Ключові поняття теми

Взаємодія міжособистісна – випадковий чи ні, приватний чи публічний, довготривалий чи короткочасний, вербальний чи невербальний особистісний контакт двох чи більше людей, призводить до взаємозміни їх поведінки, діяльності, відносин, установок.

Групова динаміка – сукупнiсть внутрiшньогрупових соцiально-психологiчних процесiв та явищ, якi характеризують увесь цикл життєдiяльностi малої групи i його етапи: освiта, функцiонування, розвиток, стагнацiя, регрес, розпад. До процесiв групової динамiки вiдносять керiвництво i лiдерство; прийняття групових рiшень; нормоутворення, тобто вироблення групових думок, правил i цiнностей; формування функцiонально-рольової структури групи; згуртованiсть, конфлiкти, груповий тиск та iншi засоби регуляцiї iндивiдуальної поведiнки, тобто всi тi процеси, якi фiксують та забезпечують психологiчнi змiни, що вiдбуваються в групi за перiод її iснування.

Групове прийняття рішень – груповий вибiр одного рішення з кількох альтернатив в умовах взаємного обмiну iнформацiєю пiд час вирiшення спiльної проблеми для всiх членiв групи.

Дистанції – це відстань між співрозмовниками. Розрізняють інтимну, персональну, соціальну та публічну дистанції.

Емоційний бар’єр у спілкуванні – виникає тоді, коли у взаєминах між людьми відсутній емоційний комфорт – стан максимальної емоційної зручності у природньому і соціальному середовищі. Емоційні бар’єри виникають на основі антипатії – почутті неприязні, відрази до чогось чи когось.

Емпатія – здатність людини до співпереживання, співчуття, розуміння внутрішніх станів інших.

Емпатійне спілкування – безоцінковий зворотний зв’язок, мета якого – підтримати, дати зрозуміти, що проблема, котра хвилює співбесідника, і слухачем сприймається як важлива.

Естетичний бар’єр у спілкуванні – виникає на основі перших вражень про людину, насамперед з її зовнішнього вигляду, манери поведінки, стилю одягу.

Ефект групової поляризації – явище психологiчного подiлу групи людей на двi пiдгрупи, кожна з яких дотримується полярно протилежної думки про питання, що обговорюється.

Імідж ділової людини – це зовнiшнiй вигляд, вмiння триматись з людьми в дiловій i неформальній обстановці, оформлення кабiнету, службових паперiв, дiловий стиль роботи, рівень органiзованостi, вiд чого значною мiрою залежить успiх в бiзнесi.

Інтелектуальний бар’єр у спілкуванні – у кожної людини різні прояви інтелекту розвиваються нерівномірно. В одних людей розвинений інтелект теоретичний, в інших – практичний, в перших – виражена здатність до цілісного художнього пізнання світу, в інших – до логічного осмислення і суворого наукового відтворення. Це спричинює виникнення даного феномену.

Комунікації– спiлкування, обмiн iнформацiєю i взаємодiя людей один з одним.

Комунікабельність - (від лат. communico — з'єдную, повідомляю) – здатнiсть встановлювати контакти. Ця риса цiнувалась завжди дуже високо, а останнiм часом її роль пiдвищилась щонайменше з двох причин. По-перше, в умовах ринкових вiдносин вмiння встановлювати контакти визначає успiх при реалізації продукцiї, отриманнi нових замовлень, а значить i успiшну роботу органiзацiї. По-друге, вмiння правильно спiлкуватися i давати чiткi накази є невiд’ємним елементом успiшної управлiнської дiяльностi. Комунiкабельнiсть або вмiння спiлкуватись пов’язанi з адекватним розумiнням i реалiзацiєю в практичнiй дiяльностi трьох основних функцiй спiлкування: iнформацiйно-комунiкативної (обмiн iнформацiєю), афектно-комунiкативної (передача емоцiйного ставлення), регулятивно-комунiкативної (змiна поведiнки під час спiлкування). Комунiкабельнiсть залежить вiд низки психологiчних особливостей iндивiда, а саме: природних особливостей людини, спрямованостi активностi, дiлової привабливостi, прагнення домiнувати чи спiвпрацювати в процесi дiлового спiлкування; адаптивних якостей, якi дозволяють швидко пристосуватись до ситуацiй, що змiнюються в процесi спiлкування; поведiнки в екстремальних ситуацiях, пов’язаних з особливими формами спiлкування (наприклад, конфлiкти, погрози i т.д.).

Комунікативна сторона спілкування - пов’язана з виявленням специфiки iнформацiйного процесу мiж людьми як активними суб’єктами з урахуванням вiдносин мiж партнерами, їх установок, цiлей, намiрiв. Це призводить не лише до руху iнформацiї, але й до уточнення, збагачення тих знань, думок, фактiв, якими обмiнюються люди.

Комунікативні орієнтації у спілкуванні: особистiсна i рольова. В особистiсному спiлкуваннi параметри постають один перед одним з боку намiрiв, мотивiв, думок, пристрастей, iндивiдуальних особливостей, прив’язаностей. Типовий приклад – “розмова для душi”. У рольовому спiлкуваннi ми виступаємо один перед одним як представники деякої соцiальної категорiї. Прикладом такого спiлкування може бути розмова покупця з продавцем, лiкаря з пацiєнтом i т.д.

“Мозкова атака” – це сукупнiсть методiв активiзацiї пошуку iдей. Вони дуже цiкавi, продуктивнi, їх слiд обов’язково застосувати пiд час вироблення

творчих управлiнських рiшень. Метод “мозкової атаки” запропонував в 40-х рр. американський психолог Осборн, який вважав, що новим iдеям необхiдний прорив iз надсвiдомостi у свiдомiсть. Зокрема, при генеруваннi iдей атмосфера повинна бути невимушена, люди повиннi бути розкутими, нiякої критики i тим бiльше самокритики (критичнi зауваження iнколи сприймаються як образа, в результатi чого людина нiби “закривається”). Не повинна проявлятися й iєрархiя стосункiв, всi у “мозковiй атацi” рiвнi, думка кожного вважається цiнною i не обговорюється. Процедура “мозкової атаки”: проблема обговорюється приблизно пiвгодини, за цей час висувається декiлька iдей. Все записується на магнiтофон, а потiм ретельно аналiзується. У процесi “мозкової атаки” можна висловлювати будь-якi пропозицiї, iдеї, в тому числi парадоксальнi. Вони нi в якому разі не повиннi заперечуватись, адже навiть найнереальнiша iдея може потягнути ланцюг асоцiацiй, призвести до оригiнального вирішення i важливого практичного результату.

Мотиваційний бар’єр у спілкуванні – коли співбесіднику нецікаві думки партнера, вони не зачiпають особистих потреб, не спричиняють мотиву, який спонукав би до розуміння.

Невербальна комунікація – засоби, за допомогою яких здійснюється спілкування. До таких відносять: 1) оптико-кінетичну систему (жести, міміку, пантоміміку); 2) параекстралінгвістичну систему (інтонацію, немовні додатки, паузи); 3) систему “контакту очима”(візуальні засоби); 4) систему організації простору і часу комунікації (дистанцію, розташування).

Особистісний профіль менеджера – сукупнiсть внутрiшнiх факторiв, що впливають на ефективнiсть управлiнської дiяльностi (iндивiдуально-психологiчнi особливостi особистостi менеджера, його вiк, освiта, досвiд, психологiчнi установки, домiнуючi психiчнi еталони та iн.). В психологiчних дослiдженнях вказується, що чим складнiша та вiдповiдальнiша ситуацiя управлiння, тим яскравiше проявляється особистий профiль менеджера, особливо в екстремальних ситуацiях. Так, в умовах дефiциту часу при наявностi загрози, що характерна для багатьох екстремальних ситуацiй, всебiчно проявляються iндивiдуальнi особливостi менеджера та його досвiд. Наприклад, тип нервової системи в звичайних умовах вiдiграє важливу роль в дiяльностi менеджера. Однак найбiльш глибоко вiн проявляється в екстремальних умовах. Люди iз слабким типом нервової системи роблять помилки, а люди iз сильним типом, навпаки, переживають емоцiйний пiдйом i мають здатнiсть до мобiлiзацiї внутрiшнiх психологiчних резервiв.

Позиції у спілкуванні (за Е.Берном) – 1. “Батько” – вимагає, оцінює, керує, підпорядковує. 2. “Дорослий” – характеризується розсудливістю, схильністю до роботи з інформацією. 3. “Дитина” – прояв почуттів беззахисності, підлеглості.

Презентація – процес i засоби представлення себе оточенню.

Престиж – мiра визнання суспiльством заслуг iндивiда; результат спiввiдношення соцiально-значущих характеристик суб’єкта зi шкалою

цiнностей, що склалися в даному суспiльствi.

Професійна етика - (від лат. professio – спеціальність, etnica – звичай) – кодекс поведiнки, що забезпечує моральний характер тих взаємовiдносин мiж людьми, якi випливають з їх професiйної дiяльностi. В основi управлiнської етики лежить вимога безумовної поваги до людини, до особистостi. Управлiнська етика вимагає такий якостей керiвника: дiловитiсть, компетентнiсть, чеснiсть, поряднiсть. Професiйна етика керiвника забороняє бюрократизм, байдужiсть, чванливість у ставленнi до пiдлеглих та лестощi до вищого керiвництва; вона забезпечує орiєнтацiю керiвника на господарсько-економiчну, органiзаторську та виховну дiяльнiсть.

Професійні вміння керівника – вмiння слухати, повнiстю розумiти спiвбесiдника, збагнути головне, нове, цiнне з його слiв; вмiння говорити – коротко, зрозумiло, ввiчливо, переконливо; вмiння читати – швидко, вибiрково, уважно, запам’ятовуючи добре i надовго; вмiння писати – грамотно, точно, дотримуючись правил дiлового письма. Для успiшного оволодiння вказаними вмiннями необхiдно мати природнi задатки: стiйку увагу, великий об’єм короткочасної i довгочасної пам’ятi, активний i творчий iнтелект.

Рефлексія (від лат. Reflexio – звернення назад) – психологічне саморозуміння суб’єктом внутрішніх психічних активів і станів.

Рефлексивне (активне) слухання – це зворотний зв’язок з парнером при спілкуванні, при якому слухаючий більш активно використовує мовну форму для підкріплення розуміння повідомлення.

Спілкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами в суспільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини; 2) здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на значну зміну в стані, поведінці і особистісно-смислових утвореннях партнера.

Техніка спілкування – сукупність засобів, прийомів, які люди використовують для досягнення бажаних ефектів у спілкування.

Форми взаємодії в діловому середовищі – це ділові бесіди (бесіда при прийомі на роботу, бесіда при звільненні, проблемні та дисциплінарні бесіди); ділові наради.

ЗАНЯТТЯ 2