1.Психічний розвиток особистості та його фактори

Розвиток психіки людини неперервний протягом життя, тобто відбувається в процесі всього її онтогенезу – розвитку організму від моменту утворення зародку й до смерті. (Термін „онтогенез” був уведений німецьким біологом Е. Геккелем і широко застосовується сучасною наукою).

Між ученими здавна точилися суперечки про природу як самої психіки, так і її розвитку. Це – одна з центральних проблем психології, розвязання якої визначає і теоретичний, і практичний фундамент даної науки.

Традиційно спостерігаємо зіткнення двох концепцій. Згідно з однією, “соціологізаторської”, головним фактором психічного розвитку визнавалося середовище, а роль природжених, біологічних факторів заперечувалася. Згідно з іншою, “біологізаторською”, природа є ідеальним творцем, і розвиток іде самостійним шляхом, якому не треба заважати.

Сучасна психологія розвитку відмовилася від протиставлення біологічних та середовищних (соціальних, культурних) факторів на користь розуміння важливості тих і інших у психічному розвитку людини. Про їхню органічну єдність свідчать, зокрема, дані лонгітюдних досліджень психогенетики – допоміжної психологічної дисципліни.

У розпорядженні сучасної психології наявний значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального (внутрішньоутробного) періоду. Цей процес розглядається як проходження нею низки стадій – сутнісних змін у характеристиках індивіда, що реорганізують його поведінку. Згідно з концепцією американського вченого Дж. Флевелла, стадії розвитку відповідають таким критеріям:

• Стадії виділяються на основі якісних змін. Вони пов’язані не стільки з можливістю робити щось більше і краще, скільки з тим, щоб робити це інакше. Наприклад, дитина спершу починає пересуватися повзком, а потім учиться ходити. Це якісно новий тип пересування, тому даний аспект моторного розвитку є однією з характеристик стадії розвитку.

• Перехід від однієї стадії до іншої відзначається значною кількістю одномоментних змін різних аспектів дитячої поведінки. Так, коли діти вчаться говорити, це передбачає насамперед розуміння символічного значення слів. Та водночас вони починають застосовувати у грі символічні властивості об’єктів, уявляючи, що стілець – це машина, а лялька – людина тощо. Таким чином, на даній стадії спостерігається значне поширення ефекту освоєння психологічних функцій.

• Переходи між стадіями звичайно відбуваються дуже швидко. Наочним прикладом є стрімке збільшення розмірів тіла підлітка.

Психологи, які приймають концепцію стадійного розвитку (Ж. Піаже, З. Фрейд, Л. Виготський, Д. Ельконін, Е.Еріксон та інш.), далеко не в усьому згодні один з одним. Проте вони визнають, що стадійність розвитку не виключає, а швидше передбачає неперервність цього процесу. Більше того, неперервність процесу розвитку і забезпечує наступність на різних стадіях.

2. Періодизації психічного розвитку

Розвиток людини індивідуальний. У її онтогенезі реалізуються як загальні закономірності розвитку представника роду людського, так і індивідуальні особливості розвитку кожної людини.

Кожна людина має унікальні варіації генетичних програм та унікальні обставини, в яких ці програми реалізуються. Таким чином, у розвитку людини можна розглядати універсальні й індивідуальні закономірності життєвого циклу, формування психічних властивостей і становлення психіки в цілому. Однією із закономірностей розвитку людини є його циклічність. Періодизація психічного розвитку – це спроба виділити загальні закономірності, яким підпорядковується життєвий цикл людини.

Розвиток має складну часову організацію. Цінність кожного року і навіть місяця життя людини має різне значення, що визначається насамперед тим, яке місце цей часовий діапазон посідає в циклі розвитку. Так, відставання в інтелектуальному розвитку на шість місяців для дворічної дитини є серйозним показником неблагополуччя, тоді як у шість років це вже буде тільки незначним відставанням у розвитку, а в шістнадцять – вважатиметься неістотним.

Окрім того, розвиток є гетерохронним, тобто нерівномірним як по відношенню до різних психічних процесів, так і до окремих аспектів індивідуального розвитку людини. Скажімо, процесам сприйняття властиві ранні строки розвитку, тоді як розвиток естетичного сприйняття людини відбувається в зрілий період її життя.

Гетерохронність може проявлятися також у розбіжності між фізичним, хронологічним та психологічним віком; спостерігаються також нерівномірності розумового, соціально-психологічного й емоційного аспектів розвитку. Наприклад, інтелектуально розвинена доросла людина може демонструвати соціально неадекватні форми поведінки, властиві підлітковому вікові.

Гетерохронність розвитку пов’язана з сенситивними та критичними періодами розвитку. Сенситивний період – це часовий діапазон, максимально сприятливий для розвитку тієї чи іншої функції, тієї чи іншої здібності людини. Наприклад, сенситивним періодом у розвитку мовлення є вік від дев’яти місяців до двох років. Це не означає, що мовленнєва функція не розвивалась ні до, ні після цього віку. Але саме в цей період дитина повинна мати досвід мовленнєвого спілкування, підтримку і заохочення дорослих у її мовленнєвих спробах, бажання виразити свої почуття мовленнєвим способом. Цікаво, що в усіх культурах сенситивний період розвитку мовлення один і той самий.

Критичним періодом є діапазон розвитку, коли функція чи здібність повинні бути реалізовані тільки в цей час. Такі періоди в людському розвитку надзвичайно рідкісні і зустрічаються, як правило, на пренатальному чи ранньому етапах розвитку дитини. Втім, психологи не одностайні у визнанні критичних періодів як таких.

Варто зазначити, що видатний психолог Л.С. Виготський вважав, ніби в розвитку дитини є стабільні та кризові етапи. Кризові етапи – це час повороту в психічному розвитку, коли відбувається поява нових психічних утворень, які він назвав новоутвореннями. Однак таке розуміння кризових етапів швидше відповідає поняттю сенситивного періоду.

Споконвіку люди намагалися певним чином класифікувати вікові періоди. Ось деякі з цих класифікацій.