Махізм і емпіріокритицизм («друга хвиля» позитивізму)

Позитивізм у розумінні відношення філософії та науки в стислій формі повторив розвиток їх взаємозв´язків протягом тисячолітньої історії. Історично на першому етапі філософія мислилась як наука наук, як перша наука. Починаючи з Нового часу, у зв´язку зі становленням окремих наук, роль філософії у ставленні до науки все більше зводилася до методології наукового пізнання. Така трансформація співвідношення філософії та науки відбулась і в позитивізмі. Якщо Конт і Спенсер мислили філософію як своєрідну інтегральну «синтетичну» науку, то їх спадкоємці — представники «другої хвилі» позитивізму, усвідомивши марність подібних прагнень, звели філософію до методології наукового пізнання.

До «другого» позитивізму прийнято відносити близькі за змістом філософські погляди відомого австрійського фізика Ернста Маха (1838—1916) і швейцарського філософа творця емпіріокритицизму Ріхарда Авенаріуса (1843— 1896). Обидва вони мислили в руслі ідей і настанов позитивізму: філософію замикали на наукове знання (емпіричне й описове), на неї поширювали критерії науковості, вироблені для точної емпіричної науки.

Виникнення «другого» позитивізму спричинив крах ідеї «синтетичної» філософії Конта—Спенсера, криза механіцизму в науці (механічних моделей пояснення світу), яка постала у зв´язку з дослідженням електромагнітних явищ у фізиці, поява теорій-конструктів, які не вкладались у межі традиційної гносеології, що розглядала пізнання як «копіювання» дійсності.

Філософію Мах зводив фактично до методології наукового пізнання. Саме пізнання він (як і Авенаріус) розглядав як процес прогресивної адаптації людини до середовища (інтерпретує його як біологічно доцільне явище). Вважав, що основою наукового знання є не факти, а відчуття. Прагнучи радикалізувати емпіризм позитивістів, Мах і Авенаріус «розкладали» факти на складові елементи-відчуття, які проголошували вихідними «нейтральними» елементами досвіду. На основі цих елементів «конституюється» світ; вони ж і є основою наукового пізнання. Мах стверджував, що поняття фізики, якими б абстрактними вони не були, «завжди можна простежити до чуттєвих елементів, з яких вони побудовані». Все інше в науці, що не зводиться до подібних елементів досвіду, є «метафізичним мотлохом». Таким «мотлохом» він вважав поняття «сутність», «субстанція», «абсолют», «причина» . З цих засад проростало його негативне ставлення до «метафізичної» опозиції «матеріалізм —ідеалізм», яка, на думку Маха, позбавлена сенсу.

Сильні аспекти радикального емпіризму Маха виявилися в його критиці класичної механіки Ньютона. Він заперечував існування абсолютного часу і простору класичної механіки на тій підставі, що вони не представлені в досвіді. Подібні поняття Мах називав «концептуальними чудовиськами». Його критика засадничих понять механіки Ньютона відчутно вплинула на формування теорії відносності.

Однак радикальний емпіризм має і слабкі сторони. Адже жорстко прив´язана до відчуттів думка не здатна до польоту, до вільного конструювання нових концепцій. Очевидно, тому Мах не прийняв теорії відносності та ідеї атомізму, які на той час не «прив´язувались» до відчуттів. Альберт Ейнштейн, який перебував під впливом поглядів Маха під час створення ним теорії відносності, змушений був пізніше визнати, що Мах «недооцінив конструктивний і спекулятивний характер наукового мислення».

Пізніші дослідження в галузі психології переконливо засвідчили, що ніяких «нейтральних» елементів досвіду, вільних від ззовні внесених смислів чи інтерпретації, немає і бути не може. Будь-яке відчуття існує як складова певного цілого — певних пізнавальних образів, обставин (експерименту, спостереження), співвідноситься з певним теоретичним контекстом. А це означає, що його смислове навантаження задається цим цілим. Прагнення знайти «нейтральні», «чисті» відчуття, факти, позбавлені смислового навантаження, є гносеологічною утопією.

Маха й Авенаріуса часто критикують за суб´єктивний ідеалізм, за наслідування Берклі та Юма. Справді, Авенаріус висунув концепцію «принципової координації», згідно з якою об´єкт не існує без суб´єкта, а Мах проголосив відчуття елементами світу. Завдяки цьому вони, на перший погляд, відтворюють позицію англійських емпіриків, суб´єктивних ідеалістів. Насправді Берклі та Юм «конструювали» світ буденної свідомості, проголошували наш світ комплексом відчуттів. У Маха йшлося про науку та її світ. Наприкінці XIX — на початку XX ст. стає очевидним, що реальність, яку пізнає наука, є штучною математизованою реальністю, що існує тільки в уяві її творців. Без суб´єкта, вченого такої реальності (об´єкта) не існує. Була підтверджена думка Канта, згідно з якою розсудок пізнає дійсність, яку він сам уконституював. Світ, який Мах конституює з елементів-відчуттів, — це науковий світ, штучна реальність, яка не існує об´єктивно, сама по собі. Звідси й висновок, що наукові конструкції не є «копіями» світу, в якому живе людина («світу речей у собі», за Кантом), що їх ставлення до цього реального світу опосередковане уявними реальностями (об´єктами), які не існують без суб´єкта. Отже, суб´єктивний ідеалізм Маха й Авенаріуса не цілком зводиться до позиції Берклі.

Підхід Маха до пізнання як до біологічно доцільного явища виявився в тому, що наукове пізнання він розглядав під кутом зору «економії мислення». Ця точка зору не позбавлена певного раціонального змісту, оскільки наука систематизує, схематизує, типізує (спрощує) дійсність, тобто є ефективним засобом її пояснення і перетворення. Однак термін «економія мислення» є не цілком визначеним. У сучасній науці використовується близький за змістом, але чіткіший за формою принцип простоти. Так, до гіпотези висувається вимога бути логічно якомога простішою.

Концепція Маха й Авенаріуса стала головним предметом аналізу праці В. Леніна (1870—1924) «Матеріалізм і емпіріокритицизм», яка справила фатальний вплив на розвиток як філософії, так почасти і науки в колишньому СРСР. Жорстка прив´язка філософії до політичної ідеології призвела до того, що аналіз тонких філософських матерій з позиції «здорового глузду» і «пролетарського чуття» часто супроводжувався лайкою і навішуванням ідеологічних ярликів на зразок «реакціонер», «мракобіс» тощо. Властивий цій праці дух нетерпимості перевершив за значенням деякі наявні в ній раціональні елементи.

Історія дала повчальний урок любителям жорстко і спрощено пов´язувати науку та філософію, філософію й ідеологію. «Реакційна» суб´єктивно-ідеалістична концепція Маха вплинула (а такі факти не часті в історії науки) на радикальне переосмислення фізичної теорії. А «науковий», «прогресивний», «матеріалістичний» твір Леніна ледь не став перепоною для теорії відносності, спричинив гоніння на генетиків та кібернетиків в СРСР. Це урок для «носіїв абсолютної істини» у філософії, які в боротьбі зі своїми опонентами вдаються до ідеологічних ярликів.