Тема 4. Агропромисловий комплекс як основа продовольчої безпеки країни

Методичні поради до вивчення теми

Вивчення даної теми доцільно розпочати з визначення поняття і значення аграрного сектору та агропромислового комплексу, його складових (або сфер). Найчастіше виділяють три сфери АПК: 1) галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК, 2) сільськогосподарське виробництво і 3) галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції. Але правильніше виділяти ще й четверту сферу – інфраструктуру, яка забезпечує загальні умови розвитку сільськогосподарського виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну, ринкову та екологічну інфраструктури. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, житлово-комунальне господарство, культурне та медичне обслуговування, біржову торгівлю, аукціони, торгові доми, оптові продовольчі ринки тощо.

Наступне запитання про сучасний рівень розвитку сільського господарства доцільно розпочати з тези про те, що Україна – одна з найбільших держав Європи, володіє могутнім потенціалом, займає 1-е місце в Європі за розміром загальної земельної площі – 60,4 млн га та 5-е місце на континенті за чисельністю населення – 47 млн чоловік. Навести розмір ВВП на душу населення, порівняти його з розвинутими країнами світу. З цікавістю сприймають студенти рейтинги нашої країни на світовій арені, наприклад, відповідно до звіту про глобальну конкурентоспроможність, за індексом економічної свободи, індексом корумпованості.

Далі розкрити сучасний стан розвитку галузі сільського господарства, спеціалізацію регіонів, тенденції щодо виробництва основних видів продукції, які намітились після реформування галузі (з 2000 року). Пояснити, що використання неспівставних даних до і після реформування, коли до показників виробництва сільськогосподарської продукції підприємств додані показники виробництва на присадибних ділянках, (чого раніше не робили), призвело до їх так званого "зростання". Важливо показати шляхи виходу галузі сільського господарства із кризового стану.

Розкриваючи питання стану розв’язання екологічних проблем галузі, доречно нагадати майбутнім економістам і менеджерам, що агропромислове виробництво в Україні десятиліттями ґрунтувалось на концепції технократично-екстенсивного, затратного принципу розвитку. Звідси екологічно необмежене, нераціональне і невиважене використання ресурсного потенціалу, навколишнього середовища за рахунок кількісного нарощування засобів виробництва, а отже, і затрат. Тому однією з головних проблем у розвитку країни в цілому, АПК в тому числі, є нестабільна екологічна ситуація, тенденція до її погіршення. Доцільно навести визначення органічного, органо-біологічного землеробства, біодинамічної системи або альтернативного напрямку європейського землеробства, розповісти про генетично модифіковані культури (див. терміни і поняття).

В Україні – один з найвищих у світі рівнів розораності земель, що засвідчує інтенсивність їх використання. За останні роки значно знизився вміст гумусу в ґрунті, значні площі еродовані, заболочені, засолені тощо.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, використання недосконалої техніки. Внаслідок Чорнобильської аварії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Значна частина території України (в основному Поліська) потребує спеціальних заходів щодо покращення ситуації, пов’язаної із радіаційним забрудненням. Для підтримання екологічної рівноваги навколишнього природного середовища за підрахунками вчених необхідно як мінімум третину ріллі вивести із обороту і не менше третини загальної земельної площі залишити у стані близькому до природного (зараз маємо 7–8 %).

Дуже важливим питанням теми є проблема продовольчої безпеки України та ролі агропромислового комплексу і конкретно сільського господарства в цьому процесі. Визначальним критерієм національної безпеки будь-якої країни є рівень продовольчого забезпечення населення, який повинен гарантувати соціально-політичну стабільність суспільства, виживання та розвиток нації. В Україні, на жаль, і досі відсутні нормативно-правові акти, в яких були б визначені параметри продовольчої безпеки. Слід звернути увагу студентів на те, що існує реальна загроза продовольчій безпеці України.

Серед основних чинників загрози:

• зниження купівельної спроможності населення. Так, індекс купівельної спроможності наших громадян – один із найнижчих у Європі – 15 % від європейської норми;

• погіршення структури витрат населення: на продукти харчування витрачається майже 80 % сукупного доходу сім’ї, тоді як у країнах ЄС – 15 %, США – 10 %;

• у структурі споживання найбільшу частку становлять хлібобулочні вироби, картопля та цукор;

• важливим фактором ризику також є низькоефективна діяльність галузей АПК. За останнє десятиліття за обсягами виробництва більшості найважливіших видів сільськогоспо­дарської продукції країна виявилася відкинутою на 15–20 років назад;

• наступна загроза продовольчій безпеці України – розширення ввезення в країну іноземних продуктів, часто таких видів, які традиційно виробляються в Україні (цукор, олія, м’ясо тощо). Серйозними проблемами залишаються: повільне вирішення питань власності, земельних відносин; недоступність кредитів; присутність значних ризиків, притаманних галузі сільського господарства; диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію та інші.

Далі запропонувати майбутнім економістам самим визначити пріоритетні напрямки вирішення проблеми продовольчої безпеки в Україні.

Розкриваючи останнє питання теми щодо сучасної аграрної політики України, необхідно наголосити, що згідно з законом України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» від 18.10.2005 р. вона направлена на вирішення продовольчої безпеки країни, розв’язання продовольчої проблеми, докорінне реформування економічних, соціальних і правових відносин в аграрній сфері, ефективну інтеграцію АПК у світовий продовольчий ринок. При цьому слід виділити окремо найближчі завдання Уряду стосовно АПК, а саме:

• зупинення спаду виробництва;

• збереження аграрного потенціалу, поступове нарощування його обсягів;

• підвищення ефективності виробництва;

• прискорення соціально-економічних перетворень у реформованих сільськогосподарських підприємствах, перш за все у сфері відносин власності на землю.

Однак одним із найскладніших стратегічних завдань є поступове переведення АПК на екологобезпечний шлях розвитку, виробництво конкурентоспроможної і екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Важливу роль у розв’язанні проблеми розвитку пріоритетних напрямів діяльності АПК, а саме: технічного переоснащення агропромислового виробництва, розвитку системи інформаційного обслуговування, підвищення рівня рентабельності галузей сільського господарства, регулювання цін в аграрному секторі країни, формування й розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення конкуренто­спроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках – відіграє держава. Особливе значення для розв’язання названих проблем має розвиток фінансово-кредитного механізму. Пошук нових ринків збуту аграрної продукції та налагодження співпраці з державами, що входять до COT і ЄС, вимагає розвитку міжнародних відносин між урядами, міністерствами та громадськими організаціями.

У 2005 році на виконання Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" урядовою постановою створено Аграрний фонд. Основними завданнями цієї державної установи є регулювання цін в аграрному секторі країни шляхом здійснення фінансових або товарних інтервенцій на аграрному ринку, формування державного продовольчого резерву й надання бюджетних позик під заставу зерна.

Надання селянам позик від держави дає можливість закуповувати пальне, добрива та інші матеріально-технічні засоби для продовження виробничого процесу без втрати права власності на зерно. Для сільгоспвиробників такий механізм значно вигідніший, ніж продаж зерна за безцінь з-під комбайна або зберігання його в непристосованих приміщеннях, де зерно втрачає якість.

У подальшому економічні заходи державного регулювання аграрного сектору повинні відповідати нормам і стандартам COT та сприяти розвитку зовнішньої торгівлі. Позитивним у посиленні глобалізаційних процесів стануть нарощування збуту аграрної продукції і, як результат, збільшення валютних надходжень для економіки в цілому.

Вступ України у Світову організацію торгівлі ставить перед національними виробниками вимоги щодо підвищення конкурентоспроможності, оскільки передбачає зниження рівня державної підтримки сільського господарства шляхом скорочення надання пільг і субсидій, які негативно впливають на міжнародну торгівлю, а також наданням доступу на вітчизняні ринки іноземних товарів у режимі найбільшого сприяння. Дешеві іноземні товари можуть витіснити з ринку багатьох національних товаровиробників, які не зможуть витримати міжнародної конкуренції.

Доступ продукції на національний продовольчий ринок відповідно до вимог COТ повинен регулюватися через митні тарифи, акцизні збори, податок на додану вартість квоти й сертифікати, що належать до непрямих податків, які включаються у ціну продукції і сплачуються споживачами. Митні тарифи сприяють формуванню раціональної структури імпорту і експорту, захисту національних товаровиробників, збільшуючи або зменшуючи експорт.