6. Містобудування Стародавньої Індії

Археологічні розкопки стоянок епохи кам'яного віку свідчать про те, що основні райони первісного розселення перебували на родючій рівнині північній Індії, між двома головними ріками Індії і Гангом, а також на невисоких горбистих плоскогір'ях півдня країни, де в умовах постійного літа існувала різноманітна флора і фауна. Найдавніша міська цивілізація Індії виникла на берегах Інду.

Стародавні міста Хараппской цивілізації, засновані переважно в басейні Інду, відрізнялися елементарної геометричною правильністю. Розкриті розкопками англійських та індійських археологів в першій половині XX в. Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро, Рупар, Калібанган, Лотхал і Сангхол виявилися побудованими за заздалегідь продуманою схемою, що дозволяє говорити про можливе існування сильної централізованої влади. Важливим є і той факт, що головним будівельним матеріалом для населених пунктів служив обпалена цегла на мулистому або вапняному розчині на відміну від багатьох міст Передньої Азії, які застосовували лише недовговічний цегла-сирець.

З розкопаних поселень краще за інших збереглися руїни Мохенджо-Даро, спланованого у вигляді правильно окресленого прямокутника зі сторонами приблизно 1100 х 1250 м в центральній частині долини Інду. Місто з усіх чотирьох сторін захищали масивні оборонні стіни, до башт яких підходили широкі і прямі вулиці, що перетиналися під прямими кутами. 12 кварталів міста були утворені геометрично правильної системою вулиць шириною від 5 до 10 м, суворо орієнтованих по сторонах світу: дві вулиці - із заходу на схід і три вулиці-з півночі на південь у відповідності з напрямком північних і південних вітрів.

У розподілі міста на дві частини, тобто на цитадель і житловий район, використаний був планувальний прийом, загальний не тільки для Хараппи та Калібанган, але і для інших міст Стародавнього Востока.Цітадель займала одне з середніх кварталів в західній частині Мохенджо-Даро , Північніше і південніше цитаделі дві паралельні вулиці перетинали місто із заходу на схід і з'єднували башти протилежних оборонних стін поселення, Цитадель розташовувалася на вершині невеликого пагорба і, безсумнівно, панувала над міською забудовою. Прямокутні квартали житлового району складалися з позбавлених прикрас дво-триповерхових будівель з внутрішніми двориками для вогнища. Більшість житлових будинків, що мали кімнати для ритуальних обмивань, за допомогою спеціальних кам'яних лотків приєднувалося до міської системи водопостачання і каналізації.

У процесі історичного розвитку століттями роздробленої Стародавньої Індії, періодично спустошували як іноземними нашестям з півночі в родючі долини Інду і Гангу, так і в результаті військових зіткнень різних рабовласницьких держав і союзів племен, особливе значення мала епоха маурійского імперіі.Сложеніе великої імперії Маур'їв і посилення зовнішнього і внутрішнього торгового обміну дали поштовх зростанню міських центрів Індії, що володіли традиційної четирехчастной планувальною структурою, що відображала станове розподіл.

До категорії основних ставилися провінції з головними центрами в східній частині Індії-тесу, в західній Індії-Уджаяні, в південній Індії-Суваріагірі і в північно-західній Індії-Таксіле, яка займала стратегічне положення на головних торговельних шляхах, що сполучали торгово-ремісничі міста долини Інду і Гангу з Персією, Середньої і Західної Азіей.Таксіла була другим за значенням містом країни і служила головними воротами в Індію.основная забудова міста складалася з неправильних у плані і тісно примикали один до одного двоповерхових житлових будинків із внутрішніми дворами, побудованих з місцевого вапняку . Все місто розтинала простягнулася з півночі на південь головна вулиця завширшки близько 7 м.

Після падіння на початку II в. до н. е.. Маурійской імперії зростання міст продолжался.Період правління Кушан (25-227 рр.. Н. Е..) І Гуптов (300-500 рр.. Н. Е..) Був відзначений тривалою політичною стабільністю, що дозволило Індії зміцнити зовнішні торговельні зв'язки з багатьма країнами Середземномор'я і Південно-Східної Азіі.Значеніе портових міст на західному узбережжі придбали Камбіо, Броч і Кальян, звідки вивозили морським шляхом слонову кістку, сандалове дерево, дорогоцінні камені і перли, прянощі, тканини, ліки, а також залізо і сталь, по перевазі в Римську імперію, а на східному узбережжі-Тамраліпті, який став центром торгівлі з країнами Південно-Східної Азії.

Уздовж сухопутних і річкових шляхів, що зв'язали окремі райони країни, виросли торгово-ремісничі міста, адміністративні центри та храмові комплекси. Так, наприклад, на дорозі, що з'єднала столицю держави Гуптів-Паталіпутре з портом на узбережжі Аравійського моря-Бхрігукачха розташовувалися Уджаяні, Бхаркут, Удайгірі, Деогарх і інші стародавні міста, а також ансамблі монастирів в Санчі, Аджанте і Карлі.

Містобудівна діяльність в Індії з IV в. до н. е.. по V в. н. е.. охопила як епоху Маур'їв, так і Кушано-гуптской період і протікала в умовах існуючого рабовласницького ладу, а на останньому етапі - в процесі його розкладу і появи феодального укладу.

Вторгненням гунів з півночі в кінці V-початку VI ст. н. е.. і загибеллю численних міст, як і самої держави Гуптів, завершився важливий період містобудівної історії Стародавньої Індії. Цей період індійського містобудування зіграв виняткову роль у складанні багатьох рис і канонів, що визначили специфіку і своєрідність розвитку індійського міста.