1. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – С. 134-145.

2. Галузяк В.М., Сметанський М.І, Шахов В.І. Педагогіка: Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2003. – С. 60-89.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: 1998.

4. Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1994.

5. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав, 2003. – С. 371-450.

6. Тодорова і.С. Основи психології та педагогіки. – Полтава, 2002. – с. 95-98.

1.Виховання як процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості

Термін «виховання» є неоднозначним. У широкому значенні під вихованням розуміють увесь навчально-виховний процес, у результаті якого розвивається інструментальна та мотиваційно-ціннісна сфера особистості, тобто засвоюються певні знання, виробляються вміння, навички, формуються переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, потреби, риси характеру. В такому розумінні це поняття включає в себе навчання і власне виховання (у вузькому значенні) – діяльність, спрямовану на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості.

В.М. Бехтєрев писав: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів та зміцненню її волі».

Призначенням виховання як соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню індивіда суб’єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, що відповідає його характерним рисам.

За словами А.С. Макаренка, перед вихователем завжди стоїть подвійний об’єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб те зовнішнє, об’єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб’єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку особистості.

На відміну від процесу навчання, який більшою мірою орієнтований на майбутнє, виховання зорієнтоване на засвоєння соціальних норм та цінностей, що мають бути застосовані негайно. Його ефективність залежить від багатьох стихійних чинників і умов соціального середовища. Крім того, результати виховання далеко не завжди однозначні й прогнозовані, оскільки сприйняття виховних впливів значною мірою залежить від індивідуальних особливостей вихованців. Ці результати набагато складніше спрогнозувати, ніж результати навчання.

Усе перелічене свідчить, що виховання являє собою особливий, вагомий і досить складний об’єкт педагогічного пізнання. Його вивчає окремий розділ педагогіки – „Теорія виховання”.

2.Загальні методи, засоби та принципи виховання

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою різних методів.

Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також навичок та звичок.

Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації

Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засіб виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них — правовому, економічному тощо).

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на такі групи: методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання.

Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації та методів

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, принципи виховання є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спрямовують його на формування цілісної особистості.

До основних принципів виховання належать:

1. Цілеспрямованість виховання. Цей принцип означає, що вся виховна робота має спрямовуватися на досягнення основної мети — виховання всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої й активної трудової діяльності. Реалізація його передбачає підпорядкованість усіх заходів загальній меті та нетерпимість до стихійності у вихованні. Знання мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості.

2. Зв'язок виховання з життям. Відповідно до цього принципу, виховна діяльність закладу освіти має спонукати учнів (студентів) до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до подальшої трудової діяльності. Для цього у виховній роботі використовують краєзнавчий матеріал, систематично знайомлять вихованців із суспільно-політичними подіями в країні, залучають їх до посильної участі в громадсько корисній роботі.

3. Єдність свідомості і поведінки у вихованні. Реалізується цей принцип через правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.

4. Виховання в праці. Передбачає усвідомлення учнями (студентами) того, що праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості. Тому сумлінне ставлення до праці є важливою рисою людини.

5. Комплексний підхід у вихованні Будь-який систематичний виховний процес передбачає єдність:

— мети, завдань і змісту виховання;

• форм, методів та прийомів виховання;

• виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;

• виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також по­стійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.

6. Виховання особистості в колективі. Реалізація цього принципу сприяє усвідомленню вихованцями того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі. Педагог повинен докладати зусиль для згуртування колективу вихованців, заохочувати їх до участі у самоврядуванні, сприяючи розвитку їх самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців. Необхідність педагогічного керівництва зумовлена незначним (недостатнім) життєвим досвідом вихованців. Водночас виховання творчої особистості можливе за умов її самостійності й творчості, ініціативи й самодіяльності.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. В основі його – єдність вимог до вихованців із боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх поглядів тощо.

9. Індивідуальний підхід до кожного вихованця. Ефективність виховного процесу залежить і від того, наскільки в ньому враховують вікові та індивідуальні особливості особистості. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К. Ушинський, — якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями, в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу — а засоби ці величезні».

10. Принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

11. Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.

Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес. Важливо при цьому забезпечити гармонійну взаємодію універсальних та національних виховних принципів, які в кожного народу мають свої особливості.