МОДУЛЬ №1

Тема:

ПІЗНАННЯ І РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

Мета:

Виявити загальні та специфічні особливості розвитку особистості в її соціокультурному просторі.

Завдання

1. Розкрити зміст ключових понять психології і педагогіки.

2. Виявити психологічні і педагогічні закономірності розвитку особистості на різних стадіях вікової періодизації.

3. Виявити взаємозалежність розвитку особистості від рівня культури й духовності соціуму, де проходить її життєдіяльність.

ЗАНЯТТЯ 1

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Основні проблемні питання

1. Витоки психології та етапи ії історичного розвитку. Предмет та завдання психології як науки.

2. Історія становлення педагогіки як науки. Зміст процесів навчання і виховання.

3. Розкрийте зміст понять: індивід, суб’єкт, особистість, індивідуальність, універсум.

4. Періодизація розвитку та особливості дітей різних вікових груп.

5. Умови, чинники та наслідки ненормативного психічного розвитку.

6. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

Додаткові питання

1. Історіогенез українського виховання.

2. Методи навчання.

3. Методи виховання.

4. Родинна педагогіка у розвитку особистості.

Хід заняття

1. Фронтальне опитування.

2. Дидактичний тест.

3. Розв’язування психологічних задач.

Література

1. Галузинський В.М., Євтух Б.П. Педагогіка: теорія та історія: Навчальний посібник.-К.: Вища школа, 1995.-С.4-15.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. – К.: Вища школа. – 2001. – С.39-59, 162-173.

3. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001, - С. 12-43, 76-98, 100-122, 134-143.

4. Психологічний словник / За ред В.І. Войтка. – К.: Вища школа, 1982.

5. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навчальний посібник.-К.: ІСДО, 1996.- 288 с.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. Посібник.-К:Академвидав., 2003.-С.11-41, 231-242, 390-426.

7. Ященко В.М. Основи психології і педагогіки. Пробний навчальний посібник для студентів непедагогічних спеціальностей.-Тернопіль: Астон, 2004.- С.10-22, 39-41, 66-74, 86-90, 237-252.

8. Ященко В.М. Опорні конспекти з “Психології і педагогіки”. – Тернопіль: Астон, 2004. – 182 с.

Ключові поняття теми

Біхевіоризм – напрямок у зарубіжній психології, який виник на початку ХХ ст. і заперечує тлумачення свідомості як предмету наукового дослідження, котрий зводить психіку до різних форм поведінки, як результату відповіді організму на впливи із соціуму.

Виховання – а) у широкому соціальному розумінні – виховний вплив на людину соціальних чинників та передача досвіду від старших поколінь до молодших; б) у вузькому соціальному розумінні – цілеспрямований вплив на людину з боку соціальних інститутів з метою формування у неї системи знань, світогляду, національних та загальнолюдських цінностей; в) у педагогічному розумінні – цілеспрямований, спеціально організований і керований педагогом процес формування та корекції певних якостей, поведінкових звичок особистості, розв’язання конкретних виховних завдань.

Генотип – це людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних знак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання. Генотип визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовні рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з органічними потребами.

Гештальтпсихологія (гештальтизм) – напрямок в західній психології, котрий виник в Німеччині в першій половині ХХ ст. Дослідники висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур – гештальтів, котрі є

первинними по відношенню до власних компонентів.

Гуманістична психологія – один із провідних напрямків сучасної зарубіжної психології, який виник у 60-ті роки ХХ ст. на противагу психоаналізу і біхевіоризму. Виявляє внутрішній світ

(діяльність, поведінку, спілкування, вчинки душевно здорових, творчих людей), названа А.Маслоу “психологією третьої сили“.

Душа - (від лат. anima), поняття, котре визначає історично змінні погляди на психіку і внутрішній світ людини; поняття про особливу нематеріальну субстанцію, незалежну від тіла. Розуміння душі трактувалося анімістичними уявленнями про особливу силу, котра живе в тілі людини і тварини і покидає його під час сну або у випадку смерті. В експериментальній психології, яка виокремилась в середині 19ст., поняття душі витісняється поняттям психіки.

Індивід – людина як представник роду, носій природних властивостей; тілесна субстанція людини.

Індивідуальність – людина як унікальна, самобутня особистість, котра реалізує себе в творчій діяльності.

Кризові періоди – це періоди в житті людини (як правило, в три, сім, одинадцять, тринадцять років), коли протягом відносно короткого часу (кілька місяців, рік) виявляються різкі і суттєві психологічні зрушення і зміни особистості, розвиток набуває бурхливого, стрімкого, кризового відтінку.

Методи навчання – спричинена принципами навчання система правил педагогічної взаємодії, завдяки яким вчитель та учень вибирають прийоми і способи конкретних дій, що призводять до досягнення поставленої мети. Це способи взаємодії вчителя і учня, організації їх пізнавальної діяльності, котрі забезпечують набування знань, вмінь та навичок з метою засвоєння конкретного змісту освіти. До основних методів навчання належать:

1)усне викладання навчального матеріалу (пояснення, розповідь, інструктаж, бесіда);

2) обговорення вивченого матеріалу (бесіда, семінар);

3) вправи (ігри);

4) самостійна робота учнів (робота з друкованими джерелами, самостійний пошук, самостійний перегляд теле-, радіо передач).

Методи виховання – це науково обґрунтовані способи педагогічно організованої взаємодії з учнями, самоорганізації їх життя, прийоми психолого-педагогічного впливу на їх свідомість і поведінку, стимулювання діяльності і самовиховання. Система основних методів виховання складає:

1. переконання;

2. приклад;

3. заохочення;

4. покарання;

5. вправи;

6. змагання.

Методи самовиховання – це загальні та специфічні прийоми і засоби, котрі є основою цілеспрямованої активної діяльності людини, метою якої є формування та розвиток власних позитивних і подолання негативних якостей. До основних методів самовиховання належать:

1. самозобов’язання;

2. самоутвердження;

3. самоорганізація;

4. самоконтроль;

5. самозвіт;

6. самокритика;

7. наслідування ідеалу, взірця;

8. самозаохочення;

9. самопокарання;

10. самопримус;

11. аутотренінг.

Мозок – це матеріальний носій, орган психіки. Це центральний відділ нервової системи тварин і людей, котрий забезпечує найбільш досконалі форми регуляції всіх функцій організму, його взаємодію з середовищем, вищу нервову діяльність, а у людини і вищі психічні функції.

Навчання – цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учня, спрямований на оволодіння знаннями, вміннями, навичками, нормами і цінностями.

Нервова система – сукупність нервових утворень у хребетних тварин і людини, через які здійснюється сприйняття діючих на організм подразників, котрі виникають у відповідь на формування зворотних реакцій. Завдяки їй забезпечується функціонування організму як єдиного цілого.

Особистість - людина як представник суспільства, котра вільно і відповідально визначає свою позицію серед інших.

Освіта – процес і результат оволодіння системою наукових знань, теоретико-практичних умінь і навичок, на основі яких формується нормоціннісна система особистості, її світогляд та життєтворчість.

Педагогіка – слово грецького походження, складається з двох слів: «пайдос»(дитя) та «аго» (вести). Педагогіка – це наука про введення дитини в самостійне життя; наука про зміст, закономірності, принципи, методи і форми навчання і виховання людини.

Підсвідоме (підсвідомість) – це загальне поняття для означення різних неусвідомлених систем психіки. Термін з’явився у другій половині XVIІІ ст. Всупереч поширеним уявленням, в теорії З.Фройда поняття підсвідомості практично не використовувалось, хоча саме завдяки психоаналізу воно стало популярним.

Пізнавальний розвиток (когнітивний) – це процес формування і розвитку когнітивної сфери особи, а саме – сприймання, уваги, пам’яті, мовлення, мислення.

Пренатальний розвиток – внутріутробний розвиток плоду, який спрямовується і на психічний розвиток. В цей час розвивається чутливість больова, температурна і сенсорна (зокрема звукова), а також моторика.

Психіка – це властивість мозку, котра забезпечує здатність людини і тварини відображати вплив предметів і явищ навколишньої дійсності.

Психічний розвиток – це закономірні психічних процесів у часових характеристиках, котрі виявляються у якісних структурних утвореннях. До основних тенденцій розвитку психіки відносять: 1) ускладнення форм поведінки – форм рухової активності; 2) удосконалення здатності до індивідуального научіння; 3) ускладнення форм психічного відображення.

Психологія - це наука про закономірності виникнення, розвитку і прояву психіки і свідомості людини. Це галузь знань про внутрішній психічний світ людини. Термін виник в XVI ст., означає вчення про душу.

Психоаналіз – один із найбільш відомих напрямків у психології за кордоном, котрий виник на початку ХХ ст. Ґрунтується на положенні про те, що поведінка людини визначається здебільшого підсвідомістю особи.

Розвиток – організований процес функціонального удосконалення розумової і фізичної діяльності людини відповідно до вимог їх діяльності і умов життя, подальшого формування особистості в процесі її навчання, виховання і соціалізації.

Самовиховання – складний інтелектуальний, вольовий та емоційний процес розвитку особи, котрий полягає у глибокому усвідомленні, цілеспрямованому та критичному ставленні до себе та дій оточуючих, готовності і здатності до самовивчення, порівняння своїх вчинків з вчинками інших, вироблення стійких установок на самовдосконалення.

Самоосвіта – цілеспрямована робота особистості над пошуком та засвоєнням нею нових і необхідних знань.

Свідомість – найвищий етап розвитку психіки і продукт суспільно – історичного розвитку, результат праці.

Сензитивні періоди – найсприятливіші періоди певного віку для розвитку тих чи інших психічних функцій (сприймання, мовлення, пам’яті тощо). Вперше термін застосований італійським педагогом М.Монтесорі.

Спадковість (біологічна) – це онтогенез людського організму, котрий своїм джерелом має генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. По спадковості передаються задатки у вигляді будови органів, особливості нервової системи та ін.

Суб’єкт – людина як носій предметно –практичної діяльності; розпорядник душевних сил.

Фізичний розвиток – це зміна анатомічного і фізіологічного характеру, основними показниками якої є ріст, вага, тілобудова, артеріальний тиск, об’єм легень.

Універсум – найвища міра духовного розвитку людини, яка усвідомлює своє буття і місце в світі.

ЗАНЯТТЯ 2