Розділ 5. Особливості методики дослідження еколого-економічних понять та показників діяльності аграрного підприємства

Дедалі більшої популярності у розвинутих країнах світу набуває екологічна, або біологічна, система землеробства. Можна стверджувати, що за рівнем застосування такої системи визначається ступінь розвитку економіки країни: чим вагоміша частка екологічно чистої продукції, тим вищий рівень розвитку суспільства.

В Україні склалася складна не тільки економічна, але і екологічна ситуація, зумовлена наслідками аварії на ЧАЕС, деградацією ґрунтового покриву, зростанням ерозійних процесів, зменшенням гумусу у верхньому шарі ґрунту, традиційно високим рівнем розораності земель та іншими чинниками.

В умовах пореформованого розвитку підприємств України, поглиблення екологічної кризи, значного загострення виробничих відносин в усіх галузях економіки і, в першу чергу, в одному з найскладніших комплексів країни – агропромисловому назріла об’єктивна необхідність поглибити теоретичні засади щодо виробництва і оцінки екологічно чистої сільськогос­подарської продукції.

Найвагоміший внесок у вивчення поставлених проблем зробили такі відомі вчені, як Трегобчук В.М., Мацибора В.І., Перепелятникова Г.П., Прістер Б.С. Проте, у зв’язку із необхідністю екологізації виробництва сільськогосподарської продукції в Україні, ряд питань з порушених проблем потребують нових підходів.

Зокрема, ще не сформовано чіткого понятійного апарату стосовно біологічного, або екологічного виробництва в цілому, його окремих чинників; не існує також загальноприйнятих світових стандартів технологій виробництва екологічно чистої продукції; відсутня загальноприйнята досконала методика визначення еколого-економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. Недостатньо відпрацьовані механізм визначення впливу окремих факторів на ступінь екологічної чистоти кінцевої сільськогосподарської продукції та методика визначення еколого-економічної ефективності заходів щодо зменшення надходження шкідливих речовин у кінцеву продукцію.

Слід відмітити, що суспільство в цілому ще не готове до сприйняття екологічної проблеми на тому рівні, якого воно заслуговує. І це теж вимір рівня розвитку суспільства: тільки багаті країни можуть собі дозволити впритул займатися екологічними складовими виробництва. Але вже сьогодні ця проблема представляє значний інтерес: її теоретичні, методологічні, методичні та практичні аспекти.

Більшість вчених притримуються наступного визначення біологічної, або органічної, системи землеробства: це така система, що заснована на вилученні або значному скороченні застосування мінеральних добрив та пестицидів. Органічне (біологічне) сільське господарство розглядається як система виробництва, що не передбачає використання синтетичних пестицидів, добрив, регуляторів росту та кормових добавок і базується на застосуванні системи сівозмін, органічних та зелених добрив, посівів бобових культур, механічної культивації та біологічних методів контролю за шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Найбільшого поширення ця система ведення сільськогосподарського виробництва знайшла у таких країнах, як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди. У Міжнародну федерацію руху за органічне землеробство входить понад 50 країн світу. Середньорічні темпи приросту реалізації екологічно чистої продукції складають:

• у США – 20–30 %;

• у Німеччині – 5–10 %;

• Данії – 30–40 %.

Щодо визначення екологічно чистої продукції відомі два підходи. Перший ґрунтується на тому, що хімічні препарати і самі норми – це породження людини, значить екологічно чистою можна вважати тільки ту продукцію, характеристики якої відповідають характеристикам рослин, що вирощені без втручання людини.

Другий підхід найбільш поширений і переважає в Україні. Екологічно чиста продукція – це продукція, вміст шкідливих речовин в якій не перевищує встановлених норм. Так, наприклад, за вмістом радіоактивного цезію в Україні встановлені так звані тимчасово допустимі рівні (ТДР) у продуктах харчування. І якщо, наприклад, ТДР по молоку і молокопродуктам в Україні становить 74 Бк/л, то в Білорусії – 111 Бк/л, Росії – 370 Бк/л, а рекомендації МАГАТЕ становлять 1000 Бк/л. Приблизно таке ж співвідношення між ТДР цих країн і стосовно інших продуктів харчування. Жорстка позиція України з цього питання пояснюється тим, що населення постійно у більшій чи меншій мірі споживає продукцію, вирощену на території радіаційного забруднення.

В останніх економічних публікаціях в Україні все частіше зустрічаються нові поняття і терміни, пов’язані з екологічними проблемами. Перше вітчизняне визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва знаходимо у Мацибори В.І. (автор називає “економіко-екологічна ефективність сільського господарства”), Андрійчука В.Г. (“екологічна ефективність”).

Слід сказати, що визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва як “збільшення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської сировини з найменшими затратами праці, коштів і природних ресурсів на одиницю продукції при збереженні або поліпшенні навколишнього природного середовища” (за Мациборою В.І.)¹² беззаперечно і сьогодні залишається актуальним.

Поряд із цим автор наводить ряд показників, які, на його думку, характеризують еколого-економічну ефективність. Це, насамперед, економічна ефективність витрат на відновлення родючості ґрунту та на відновлення еродованого ґрунту і показники ефективності виробництва екологічно чистої продукції: додатковий прибуток на 1 ц продукції та на 100 грн додаткових витрат, рівень її рентабельності.

Цілий ряд показників еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів, наведених в економічній літературі, навряд чи знайшли і знайдуть у майбутньому широке застосування у практиці економічних розрахунків у зв’язку із проблематичністю визначення їх складових, відсутністю цих даних у статистичній звітності підприємств. Тобто їх можна визначити, але для цього потрібно провести додаткові обстеження. Що ж стосується показників ефективності вироб­ництва екологічно чистої продукції, наведених у Мацибори В.І., то з ними можна погодитися за умови, що заходи по екологізації виробництва не завжди дають можливість отримати додатковий прибуток.

У зв’язку з вищенаведеним пропонується до показників еколого-економічної ефективності виробництва в першу чергу відносити наступні:

• питому вагу екологічно чистої продукції – продукції, вміст шкідливих речовин (нітратів, нітритів, важких металів, радіонуклідів – в залежності від конкретики наукового дослідження) в якій не перевищує ТДР;

• додаткові затрати або приріст затрат на одиницю виробленої екологічно чистої продукції, грн/ц, гол.;

• окупність додаткових затрат на виробництво екологічно чистої продукції: приріст затрат поділити на приріст прибутку, років (місяців);

• додатковий прибуток (збиток) на одиницю продукції;

• додатковий прибуток (збиток) на 100 грн додаткових затрат;

• рівень рентабельності продажу екологічно чистої продукції: прибуток ділиться на товарну продукцію, множиться на 100 %, (показує на скільки можна зменшити ціну за умови незмінного об’єму товарної продукції і беззбиткового виробництва);

• традиційний рівень рентабельності виробництва, %.

Важливо, щоб визначення еколого-економічної ефективності не обмежувалось тільки цим набором показників. Їх підбір залежатиме від конкретних мети та завдань наукового дослідження, специфіки об’єкту, інших факторів. Але найдоступ­ніший варіант за стандартних умов запропонований вище.

У Житомирському національному агроекологічному університеті створена оригінальна методика визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, що засвідчена патентом на винахід.

Опрацювання цієї методики відбувалося на прикладі кормових культур, тобто, встановлювалась послідовність культур за місцем, що вони займають за еколого-економічною ефективністю [78, c. 137–142]. Дана методика більше десяти років успішно випробовується у наукових економічних дослідженнях вузу, на практичних заняттях з економіки підприємства. А нещодавно знайшла своє продовження щодо визначення еколого-економічної ефективності варіантів виро­щування нагідок лікарських на радіаційно забруднених територіях Полісся в залежності від систем удобрення.

Суть цієї методики полягає в тому, що пропонується набір показників, зокрема енергетична урожайність (для кормових культур), урожайність – для інших культур, трудоємкість, рівень собівартості та вміст шкідливих речовин (це можуть бути радіонукліди, важкі метали, нітрати та інші) в 1 ц продукції. Далі коефіцієнтним методом визначається сума коефіцієнтів за всіма названими показниками і місце за еколого-економічною ефективністю.

При порівнянні місць за традиційною економічною та новою – еколого-економічною ефективністю (табл. 5.1) отримуємо зовсім різні варіанти, відмінність яких визначається фактором вмісту радіоактивного цезію у кормах.

Поліпшені сінокоси та пасовища з першого місця за економічною оцінкою спускаються до восьмого за еколого-економічною, багаторічні трави на сіно – з другого на шосте. Кукурудза на силос (третя позиція) при врахуванні екологічного фактора просувається на перше, кормові коренеплоди замість восьмого – на друге. Однорічні та багаторічні трави на зелений корм, силосні культури за еколого-економічною оцінкою піднялися на одну позицію. Однорічні трави на зелений корм та природні сінокоси і пасовища посідають ті ж самі сьоме та дев’яте місця.

Таблиця 5.1