1. Адміністративний (класична школа), бюрократичний і кількісний напрямки школи наукового менеджменту та його представники

Значною мірою обмеженість і недоліки раціоналістичної школи Тейлора та його послідовників були подолані представниками класичного напрямку в менеджменті, біля витоків якого стояв француз Анрі Файоль (1841-1925). Як і Тейлор, Файоль дотримувався раціоналістичних поглядів, але об’єктом його інтересів була організація в цілому, а не окремі напрямки її діяльності, і, крім того, що найголовніше, – він вивчав і описував управлінську діяльність, чим до нього не займався ніхто. Для цього існували певні передумови у вигляді переосмислення особистого досвіду. Файоль протягом декількох десятків років керував компанією, яку очолив, коли та була близькою до краху, а покинув, коли вона займала лідируючі позиції в світі.

Файоль зосередив увагу на можливості застосування досягнень науки в діяльності органів державного управління. Він визначив 14 принципів правильного формування органів управління: 1) розподіл роботи; 2) авторитет керівництва; 3) внутрішня дисципліна; 4) єдність керівництва; 5) єдність розпоряджень; 6) підпорядкованість індивідуальних інтересів більш загальному інтересу; 7) винагорода; 8) централізація; 9) внутрішня ієрархія; 10) порядок; 11) справедливість; 12) стабільність персоналу; 13) ініціатива адміністративного персоналу; 14) єдність персоналу (корпоративний дух).

Функціонування будь-якої організації Файоль зводив до таких видів діяльності:

• технічної, тобто здійснення виробничого процесу;

• комерційної, яка полягала в придбанні всього необхідного для створення товарів і послуг і в збуті готової продукції;

• фінансової, пов’язаної з залученням, зберіганням та ефективним використанням грошових коштів;

• бухгалтерської, яка полягала у проведенні статистичних спостережень, інвентаризації, складанні балансів тощо;

• адміністративної, яка покликана здійснювати вплив на працівників;

• функції захисту життя особистості та власності людей.

А.Файоль сформулював положення про те, що соціальні явища подібно до фізичних підпорядковуються об’єктивним законам розвитку, незалежно від нашої волі. Заслугою А.Файоль є і поглиблення розробки змісту управлінської діяльності, виділення таких функцій, як: технічних, комерційних, фінансових, страхових, облікових, адміністративних та їх функціонування на всіх підприємствах. Управлінську концепцію Файоль було покладено в основу сучасної класифікації функцій управління. Крім того, йому належить також розвиток багатьох інших прогресивних ідей, які пізніше стали під­ґрунтям науки про менеджмент.

Таким чином, Файоль став основоположником процесійного підходу до управління організацією, який розглядався ним не як низка самостійних актів, а як серія взаємопов’язаних дій, які повторюються. Ці дії послідовно і безперервно повинні реалізовувати перелічені вище функції. В забезпеченні такої безперервності і полягало, на думку Файоля, головне завдання менеджменту. Тобто, якщо традиційний підхід робив наголос на самостійність окремих елементів організації, то процесійний – на їх взаємну обумовленість.

Розвитком науки менеджменту як єдиного цілого займався і англійський вчений О.Шелдон. Він підкреслював соціальний характер управління підприємством. Прихильниками і продовжувачами адміністративного вчення А.Файоля були Л.Полік (США) та Л.Урвік (Англія).

Засновник “Форд Моторс Компані” Г.Форд впровадив найпрогресивніші ідеї організації і управління виробництвом в автомобілебудуванні. Ключовими з них є: 1) ідея масового виробництва і глибокого поділу праці; 2) стандартизація, що дозволила помітно підвищити якість і здешевити вартість виробів; 3) впровадження механізованої лінії і організація конвеєрної системи виробництва; 4) розробка принципів роботи концерну й успішна їх реалізація у рамках автомобільного виробництва.

Багато в організації роботи апарату управління і розпорядчої діяльності керівника здійснив П.Сальфранк. Він наголошував па необхідності поширення господарського розрахунку на апарат управління і критикував тих, хто нехтував цим, посилаючись на специфіку управлінської праці.

На думку П.Сальфранка, менеджмент є мистецтво, але мистецтво важке. Для ефективного здійснення його потрібні знання. Як художник повинен вивчати закон малярства, так і адміністратор повинен досконало пізнати характер матеріалу, над яким він працює, а саме – природу адміністративного акту. Він стверджує, що адміністрування означає вміння витрачати, або вміння направляти витрачання коштів.

Повчальні твердження щодо ефективного адміністрування міс­тяться у книзі Честера Бернарда (1886-1966) “Функції керуючого працівника”. Бернард розглядав організації як кооперативні системи свідомо скоординованої діяльності. Кожна організаційна система вимагає три нагальних елементи: комунікацію, готовність діяти і єдину мету.

Варта уваги теорія визнання авторитету, розроблена Бернардом. Автор стверджує, що авторитет залежить не стільки від автори­тетних осіб, які дають розпорядження, скільки від готовності тих, хто приймає наказ до виконання. На його думку, авторитет просувається знизу вверх, при цьому працівники готові приймати розпорядження менеджера, якщо вони:

1. розуміють повідомлення;

2. бачать, що повідомлення відповідає цілям організації;

3. відчувають, що вказані дії не йдуть врозріз з їх потребами;

4. бачать себе розумово і фізично здатними виконувати це розпорядження.

Під впливом Першої світової війни сформувалась теорія “ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” видатного німецького вченого Макса Вебера (1864-1924), яка в організації управління набула світове визнання. Вебер вважав, що можна побудувати суспільство і за­безпечити його ідеальне функціонування за допомогою спеціальних управлінських організацій – бюро із суворою ієрархічною підлеглістю, які розглядаються як форма влади демократичного управління.

М.Вебер розглядав бюрократію як професіоналізм у сфері ме­неджменту, який виключає дилетантизм і передбачає заміну лідера, що характеризується, перш за все, яскравими індивідуальними рисами, на бюрократичного лідера, який володіє певними адміністративними навичками. Незаперечні переваги бюрократизму у порівнянні з іншими методами автор вбачав у високій точності виконання робіт, суворій дисципліні, стабільності персоналу та відповідальності. Веберівський підхід до управління міг з певним ступенем успіху здійснюватися стосовно організацій, які за своєю суттю нагадували б армійські підрозділи: гігантських підприємств першої половини ХХ ст., державних установ, у діяльності яких переважала рутина та інерція. Але в цілому запропонована Вебером теорія на практиці не забезпечувала ефективності у розв’язанні проблем. Тому нині термін “бюрократія” вживається частіше в негативному смислі. Бюрократія віддає пере­вагу вертикальній організації соціально-економічних процесів, у той час як в економіці домінуючою є горизонтальна організація, де від­носини господарюючих суб’єктів регулюються за допомогою товарообміну.

Проблеми бюрократизму подані в книзі англійського вченого і публіциста С.Паркінсона “Закони Паркінсона”, а також у “законах ” Мерфі, Пітерса та ін.

Кількісна школа в менеджменті одержала розвиток у роки Другої світової війни. Війна змусила Англію, а потім США почати ви­користовувати кількісні підходи до розподілу ресурсів найбільш ефективним методом.

Кількісні методи вимагають використання математики, статистики, а також інформаційного забезпечення з метою обробки, обґру­нтування управлінських рішень та підвищення їх ефективності.

Науковці і практики менеджменту (Я.Тінберген, Л.Клейн, А.Гольдерберг, В.Леонтьєв, Й.Завадський) вважають найважливішим завданням дослідження процесів прийняття рішень із застосуванням найновіших математичних методів і засобів, включаючи ЕОМ. Інтерес представляє організація імітаційного моделювання рішень, методи аналізу невизначеності, прийоми оцінки багатоцільових рішень.

За останній період поширеним став багатофакторний аналіз та кількісна оцінка впливу кожного фактора на стан справ в організації, одержаний за допомогою, насамперед, математичного моделювання (Дж. Макхейл, У.Ф.Кристофер та ін.).