Тема 14. Ціни на аграрну продукцію
Методичні поради до вивчення теми
Одним із найбільш вживаних у повсякденному житті економічних понять є категорія ціни, що відображає суму коштів, яку ми сплачуємо за товар. Саме таке визначення ціни є найбільш правильним, оскільки традиційне: «грошовий вираз вартості товару» залишається вірним тільки за умови зрівноваженого ринку (коли попит і пропозиція однакові), що, як відомо, є короткотерміновим явищем або чисто теоретичним.
Необхідно виділити функції, які виконує ціна, а саме: облікова, стимулююча, розподільча та рівноважна.
Важливе місце у висвітленні першого питання цієї теми посідає визначення особливостей ціноутворення у сільському господарстві. Серед них головні:
1. Існуючі ціни на сільськогосподарську продукцію виконують функцію соціального захисту всього населення і часто навіть не забезпечують виробникам простого відтворення. А у зв’язку із несвоєчасними платежами за реалізовану продукцію сільськогосподарські виробники практично надають іншим галузям безпроцентні кредити.
2. Через свою специфіку сільськогосподарське виробництво функціонує у відносно конкурентному середовищі (багато виробників виробляють однакові види продукції), а галузі, що його обслуговують – у монополізованому. Цим зумовлене поглиблення диспаритетності (невідповідності) цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, яка виробничо споживається у сільському господарстві. Вважається, що за все ХХ століття паритет цін досягався тільки двічі:
– у 1910–1914 рр.
– у період Другої світової війни.
Для того щоб зрозуміти, що таке диспаритет цін, можна скористатись наступним прикладом. Якщо у 1990 році для придбання комбайну “Нива” необхідно було виростити і продати 34 т зерна, то у 2003 році – вже 557 т, тобто у 16 разів більше. Для придбання трактору МТЗ у 1990 році – біля 38 т зерна або 27 т молока, то у 2003 році – 236 т зерна або 195 т молока. За підрахунками вчених від диспаритету цін сільське господарство втратило тільки за 1991–2000 роки біля 57 млрд грн, що перевищувало річний бюджет країни.
3. Для сільськогосподарського виробника об’єктивно характерна іммобільність ресурсів, спричинена низькими темпами переливу капіталу. В першу чергу, це є результатом того, що у сільському господарстві земля є однією із важливих складових капіталу, що не переміщується.
4. Об’єктивна відсутність еластичності попиту на аграрну продукцію. У розвинутих країнах коефіцієнт еластичності низький і становить 0,20–0,25. Головним фактором, який зумовлює еластичність попиту, є замінюваність. Хоча в багатих суспільствах “ефект заміщення” досить помірний.
5. Забезпечення паритетності ціноутворення повинно здійснюватись за підтримки держави. Так, в США, де коефіцієнт паритетності найвищий – 0,75, у 1936–1954 рр. держава забезпечувала необхідні паритетні відносини у ціноутворенні, що призвело до того, що на одного сільськогосподарського працівника відтепер припадає у 2,5 раза фондів більше, ніж у інших галузях економіки.
Важливо виділити фактори, що визначають рівень цін (ціноутворювальні фактори). У першу чергу це:
суспільна ціна виробництва;
співвідношення попиту і пропозиції;
купівельна спроможність грошей;
темпи інфляції;
конкуренція;
державне регулювання;
ступінь монополізації виробництва.
А також:
умови поставок товару;
спосіб руху продукції від виробника до споживача;
франкування ціни;
співвідношення валютних курсів інших країн.
Наступне питання теми стосується видів цін, які функціонують у ринковій економіці. Слід звернути увагу слухачів, що у ринкових умовах ми розглядаємо види ринкових цін. Визначення їх найважливіших видів наведено у тлумачному (термінологічному) словнику посібника. Головними з них є:
оптові (гуртові);
роздрібні;
базові;
фактичних угод;
конкурентні;
підтримуючі (в Україні – заставні);
індикативні;
договірні;
світові;
біржові котировки;
трансфертні;
регульовані;
психологічні;
вільні ринкові;
граничні та інші.
В Україні загальна економічна реформа, що почалася у 1991 році, включала реформу ціноутворення. За цей період ми перейшли від переважно державних цін до ринкових. Вирішальною на цьому шляху була постанова Кабміну України (жовтень 1994 р.) “Про ціноутворення в умовах реформування економіки”, після виходу якої фактично розпочата лібералізація та широке впровадження ринкових цін у всі сфери економіки держави, в т.ч. і у сільське господарство. У результаті це був рік найбільшого злету цін, які зросли більше як у 100 разів, хоча це не стало рекордом Гіннеса (попереду була, наприклад, колишня Югославія, де ціни за один рік зростали більше як на 400 %).
Для розуміння категорії ціни важливо розрізняти поняття “склад” і “структура” ціни. Склад ціни характеризується її економічними елементами (собівартістю, прибутком). Наприклад, до складу роздрібної ціни входять: витрати і прибуток підприємства, ПДВ; витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій і ПДВ; витрати і прибуток підприємств роздрібної торгівлі, ПДВ (рис. 14.1).
Витрати підприємства |
Прибуток |
ПДВ, акциз |
Постачальницько-збутова або оптова націнка (скидка) |
Торгова надбавка (скидка) |
||||
Оптова ціна підприємства |
Витрати |
Прибуток |
ПДВ |
Витрати |
Прибуток |
ПДВ |
||
Оптова ціна галузі |
|
|
|
|||||
Роздрібна ціна |
||||||||
Рис. 14.1. Склад роздрібної ціни
Структура ціни – це відсоткове відношення окремих складових її елементів до загального рівня ціни. Наприклад, ціна – 100 %, собівартість – 60 %, прибуток – 20 %, ПДВ – 20 %.
Рівень цін на екологічно чисту продукцію повинен формуватися з урахуванням попиту та пропозиції. В Україні це, перш за все, стосується виробництва дитячого та дієтичного харчування, оскільки про більш масове виробництво екологічно чистої продукції говорити поки що передчасно.
За дослідженнями вчених встановлена залежність між розміром недобору врожаю сільськогосподарських культур, вирощених за екологічно безпечними технологіями, та зростанням внаслідок цього собівартості продукції. Наприклад, недобір урожаю зернових оцінюється в середньому на 25 %, а приріст додаткових загальногосподарських витрат становить 8 %. У зв’язку з цим орієнтовні ціни реалізації екологічно чистого зерна рекомендується підвищити відносно орієнтовних заставних цін на зерно (у відсотках до базової величини) відповідно: овес – на 45 %, гречка – на 60 %, пшениця – на 40 %. Ціни на екологічно чисті помідори та інші овочеві культури пропонується збільшувати на 30–40 %, а на молоко – на 30 %.
Надзвичайно важливим питанням даної теми є особливість визначення ціни за ринкових умов на відміну від планово-централізованої економіки. В умовах останньої ціноутворення було функцією держави і його узагальнена формула мала вигляд: середні витрати + прибуток. У конкурентному середовищі підхід до встановлення ціни суттєво змінився. Формула встановлення ціни у ринкових умовах приймає інший вигляд (рис. 14.2).
Мета ціноутворення включає наступні варіанти:
а) максимум прибутку (ціна буде найбільшою);
б) виживання у ринкових умовах (ціна буде мінімальною);
в) завоювання сегменту (частини) ринку за кількістю проданого товару (як правило, ціна невисока);
г) завоювання сегменту ринку за якістю товару (ціна висока).
Рис. 14.2. Методика встановлення ринкової ціни
Вивчення попиту необхідне для того, щоб знати, якій кількості споживачів потрібен даний товар. Вивчення попиту можна проводити за результатами опитування, на основі обробки статистичних даних. Наприклад, якщо ми маємо виробляти дитяче харчування для немовлят, максимальний попит можна визначити множенням кількості немовлят у даному регіоні на норму споживання дитячого харчування. Використовується також метод оцінки кривих (графіків) попиту.
Далі переходимо до оцінки власних витрат. Доцільно при цьому розділяти постійні, змінні та валові витрати.
Обов’язковим елементом ціноутворення у ринкових умовах є оцінка товарів конкурентів. Це важливо з точки зору того, як ціна, яку ми виставляємо, співвідноситься з цінами головних товаровиробників-конкурентів. Якщо, скажімо, наша ціна на порядок вища від ціни конкурента, необхідно ще раз замислитись: чи доцільно виходити на ринок з таким дорогим товаром.
Вибираючи метод ціноутворення, можна зупинитись на наступних:
а) середні витрати + прибуток, якщо така ціна “вписується” у конкурентну і відповідає завданням ціноутворення нашого підприємства (фірми);
б) встановлення ціни на основі беззбитковості виробництва, тобто ціна повинна забезпечувати нульовий прибуток (найнижчий рівень цін);
в) на абсолютно новий на ринку товар – метод “зняття вершків” (ціни найвищі протягом певного часу);
г) на основі відчутної цінності товару – в залежності від цінностних потреб споживачів. Наприклад, зробити скидку до ціни, вважаючи це найвагомішою складовою ціни;
д) на основі поточних цін, як правило, цін основних товаровиробників – конкурентів. Дуже поширений метод за умови, що така ціна забезпечує прибуток;
е) на основі закритих торгів, як правило, за підряди у будівництві (такі ціни – невисокі).
Останнім етапом є встановлення кінцевої ціни, що повинна враховувати комплекс усіх попередніх складових.
Слухачам необхідно пояснити, що ціна у ринкових умовах – це не константа, вона може змінюватись за багатьох обставин. Існує поняття цінової політики підприємства (фірми), яке стосується багатьох сторін його діяльності. Певні особливості ціноутворення існують на: нові та додаткові товари, побічні продукти виробництва; за географічним принципом; встановлення ціни з включенням до неї витрат на доставку; цін зі скидками; “принесення товару в жертву” тощо. Все це має неабияке значення і врешті формує прибуток підприємства в цілому.