П лан семінарсько-практичного заняття

Виробничі фонди підприємства –

це вартісний вираз засобів виробництва (знарядь і предметів праці) разом із грошовими ресурсами, які обслуговують процес виробництва.

Основні виробничі фонди (основний капітал) –

засоби праці, виражені у вартісній формі, які приймають участь у процесі виробництва багаторазово, не змінюючи своєї натуральної форми, виконують одну і ту ж функцію протягом декількох виробничих циклів та переносять свою вартість на створюваний продукт частинами. Наприклад, обладнання, будинки, споруди, продуктивна і робоча худоба, багаторічні насадження тощо.

Оборотні фонди –

предмети праці, виражені у вартісній формі, які приймають участь у процесі виробництва протягом лише одного циклу і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт. Наприклад, сировина, насіння, корми, паливо, добрива, запасні частини тощо.

Основні невиробничі фонди –

частина основних фондів, яка безпо­середньо не бере участі у виробництві продукції, але формує соціальні умови життя людей. Це фонди житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.

Основні виробничі фонди сільськогос­подарського призначення –

основні фонди, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва сільсько­господарської продукції. Наприклад, ферми, трактори, комбайни, худоба на відгодівлі, корови, хмільники, садки.

Основні виробничі фонди несільсько­господарського призначення –

основні фонди, які не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва сільськогосподарської про­дукції. Наприклад, будівля і обладнання цегельного заводу, цеху по переробці сільськогосподарської продукції, примі­щення та обладнання громадської їдальні, ремонтної майстерні тощо.

Первісна вартість основних виробни­чих фондів –

фактична вартість основних фондів на момент введення в дію чи придбання (ціна придбання + транспортні витрати на доставку + витрати на монтаж + інші витрати, пов’язані із введенням у дію).

Справедлива (оціночна) вартість основних фондів –

вартість основних фондів, за якою може здійснюватися обмін або оплата зобов’язань між незалежними та обіз­наними сторонами. Наприклад, сучасна собівартість придбання основних фондів за мінусом суми зносу на дату оцінки або ринкова вартість (для будівель і споруд). Це вартість, яка визначена за цінами, присутніми на ринку на аналогічні засоби праці без здіснення акту їх купівлі-продажу.

Переоцінена вартість основних фондів –

вартість основних фондів після їх переоцінки із врахуванням фізичного і морального зносу, сучасних способів виробництва, інфляції тощо.

Ринкова вартість основних фондів –

вартість, сформована за реального здійснення акту їх купівлі–продажу.

Балансова вартість основних фондів –

вартість основних фондів, за якою вони відображаються на балансі підприєм­ства. Може бути первісною або переоціненою вартістю.

Відновна вартість основних фондів –

вартість відтворення основних засобів у сучасних умовах за нових способів виробництва і вартості ресурсів та з врахуванням інфляції.

Залишкова вартість основних фондів –

первісна (балансова) вартість за мінусом суми зношення.

Ліквідаційна вартість основних фондів –

вартість основних фондів, яку підпри­ємство очікує отримати від їх ліквідації (продажу) по закінченню терміну корисного використання за мінусом витрат, пов’язаних із процесом їх ліквідації (продажу).

Строк корисного використання основного засобу –

очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься з метою отримання певної економічної вигоди.

Амортизація –

процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного відновлення основних фондів. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.

Фізичне зношення основних фондів –

втрата основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосферних впливів, умов збереження. Перша форма фізичного зношення виникає, коли в процесі використання засобів праці їх робочі органи втрачають свої якості, руйнуються. Друга форма з’являється у зв’язку з недовико­ристанням основних фондів, коли вузли і деталі “старіють” та іржавіють під дією природного і часового факторів.

Моральне зношення основних фондів –

знецінення вартості основних фондів до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Моральне зно­шення першого роду виникає за умови зниження вартості виробництва засобів праці за рахунок зростання продук­тивності праці у промисловості. Ступінь морального зношення першого роду визначається діленням переоці­неної вартості засобу праці на його первісну вартість. Моральне зношення другого роду настає, коли замість існуючих засобів праці промисловість починає випускати нові, більш продуктивні, визначається діленням продуктивності застарілого засобу праці на продуктивність сучасного та множенням на ступінь морального зношення першого роду.

Лізинг –

особлива форма відтворення основних фондів, довгострокова оренда майна або передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості, зворотності або викупу (Закон України “Про лізинг”, 1997 р.).

Фондовіддача –

відношення вартості виробленої продукції (у сільському господарстві – валової продукції у співставних цінах, а в період гіперінфляції – валового доходу, або товарної продукції) до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільсько­господарського призначення.

Фондомісткість –

це обернений до фондовіддачі показник.

Фондооснащеність –

відношення вартості основних виробничих фондів сільськогоспода­рського призначення до площі сільсь­когосподарських угідь. У 2003 р. у середньому в аграрних підприємсмтвах України становила 2058 грн (на 1 га с.-г. угідь), порівняно з 1996 р. скоротилася майже вдвічі.

Фондоозброєність –

відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподар­ського призначення до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. У 2003 р. у середньому в аграрних підприємствах України становила 39,5 тис. грн.

Норма прибутку –

показує, скільки прибутку отримано на 1 грн витрачених фондів. Розрахо­вується діленням прибутку на суму середньо­річної вартості основних виробничих фондів сільськогосподар­ського призначення і оборотних засобів та множенням частки від ділення на 100 %.

Коефіцієнт (швидкість) обороту основних фондів –

відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості.

Період обороту основних фондів –

показник обернений до коефіцієнта обороту.

Коефіцієнт зростання (К_зр) –

відношення вартості основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року.

Коефіцієнт вибуття (К_виб) –

відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до вартості усіх основних засобів на початок року.

Коефіцієнт оновлення (К_он) –

відношення заново уведених за рік основних фондів до балансової вартості усіх основних засобів на кінець року.

Коефіцієнт сукупного

відтворення (К_св) –

відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості усіх основних засобів на початок року. Показує, яка частка нововведених основних засобів використана на просте і яка на розширене відтворення. К_св= К_виб+ К_зр.

Коефіцієнт зношення (К_з) –

відношення суми зношення на кінець року до первісної вартості основних засобів на кінець року.

Коефіцієнт придатності (К_п) –

частка від ділення первісної вартості основних засобів на кінець року за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість на кінець року. Або, К_п=1-К_з. Чим вищий К_п і менший К_з, тим кращі умови для раціонального використання основних засобів.

Умовний строк окупності основних фондів –

частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на операційний прибуток підприємства від основної діяльності.

Виробнича потужність підприємства –

максимально можливий випуск продукції (переробки сировини) за певний час (рік, місяць, зміну, добу) у натуральному вимірі у встановленій номенклатурі та асортименті під час повного завантаження обладнання та виробничих площ [1].

Проектна виробнича потужність підприємства –

потужність, що визначається у процесі реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства [1].

Поточна виробнича потужність підприємства –

визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва або переви­щенням проектних показників [1].

Резервна виробнича потужність підприємства –

повинна формуватись і постійно існувати в окремих галузях економіки: електроенергетиці, газовій промисловості, на транспорті для покриття так званих пікових навантажень [1].

Вхідна виробнича потужність –

потужність на початок року, показує, якими виробничими можливостями володіє підприємство на початок планового періоду [1].

Вихідна виробнича потужність –

потужність на кінець року, складається із суми вхідної потужності та потужності, що вводиться за мінусом потужності, що вибуває [1].