Орфографічний розбір і його види

У процесі формування орфографічних умінь і навичок широко використовується орфографічний розбір, який розглядається в методиці 1 як вид орфогра­фічних вправ, і як методичний прийом, який допомагає співвідносити правописне правило з конкретним написан­ням. Він є проміжною ланкою між знанням правила і пра­вописною навичкою. На етапі навчання діяти за правилом він спрямований на формування умінь свідомо викорис­товувати знання з фонетики чи граматики для пояснен­ня правописних явищ. На етапі перевірки допомагає вчителю з’ясувати, наскільки свідомо учні застосовують набуті знання на практиці.

Під час засвоєння орфографічного матеріалу вико­ристовують такі види орфографічного розбору, як фонетико-орфографічний і граматико-орфографічний.

Під час фонетико- і граматико-орфографічних розбо­рів учні повинні виявити не тільки знання, а й уміння вживати потрібні терміни, висловлювати судження, до­водячи їх правильність, тобто уміти будувати текст-міркування, що є найчастіше складнопідрядним реченням, у якому перша (головна) частина є твердженням орфо­графічного чи граматико-орфографічного факту, а дру­га (підрядна) —доведенням правильності того тверд­ження.

Зазначені види орфографічного розбору застосовую­ться під час попереджувальних і пояснювальних диктан­тів. Вони використовуються на етапі перевірки таких ви­дів списування, як списування з підкресленням орфо­грам, вставлянням пропущених букв, зміною граматичних форм, вправ конструктивного характеру (побудова сло­восполучень) тощо.

Фонетико-орфографічний розбір. Цей вид розбору використовується під час опрацювання фо­нетичних написань і за своєю методикою і суттю є част­ковим звуко-буквеним розбором, оскільки під час. нього аналізується не все слово, а лише орфограма. Так, у сло­ві хлопець орфограмою є буква ь (м'який знак) після ц. Тому учень будує таке міркування: «У слові хлопець після букви ц вживається м'який знак для того, щоб пе­редати на письмі м’якість звука [ц']Або: «У слові сі­м’я вживається апостроф, тому що після букв б, п, в, м, ф буква я позначає два звуки [йа]».

Складнішим видом розбору є граматико-орфографічний. Так, наприклад, щоб пояснити, чому одні іменни­ки І відміни в орудному відмінку мають закінчення –ою, а інші -ею, -єю, учні повинні визначити: а) частину мо­ви, б) рід, число, в) відмінок, г) основу слова, д) звер­нути увагу на кінцевий приголосний основи і в результа­ті зробити відповідне пояснення.

Хід розбору має бути таким (аналізується іменнику словосполученні замислився над задачею):

задача — іменник жін. роду, однина, стоїть в оруд­ному відмінку, має закінчення -ею, тому що кінцевий приголосний основи — шиплячий. А ми знаємо, що в орудному відмінку іменники І відміни з основою на шип­лячий мають закінчення -ею.

У наведеному прикладі пропущено проміжні ланки аналізу: одразу названо частину мови (не поставлено питань до слова), одразу визначено рід іменника, відмінок (не поставлені відмінкові питання). На період за­стосування граматико-орфографічного розбору ці про­міжні ланки мають бути вже автоматизованими, і під час граматико-орфографічного розбору учні називають лише найбільш значимі граматичні ознаки, що стосуються відмінкового закінчення.

Оскільки у початкових класах учні мають опанува­ти уміння повного фонетичного аналізу слова, очевидно, не слід побоюватись, що учні не зрозуміють різниці між фонетичною і графічною основою деяких слів. Так, у сло­ві акація фонетичне закінчення — [а], а орфографічне — я : [акац'ійа], фонетична основа закінчується на [й].

Якщо такі випадки належним чином опрацьовані під час вивчення розділу «Будова слова», то для учнів не буде ніяких ускладнень при аналізі відмінкової форми -єю: якщо основа іменника І відміни закінчується на [й], то в орудному відмінку вимовляємо і пишемо закін­чення -єю: акацією, конвалією.

Граматико-орфографічний розбір у поєднанні з фонетико-орфографічним застосовується під час опрацю­вання написань, що мають морфологічний характер. На­приклад: у слові весна ненаголошений голосний у ко­рені. Добираємо перевірне споріднене. Таким словом є веснонька. Тепер у корені чітко вимовляємо звук [е]. Значить, у слові весна слід писати букву е.

Отже, під час фонетико- та граматико-орфографічних розборів, як і при граматичному, учні повинні уміти мір­кувати вголос. Ці уміння слід спеціально формувати, даючи зразки таких міркувань (вони можуть бути запи­сані на дошці чи плакаті).