Тема 2.11 Охорона праці при обслуговуванні і ремонті бурового устаткування

Зміст заняття

1 Основні вимоги техніки безпеки при проведенні ремонту бурового обладнання

2 Безпека проведення вантажно – розвантажувальних робіт

3 Безпека проведення вогневих робіт

1 Ремонтна служба включає ремонтно-механічні заводи, центральні механічні майстерні, майстерні підприємств, а також пересувні ремонтно-механічні майстерні.

Робочі місця, на яких проводиться обробка або ремонт деталей чи вузлів масою більше 16 кг, повинні обладнуватися вантажопідіймальним устаткуванням – талями або кранами.

Робочі місця слюсарів-ремонтників, токарів, робітників на молотах і пресах повинні захищатися збоку робочих проходів, а також сусідніх робочих місць надійними загородженнями з сітки (з клітинкою не більше 3 мм) або суцільного матеріалу, які виключають розліт частинок металу окалини.

Конструкція робочих місць повинна відповідати ергономічним і антропометричним вимогам, зокрема повинна дозволяти виконувати роботу сидячи. При організації робочих місць потрібно керуватися вимогами ГОСТ ССБТ 12.2.032, 12.2.033, 12.2.061, в яких встановлюють ергономічні вимоги до робочих місць, а також нормативно-технологічною документацією устаткування.

Як правило, в умовах майстерень монтажно-демонтажні роботи виконуються на стендах, що забезпечують зручність і безпеку робіт і обладнані пристроями для надійного закріплення устаткування, вузлів і агрегатів (призначених до ремонту) і виключають можливість зсування ремонтованого обладнання в процесі проведення робіт.

Особливу обережність потрібно виявляти при знятті деталей устаткування, якщо при цьому вимагають докладати значних зусиль. Підшипники, втулки, клапанні сідла знімають з використанням спеціальних пристосувань — знімачів або пресів (ручних, гідравлічних тощо). Проводити збирання і розбирання деталей за допомогою кувалд і молотків забороняється. З використанням спеціальних знімачів, стяжних болтів або інших пристосувань проводяться зняття і установка пружин, щоб уникнути їхнього зриву.

Ручний електрифікований інструмент (гайковорорти, електродрилі, вібратори, шліфувальні і полірувальні машинки) повинен бути розрахований на напругу не вище 42 В. Як виняток, припускається застосування електроінструменту на напругу 220В при наявності надійного заземлення корпусу і обов’язкового застосування діелектричних рукавичок, калош і килима. Перевірка стану ізоляції дротів і відсутності замикання на корпус електроінструменту проводиться мегаомметром не рідше 1 разу на місяць особою з кваліфікаційною групою за електробезпекою не нижче III. При появі несправностей робота з електроінструментом повинна бути негайно припинена.

Під час роботи з електроінструментом забороняється:

- припускати зіткнення електропроводів з гарячими металевими, масляними і вологими поверхнями;

- триматися за дріт електроінструменту, торкатися ріжучого інструменту, що обертається, видаляти стружку або тирсу до повної зупинки інструменту;

- передавати електроінструмент іншим особам, ремонтувати і розбирати його.

На пневматичний і електричний інструменти повинні бути паспорти, а кваліфікований персонал повинен регулярно перевіряти їх із занесенням отриманих результатів перевірки в журнал.

Після закінчення ремонту перед перевіркою зібраного агрегату слюсар-складальник зобов’язаний перевірити надійність кріплення всіх деталей і захисних кожухів, а також переконатися в тому, що у вузлах устаткування не залишилося сторонніх предметів, які можуть стати причиною поломки або небезпеки для працюючих. Випробування і обкатування відремонтованого устаткування на стендах ведуться з дотриманням заходів безпеки. Перед початком опробування і обкатування відремонтованих машин необхідно перевірити якість виконаних ремонтних робіт, правильність їхньої установки і підключення до трансмісії приводу, наявність і кріплення обгороджувань і кожухів, а також змазати підшипники. Після цього потрібно вивести людей з небезпечної зони і провести пробний пуск машини, а потім після усунення всіх несправностей, виявлених при пробному пуску, приступити до обкатування машини.

2 На ремонтних підприємствах для завантаження, розванта­ження та переміщення різноманітних вантажів широко застосову­ють стаціонарні та нестаціонарні різноманітні вантажопідйомні і транспортні машини та механізми.

У більшості випадків, це електрофіковані машини або механіз­ми з ручним приводом – тельфери, талі, підйомні крани різноманіт­них типів, підвісні шляхи, лебідки, домкрати, похилі спуски тощо. Усі вони небезпечні при експлуатації. Небезпека полягає в мож­ливості механічного травмування робітника в процесі транспор­тування та виконання ручних операцій із завантаження і розван­таження механізмів, а для електрофікованих машин також існує небезпека ураження працівника електричним струмом при недо­триманні правил експлуатації та електробезпеки.

Талі – це підвісні вантажопідйомні механізми з ручним або електричним приводом. Ручні талі призначені для піднімання ван­тажів масою до 10 т, головним чином, при монтажу і демонтажу об­ладнання, їх приводять в дію за допомогою перетягування руками нескінченного (замкнутого) ланцюга. У цьому пристрої небезпеч­ним є зношення ланок ланцюга і ведучої зірочки. У цьому випадку зубці зірочки не збігаються при роботі з отвора­ми ланок ланцюга, і це призводить до зриву та різких ривків ланцюга, що викликає перенапруження в механізмі і веде до його поломок (можливий обрив ланцюгів або канатів).

Механізми з ручним приводом (талі, лебідки, домкрати) для утримування вантажу, що піднімають, повинні мати храпове колесо. У домкратів з гідравлічним приводом для цієї мети служить зворотній клапан. Для спуску піднятого вантажу у храповиків відводиться закриваюча собачка, а у гідравлічних домкратів відкривають зворотній клапан.

Ручні вантажопідйомні талі повинні мати суцільноковані, без тріщин та зносів, ланки підвісного ланцюга і направляючих, провушину для ведучого ланцюга; бути добре змащені та мати вільний хід. Талі з електричним приводом можуть бути встановлені стаці­онарно або на візках, що рухаються підвісними шляхами (моно­рейками). До початку роботи перевіряють справність вантажного ланцюга і захватних органів, надійність кріплення талі до візка або до нерухомої опори: балки, козлів або до монорейки.

При роботі з лебідками випадки травмування можуть виникнути внаслідок падіння вантажу (при поганому його кріпленні або обриві зношеного тросу), від удару рукояткою при спусканні вантажу (при зношенні чи пошкодженні хра­повика гальма лебідки), від затягування руки чи одягу в зубчасті передачі чи тросовий барабан (при недотриманні правил експлуатації), від удару тросом (при його розриві), від удару лебідкою (при поганому кріпленні самої лебідки) тощо. Тому перед підніманням вантажу необхідно впевнитися в справності лебідки і її надійному закріпленні.

Трос на лебідках необхідно щорічно перевіряти на міцність і придатність до подальшої роботи. Не допускається застосовувати сталевий трос, який має на будь-якій ділянці на довжині, що дорівнює 8 діаметрам троса, більше 10% пошкоджень дроту, а також ознаки надмірного зносу, іржавість чи інші механічні пошкодження.

При роботі лебідок люди не повинні знаходитись під вантажем і поблизу натягнутого сталевого тросу.

Лебідки з ручним приводом повинні мати храпові зупинки, а з електричним приводом - колодкові гальма, що автоматично діють при відключенні електродвигуна. Частини лебідки, що обертаються ретельно огороджують, а корпус лебідки з електричним приводом заземлюють.

Тельфери обладнують двома електродвигунами із яких один приводить в дію вантажопідіймальну лебідку, а другий – рухає котки, за допомогою яких візок переміщується в горизонтальному напрямку. Керування електродвигунами здійснюють з підлоги за допомогою кнопкової панелі, яка підвішена на електричному гнучкому кабелі до візка талі. Електричні талі виготовляють вантажопід’ємністю до 5 т. На тельферах встановлюють кінцеві аварійні вимикачі, які обмежують висоту піднімання гака, щоб запобігти обриву троса у випадку упору гака в механізм піднімання, а також вимикачі, які обмежують шлях переміщення талі по рейці. До управління тельферами можуть бути допущені робітники, що пройшли навчання, атестовані, і з якими проведено інструктаж з правил безпеки. У приміщеннях з підвищеною електронебезпекою використовують талі і тельфери з електродвигунами напругою до 42 В.

При експлуатації вантажопід’ємних механізмів повинні виконуватися такі умови безпеки: підйомно-транспортний пристрій встановлюється над вантажем, що підлягає переміщенню; забороняється підправляти вантаж руками в підвішеному стані і залиша­ти його в такому вигляді після закінчення робіт; переміщення вантажу по горизонталі здійснюють не вище 0,5 м над всіма предметами, що зустрічають на шляху. Категорично забороняється переміщати вантаж над людьми.

3 При проведенні ремонтно-механічних робіт широко застосовується зварювання і гаряча обробка металів (кування, термічна обробка, паяльні роботи і інші).

При ковальських роботах застосовують парові і пневматичні молоти й преси, а також ковадла і ковальський інструмент. Для нагріву металів використовують нагрівальні печі на твердому, рідкому і газоподібному паливі або електричні печі.

При проведенні ковальських робіт особлива увага приділяється створенню в кузнях мікроклімату, відповідного вимогам санітарних норм.

Робочі місця біля молотів і пресів повинні бути захищені від обрубків і окалини, які можуть відлітати при роботі. Для охолодження ручного інструменту біля пресів, молотів і ковадел встановлюють бачки з водою. Біля печей встановлюють ящик з піском і пінні вогнегасники. Гарячі поковки неприпустимо обливати водою, вони повинні забиратися на спеціально відведені місця.

Ковальський інструмент – зубила, борідки, гладилки тощо – повинен щільно насаджуватися на рукоятки. Підтримуючий інструмент (кліщі, вилки) повинен мати рукоятки, виготовлені з маловуглецевих сталей. Губки ковальських кліщів повинні відповідати профілю заготовки. Забороняється кидати інструмент, що сильно нагрівся, в дуже холодну воду, працювати вологим інструментом.

При ручному куванні особливу увагу приділяють надійному закріпленню ковадел. Стілець ковадла потрібно робити з дуба і обтягувати сталевими обручами, заглиблювати в землю не менше ніж на 0,5 м. Забороняється працювати на ковадлі, що має тріщини, вибоїни і заусениці. Якщо в кузні встановлено декілька ковадел, то відстань між ними повинна бути не менше 2 м. Від горна ковадло встановлюють на відстані не менше 1,5 м.

При ручному куванні коваль повинен стояти завжди праворуч від молотобойця, щоб кувалда, що зірвалася, не могла завдати йому удару. Молотобоєць, починаючи працювати кувалдою, повинен кожного разу перевірити, щоб поблизу не було сторонніх.

Зварювальні роботи виконують як в спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі. До виконання зварювальних робіт допускаються зварювальники, що здали екзамени з Правил атестації зварювальників. Виробничу небезпеку при зварювальних роботах можуть створювати: при електричному зварюванні – електроенергія, при газовому зварюванні – речовини, що дають в поєднанні з повітрям вибухонебезпечні суміші. При зварювальних роботах працюючі також можуть піддаватися шкідливій дії газів, які використовуються для зварювання, а також виділяються при проведенні зварювальних робіт в спеціальних флюсах. Дуже небезпечна для очей як працівників, так і осіб, що знаходяться поблизу, сліпуча дія електричної дуги.

Джерела зварювального струму підключають до електричної мережі напругою не вище 360 В. Зварювальні агрегати повинні бути захищені запобіжниками або автоматичними вимикачами. При ручному зварюванні змінним струмом в особливо небезпечних умовах роботи (на відкритому повітрі, всередині металевих ємкостей і в приміщеннях з підвищеною небезпекою) застосовують обмежувачі холостого ходу; при цьому напруга холостого ходу обмежується напругою до 12 В з витримкою часу не більше 0,5с. Безпека робіт в зварювальних установках, крім того, досягається заземленням корпусів джерела зварювального струму, зварювальних столів і застосуванням спеціального затискача для приєднання струмоведучого дроту до зварюваної деталі. Зварювальники при проведенні робіт повинні користуватися щитками або масками, що закривають усе обличчя. У стаціонарних умовах зварювальний пост повинен влаштовуватися в спеціальних кабінах з матеріалу, що не згоряє. Стіни кабіни повинні мати зазор від підлоги не менше 50 мм, а при зварюванні в середовищі захисних газів – до 300 мм. Довжина первинного ланцюга між пересувною зварювальною установкою і пунктом живлення повинна бути не більше 10 м. Дроти повинні бути захищені від пошкоджень. Використовувати як дроти заземлення металеві конструкції, комунікації, корпуси технологічного устаткування забороняється.

Проведення зварювальних робіт повинне вестися у спеціальному одязі і рукавицях.

При газополум’яних роботах повинні дотримуватися заходи безпеки при транспортуванні і зберіганні балонів із стиснутим газом, ацетиленового генератора і барабанів з карбідом кальцію. Газополум’яні роботи повинні проводитися на відстані 10 м від ацетиленового генератора, 5 м від кисневих і ацетиленових балонів, а також бачків з рідким пальним і 3 м від газопроводів і газорозбірних постів. Балони із стиснутим газом повинні закріплюватися для запобігання випадкового падіння.

Перевозити балони потрібно на амортизуючих підкладках. Балони потрібно захищати від сонячного проміння. Не допускається зберігання балонів на відстані менше 10 м від горючих матеріалів. Заборонено сумісне зберігання ацетиленових і кисневих балонів.