головних типи еліт: а) “леви”(для них притаманний крайній консерватизм, грубі силові методи правління); б) “лисиці” (майстри демагогії, ошуканства, політичних комбінацій).