Вступ

Актуальність теми. Протидія злочинності є одним з пріоритетних завдань української держави. Останніми роками, за даними офіційних звітів, відбулися зміни у структурі злочинності у напрямку збільшення кількості злочинів невеликої та середньої тяжкості, у запобіганні яких чималу роль відіграє інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Реформування сучасної моделі кримінально-правового регулювання суспільних відносин передбачає зміну вектора карального правосуддя до впровадження відновлювального підходу у вирішенні питань притягнення до кримінальної відповідальності.

З набуттям чинності Кримінальним кодексом (далі – КК) України 2001 року розпочалося впровадження у правозастосовну практику вперше формально відокремленого комплексу норм, що передбачають звільнення від кримінальної відповідальності. Така діяльність нашої держави спрямована на досягнення цілей кримінального права засобами заохочення і триває протягом 2001-2012 років. З огляду на це необхідним є проведення її оцінки, яка полягає у з’ясуванні ефективності звільнення від кримінальної відповідальності. Комплексний аналіз кримінального законодавства та практики його реалізації дозволить визначити сучасний стан застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності та обґрунтувати необхідність його удосконалення.

Однією з основоположних конституційних функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Прокурор в кримінальному процесі представляє загальнодержавні, загальносуспільні інтереси, що реалізуються в його обвинувальній діяльності. Актуальність і професійна майстерність державного обвинувача у поданні і дослідженні доказів у суді стає одним із найважливіших чинників у забезпеченні невідворотності покарання особи за скоєний злочин і притягнення її до кримінальної відповідальності.

Історично кримінальне право виникло щоб захистити особу, суспільство і державу від суспільних посягань. Охоронну функцію кримінальне право традиційно виконувало за допомогою притягнення осіб, що скоїли злочин, до кримінальної відповідальності, яка ототожнювалась із покаранням і розглядалась як кара за спричинену злочином шкоду.

Із розвитком доктрини кримінального право стало зрозумілим, що охоронна функція не повинна забезпечуватися тільки заходами примусу, оскільки за допомогою заходів заохочення можна досягти бажаного результату в значно коротший термін.

Ідея застосування альтернативних заходів кримінального переслідування знайшла своє відображення у офіційних документах Ради Європи та ООН, законодавстві провідних Європейських країн, зокрема, Англії, Франції, Нідерландів та інших, що у різних формах застосовують спрощене впровадження справ у разі «угоди про визнання вини», погодження злочинця залагодити кримінальний конфлікт, відшкодувати потерпілому збитки, як матеріальні, так і моральні. В економічному сенсі така можливість дозволяє оптимізувати інститут кримінальної реституції, зменшити кримінальний тиск на судову систему через спрощене впровадження по справі, у психологічному - позбавити потерпілого від повторної травматизації внаслідок переживання колишньої події злочину, у гуманістичному – надання державою можливості людині, яка вперше скоїла делікт виправитися.

У теорії кримінального права значну увагу вивченню проблем звільнення від кримінальної відповідальності приділили Ю.В. Баулін, О.І. Бойцов, Я.М. Брайнін, К.К. Вавилов, Г.Б. Віттенберг, Л.В. Головко, Т.Т. Дубінін, С.Г. Келіна, Н.Ф. Кузнєцова, В.І. Курляндський, С.Н. Сабанін, В.В. Скибицький, Е.С. Тенчов та ін. Останнім часом окремі види звільнення від кримінальної відповідальності на дисертаційному рівні були досліджені М.Є. Григор’євою, О.О. Житним, Ж.В. Мандриченко, О.В. Наден, О.В. Перепадею та О.О. Ямковою.

Вивченню проблем ефективності права були присвячені праці С.С. Алексєєва, В.В. Головянка, Ф.Е. Жалинського, С.І. Комарицького, М.В. Костицького, В.М. Кудрявцева, В.І. Нікітинського, М.Д. Шаргородського, Є.П. Шикіна, Л.С. Явича та ін.

Таким чином, у науці кримінального права вже накопичено значний досвід застосування норм, що передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності. Дослідники пропонують низку змін до законодавчої регламентації інституту звільнення від кримінальної відповідальності, проте актуальним залишається проведення комплексного аналізу механізму правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності, визначення сучасної практики його застосування в Україні. Оцінка ефективності інституту звільнення від кримінальної відповідальності в Україні дозволить виробити уявлення про доцільність існування в сучасному кримінальному законодавстві таких заохочувальних норм, визначити найбільш актуальні шляхи його вдосконалення.

Крім того, в час демократичних перетворень, коли в Україні здійснюється судово - правова реформа, зумовлюється потреба переосмислити в методологічному аспекті зроблене і запровадити оптимальну систему критеріїв оцінки та підвищення ефективності застосування альтернатив кримінальному покаранню, зокрема і звільненню особи від кримінальної відповідальності, саме у процесі прокурорської діяльності. Відсутність комплексного наукового дослідження підвищення ефективності участі прокурора у розгляді кримінальних справ про звільнення особи від кримінальної відповідальності як одного із виявів основоположної конституційної функції прокуратури України - підтримання державного обвинувачення, заснованого на принципово новому підході до вирішення правових та організаційних проблем, і послужило підставою для обрання теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення теоретичних положень науки кримінального права та кримінального закону щодо звільнення від кримінальної відповідальності, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій з оптимізації практики його застосування.

Для досягнення мети були поставленні такі основні завдання:

- визначити концептуальні засади сутності кримінальної відповідальності у позитивному та негативному аспектах як явища, що обумовлює існування звільнення від кримінальної відповідальності;

- дослідити поняття, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності;

- проаналізувати відповідність звільнення від кримінальної відповідальності основним принципам кримінального права;

- відмежувати звільнення від кримінальної відповідальності від суміжних кримінально - правових інститутів;

- визначити поняття, критерії та умови ефективності звільнення від кримінальної відповідальності, а також механізм оцінки ефективності звільнення від кримінальної відповідальності;

- дослідити практику застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності в Україні та здійснити оцінку його ефективності;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є прокурорська діяльність у застосуванні інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Предметом дослідження є роль прокурора у процесі звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні положення теорії держави і права, кримінального права, кримінального процесу, кримінології та інших юридичних наук. Методологія зазначеної роботи ґрунтується також на загальних і спеціальних методах наукового пізнання. Так, за допомогою історико – правового методу стало можливим простежити ґенезу правового оформлення звільнення особи від кримінальної відповідальності. Формально – логічні методи використовувалися при формуванні ключових понять і визначень роботи, їх реалізації в сучасному законодавстві. За допомогою системного методу було досліджено положення чинного Кримінального Кодексу України, Кримінального – процесуального кодексу України та інших законодавчих актів у контексті аналізу підстав і передумов звільнення від кримінальної відповідальності, що надало можливість предметно висвітлити особливості реалізації прокурором положень пануючої доктрини у конкретній правовій формі. Порівняльно – правовий метод надав можливості визначити основні напрямки вдосконалення вітчизняного законодавства щодо застосування прокурорами усіх рівнів інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що у ньому вперше було зроблено комплексне наукове дослідження питань підвищення ефективності участі прокурора у розгляді кримінальних проваджень про звільнення осіб від кримінальної відповідальності як одного із виявів основоположної конституційної функції прокуратури України – підтримання державного обвинувачення. Дослідження відображає пошук нових підходів до визначення поняття, підстав та передумов звільнення від кримінальної відповідальності.

У роботі обґрунтовується низка теоретичних положень, висновків, практичних рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, до яких відносяться наступні:

• доведено тезис про необхідність усунення прогалин і недоліків у чинному законодавстві, що регулює звільнення від кримінальної відповідальності, які гальмують його правозастосування та є причиною помилок, що допускаються у практичній роботі;

• зроблено висновки про те, що звільнення від кримінальної відповідальності є відмова держави від засудження винної у вчиненні злочину особи, якщо остання дає на це згоду, за наявності встановлених законом умов і підстав та у випадках, визначених законодавством;

• проведено аналіз, на підставі якого запропоновано способи підвищення ефективності участі прокурора у судовому розгляді кримінальних справ про звільнення від кримінальної відповідальності.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення, висновки і пропозиції проведеного дослідження створюють основу для подальшого поглибленого теоретичного вивчення проблем участі прокурора у судовому розгляді кримінальних справ про звільнення осіб від кримінальної відповідальності та можуть бути використані у законотворчій, правозастосовній діяльності органів державної влади в Україні та, зокрема, в практичній діяльності органів прокуратури.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – 129 сторінок.

Розділ I. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності

1. Поняття інституту звільнення від кримінальної відповідальності

Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структуризація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (звичайно, в межах розумного) його застосування при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.

Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ч.2 ст.44) чітко зафіксував це положення, зазначивши: "Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом".

Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначеного ст. 49 КК. До моменту набрання вироком законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Так, наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.

З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.

Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обстави­нами, які свідчать про невинність особи.

Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності?

Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення.

Чинне кримінальне законодавство — КК України — передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст.45 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст.48 КК);

е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК);

є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК);

ж) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (ст.ст.111 ч.2 "Державна зрада"; 114 ч.2 "Шпигунство"; 175 ч.З "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат"; 212 ч.4 "Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів"; 255 ч.2 "Створення злочинної організації"; 260 ч.6 "Створення неперед­бачених законом воєнізованих або збройних формувань"; 263 ч.З "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами"; 289 ч.4 "Незаконне заволодіння транспортним засобом"; 307 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речо­вин або їх аналогів"; 309 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту"; 311 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів"; 369 ч.3 "Давання хабара");

Крім вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності, КК України в ст. 401 ч.4, яка визначає поняття військового злочину, встановлює, що "Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу¹ може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України". Цю норму можна розглядати як самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який може бути визначений як "Звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності із застосуванням Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України".

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути диференці­йоване на види.

Залежно від обсягу поширення:

• загальні — передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів (ст.ст.17,45-49 КК);

• спеціальні — передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов'язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності).

Залежно від ступеня обов'язковості застосування:

• обов'язкові види — за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку² ;

• необов'язкові види — їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком³ .

Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності:

• умовні (ст.47 КК — умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК — умовою є не зупинення і не переривання давності та ст. 97 КК — визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання);

• безумовні (всі інші види).

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відпові­дальності визначаються ст. 44 КК України.

Аналіз загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов'язані із характеристиками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності:

• закінчення строків давності притягнення до кримінальної відпові­дальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;

• вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом;

• вчинення злочину невеликої тяжкості⁴ або також злочину середньої тяжкості⁵ .

Порядок здійснення звільнення від кримінальної відповідальності передбачає його реалізацію через постанову відповідного судового рішення. Вище вже відзначалось, що це є новацією у чинному кримінальному законодавстві. Процесуальний порядок здійснення передбачений нормами нового Кримінального - процесуального кодексу України⁶. Встановлений порядок суттєво підвищує виховне значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки спирається на діяльність суду — органу, покликаного здійснювати правосуддя, який діє від імені України.

Нове кримінальне законодавство, яке побу­довано на Конституції України, в повному обсязі відображає основополагаючі принципи притягнення до кримінальної відпові­дальності, які закладені в Основному законі.

Конституція України, як відомо, ґрунтується на загальновизнаних принципах в галузі дотримання прав людини, що знайшли своє закріплення в низці міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, імплементованих у національне законодавство. До цих актів, насамперед, належать Протокол №4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., ратифікований Україною 17 липня 1977 р., та Загальна декларація прав людини, яка прийнята резолюцією 217(Ш) Генеральної асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р., Закони України "Про біженців" у редакції від 21 червня 2001 р. та "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. та ін.

Ряд положень цих актів вступають у суперечність з принципами кримі­нальної відповідальності, які встановлені національним кримінальним зако­нодавством. Це вимагає коригування підходів національного законодавства до визначення підстав кримінальної відповідальності. Це положення зумовило впровадження в новому Кримінальному законодавстві інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність.

Зміст цього інституту полягає у виведенні зі сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність низки діянь, які за своїми об'єктив­ними та суб'єктивними характеристиками відповідають ознакам діянь, які в чинному законодавстві оцінюються як злочини.

Як відомо, закон про кримінальну відповідальність діє у відповідній системі просторово-часово-суб'єктивних координат, які на загальному рівні визначені у ст.ст.4-8 КК.

Детальніше ця система координат закріплена у конкретних статтях Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за окремі злочини.

Саме на підставі обмеження цих координат в окремих статтях Особливої частини КК, і побудовано інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність.

Коло діянь, які утворюють цей інститут, досить обмежене і передбачено лише двома нормами статей Особливої частини КК:

• норма ст.385 ч.2 КК "Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків";

• норма ст.396 ч.2 КК "Приховування злочину".

Вказані статті КК України, визначаючи межі кримінальної відпові­дальності, суттєво обмежують сферу власного застосування, що у цілому суперечить принципам, визначеним кримінально-правовою теорією та кримінальним законодавством.

Як це загальновідомо, сфера дії кримінально-правової норми встановлюється, передусім, її диспозицією. Саме у цьому елементі норми визначаються всі характеристики конкретного складу злочину, що і обумовлює межі кримінальної відповідальності.

Ці межі визначаються в диспозиціях частин перших вказаних норм Особливої частини КК України.

Так, частина 1 ст.385 "Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків" встановлює відповідальність за відмову "свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціаль­ною комісією Верховної Ради України чи дізнання".

Норма ч.1 ст.396 "Приховування злочину" встановлює кримінальну відповідальність за заздалегідь необіцяне приховування тяжкого і особливо тяжкого злочину.

Як бачимо, межі дії цих норм сконструйовані за загальними правилами.

Однак другі частини вказаних статей КК визначають ситуації, в яких норми частин перших не діють.

Частини 2 ст.ст.385 та 396, визначаючи межі дії диспозиції, пов'язують їх із характеристиками зв'язків суб'єкта з особами, відносно яких він відмовляється від дачі показань або експертного висновку чи здійснює дії по заздалегідь не обіцяному приховуванню злочину. В ч.2 ст. 385 КК це обмеження визначено так: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (ст.385 КК).

Практично так само визначаються межі дії диспозиції і в ч.2 статті 396 КК.

За своєю правовою природою інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність наближений до розглянутого раніше інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Ця подібність полягає у наступному:

• у всіх випадках, як при вчиненні діянь, які утворюють інститут обставин що виключають кримінальну відповідальність, так і при вчиненні діянь які об'єднуються інститутом обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, особа вчиняє діяння, які ззовні за своєю об'єктивною характеристикою належать до категорії суспільно небезпечних;

• усі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивної сторони вчиняються умисно.

Однак між цими групами діянь існує і відмінність, яка не дозволяє об'єднати їх в один інститут. Вона полягає в їх соціально-правовій характеристиці. Якщо діяння, які утворюють інститут обставин, що виключають протиправність діяння за своєю соціально-правовою характеристикою, належать до категорії соціально корисних, то діяння, що входять до інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, такими визнати неможливо. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за своїми характеристиками максимально наближений до інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Відмінності цих двох інститутів кримінального права полягають так:

Інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність 1. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність базується на нормах Конституції України, які визначають його практично в повному обсязі. 2. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не визнає злочинними діяння, які за характеристи­ками складу злочину, встановленого дис­позицією частини першої цієї ж статті, по­винні визнаватись злочинними. При цьому закон пов'язує декриміналізацію діяння з чітко визначеними характеристиками. 3. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність адресо­ваний достатньо вузькому колу осіб, яке визначено у частинах 2 вказаних норм. 4. Обмеження дії закону про кри­мінальну відповідальність не пов'язано з пост кримінальними характеристиками ситуації, особи, її поведінки і т. ін.

Інститут звільнення від кримінальної відповідальністі 1. Норми Конституції України прямо не регулюють звільнення від кримінальної відповідальності, хоча, закріплюючи демократичні, гуманістичні принципи існування Української держави й сус­пільства, є джерелом кримінального законодавства. 2.Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не здійснює декриміналізації діяння, а лише звільняє конкрет­них осіб від відповідальності за реальний злочин, який ними було вчинено. 3.Інститут звільнення від кримінальної відповідальності адресований невизначеному колу суб'єктів, яке окреслено в достатньо загальних рисах. 4.Інститут звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язаний з посткримінальною поведінкою особи.

Таким чином інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність вважає відповідні діяння незлочинними, виключаючи їх з кола тих, які за загальним правилом утворюють склад відповідного злочину.

Можна навіть стверджувати, що законодавець пов'язує підстави обмеження дії кримінального закону з перед кримінальною ситуацією, в який опинявся суб'єкт, тоді як звільнення від кримінальної відпові­дальності базується на чинниках, пов'язаних виключно з тими чи іншими пост кримінальними характеристиками.