Глава 4

во судової практики застосування законодавства щодо протидії злочинам, сукупність яких становить організовану злочинність. Важливо та навіть максимально бажано, щоб законодавство, у то­му числі кримінальне, а також відповідно правоохоронна та судо­ва практика адекватно відображали сутність та суспільну небезпе­ку організованої злочинної діяльності і засоби, що необхідні для ефективної протидії її здійсненню.

Низка змістових ознак організованої злочинної діяльності та злочинів, що належать до неї, знайшла відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими зло­чинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. У ньому насамперед злочини, вчинені такими об'єднаннями (організованою групою чи злочинною організацією), розглядаються як «організована злочинна діяльність»!. У багатьох положеннях постанови розкри­ваються специфічні особливості та ознаки останньої, зокрема вказується на «замовлення злочину», «усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення злочину, розроблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу працівника такого органу, застосування на­сильства до нього або його близьких, усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити реалізації зло­чинних намірів)»; названа також «організація заходів щодо прикриття» діяльності організованого злочинного угруповання². У постанові вказується на спрямування організованими угрупу-ваннями фінансових коштів серед інших цілей на такі специфічні для організованої злочинної діяльності види, як «підкуп представ­ників влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладення коштів у незаконну підприємницьку діяльність», а також на властиві саме для неї дії щодо «легалізації (відмивання) доходів, одержаних зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом; підкупу осіб, уповноважених на виконання функцій держави; створення умов для проникнення учасників цих об'єднань до органів влади з метою забезпечити безпеку злочинної діяльності та виїзду учас-

¹ Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 1. -'• Там само. — С. 3.

310

С. 2.

Організована злочинність та запобігання їй

ників такої діяльності за межі регіону чи країни, збуту предметів, здобутих злочинним шляхом, маскування слідів злочину; фізично­го знищення потерпілих чи слідів, а також тих співучасників, які могли б виступити як свідки»¹. Таке приховування (розумій, через проникнення до органів влади), роз'яснюється у постанові, «є спе­цифічною формою пособницької діяльності»². Це роз'яснення є ви­нятково важливим для визначення причетності до організованої злочинної діяльності представників влади, які у той чи інший спосіб потурають їй, та кваліфікації їх дій як пособництва останній.

Загалом характерно, що у постанові Пленуму Верховного Суду України специфічна сутність злочинів, що належать до організова­ної злочинності, розкривається переважно не через особливості співучасті та організаційні ознаки угруповань, які їх вчиняють, як це визначає чинний Кримінальний кодекс України. Пленум Верховного Суду України чітко робить акцент на віднесенні цих злочинів до організованої злочинної діяльності за їх змістовими ознаками, у тому числі насамперед за ознакою створення ще у підготовчий період та в процесі здійснення діяльності організова­ної системи прикриття, забезпечення безперешкодного розгор­тання, проникнення з цією метою до органів влади. Тим самим значною мірою підтверджується думка про те, що назва організо­ваної злочинної діяльності терміном «організована злочинність» мотивована передусім організацією та функціонуванням системи її всілякого забезпечення, у чому передусім й виявляється спе­цифічність феномена організованої злочинної діяльності.

На підставі наведеного вважаємо за можливе визначити основні (обов'язкові) ознаки організованої злочинної діяльності. При цьому слід нагадати, що вона є різновидом злочинної діяльності за­галом, вищою формою організації останньої, тому в своїх основних ознаках має відтворювати її основні ознаки. Нагадаємо також, що До числа таких ознак в їх узагальненому викладі належать: 1) сис­тема дій, вчинків, пов'язаних між собою єдиною потребою, єдиним мотивом і послідовністю; 2) спрямування діяльності на ре­алізацію єдиної потреби і мети; 3) раціональний характер цього

І Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 1. - С. 3-4. Там само.

311

Глава 4 • ^; •:.ї':;'.\;;..;---,'. • :;.: о' •••!! ••';..•

спрямування «під контролем» свідомості; 4) послідовне цілеутво-рення, розгортання, пристосування діяльності до умов реалізації, а за можливістю й зміна їх в інтересах суб'єкта її здійснення (див. докладніше § 2 глави 4 Книги 1 Курсу).

За умови набуття злочинною діяльністю якості «організована» наведені ознаки трансформуються у такі основні (обов'язкові) ознаки організованої злочинної діяльності:

— спрямованість на отримання у злочинний спосіб сталих висо­ ких, а за можливістю і надвисоких прибутків, передусім фінансо­ вих коштів;

• підпорядкування цій спрямованості систематичного або постійного характеру умисного вчинення злочинів, у тому числі у вигляді злочинного промислу (підприємництва) та на про­ фесійній основі;

• спеціально утворена, як правило, ще до початку злочинної діяльності система її організаційного та іншого забезпечення і підтримки, що оптимально сприяє результативному її здійсненню, пристосуванню до цього його умов;

• пов'язане із названою системою як її складової утворення для вчинення злочинів (здійснення діяльності) специфічного злочин­ ного об'єднання.

Для отримання більш детального уявлення про організовану злочинну діяльність різних її видів та злочинних об'єднань, які відрізняються мірою розвитку цієї діяльності, організаційною формою та умовами забезпечення її здійснення, визначені основні ознаки мають доповнюватися іншими (більш деталізованими) ознаками з наведених вище у їх переліку, що відповідають зазначе­ним особливостям.

Наведені основні ознаки організованої злочинної діяльності да­ють можливість визначити її поняття, зберігаючи у ньому ключові положення поняття злочинної діяльності загалом, як родового відносно першого. Отже, організована злочинна діяльність — це систематичне або постійне, здебільшого у вигляді промислу (злочинного підприємства) вчинення умисних злочинів, спрямо­ваних на отримання сталих високих прибутків та їх легалізацію на основі утворення злочинного об'єднання та спеціально ор­ганізованої системи забезпечення його підтримки органами вла-

312

Організована злочинність та запобігання їй

ди чи її представниками з метою прикриття від соціального кон­тролю та відповідальності.

За певних умов, визначених у законі, організована злочинна діяльність в установленому (судовому) порядку може бути визна­на особливо небезпечною, що тягне підвищену кримінальну відповідальність. Такими умовами можуть бути визнані: вчинен­ня тяжких або особливо тяжких злочинів; отримання надвисоких прибутків, легалізація яких завдає шкоди головним умовам життєдіяльності суспільства, становить загрозу національній без­пеці чи безпеці міжнародного співтовариства, або у разі, коли представник органу влади, що здійснює прикриття організованої злочинної діяльності, займає особливо відповідальне становище, або коли це супроводжується вчиненням корупційного злочину або застосуванням силових методів, що мають наслідком смерть потерпілого або спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень тощо.

Це визначення відображає кримінологічне поняття організова­ної злочинної діяльності. Водночас воно містить нормативні озна­ки останньої для її кримінально-правового визначення. Органі­заційні форми угруповань, що ведуть організовану злочинну діяльність, у категоріях інституту співучасті у чинному законо­давстві визначені у ст. 28 КК, зокрема організована злочинна група у ч. З та злочинна організація у ч. 4 цієї статті. Про це докладно йшлося у § 1.

Відомо, що в багатьох країнах по-іншому вирішується пробле­ма кримінально-правового визначення злочинів, які належать до організованої злочинності. Закон США «Про контроль над орга­нізованою злочинністю» містить перелік декількох злочинів, що визнаються проявами організованої злочинності. У Швейцарії визначення організованої групи ґрунтується не стільки на органі­заційних, скільки на змістових ознаках її діяльності. До останніх віднесені: таємне підприємство та інша нелегальна активність; отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод та їх приховування; убезпечення протиправної діяльності від кримінального переслідування через використання силових методів, актів насильства, залякування, «владнання» справ; вплив На політику, економіку, органи влади, юстиції, громадські органі-

313

Глава 4 • ^!«- <г, .>-'>>і;к.г^ •'.> '•;-•••••• •-.-^;г<--¹-.'.-'

зації, підприємців тощо. Кримінальний кодекс Італії (ст. 416) змістові ознаки злочинів, які вчиняють об'єднання організованої злочинності, вбачає у незаконному витягуванні прибутку у сфері виробництва, обміну, споживання. У зв'язку з прийняттям Закону № 646 від 13 вересня 1982 р. Кримінальний кодекс Італії був до­повнений ст. 416¹"⁵ «Об'єднання мафіозного типу», яка визначила, що останнім визнається таке об'єднання, в якому: 1) будь-хто з його членів використовує залякування інших осіб; 2) існують асоціативні зв'язки з підпорядкуванням та круговою порукою у разі вчинення злочинів; 3) мета діяльності полягає у набутті пря­мим чи непрямим шляхом керівництва або підкорення еко­номічної діяльності концесій, отриманні підрядів, дозволів, неза­конного прибутку, пільг, державної служби для себе чи для інших осіб тощо¹.

У разі, коли поняття організованої злочинності пов'язується з діяльністю злочинних організацій, воно визначається також не ли­ше їх організаційними (приміром розгалужена структура), а пере­дусім змістовими ознаками. Зокрема, у нормативних положеннях ФБР США до останніх відносять: дію у підпіллі; у визначених сферах (наприклад, рекет, проституція, гральний бізнес, нар-кобізнес); у формі своєрідного підприємства, великої корпорації з тіньовою та відкритою сторонами діяльності, що має політичний захист та «своїх» людей в урядових структурах, володіє значним капіталом, банківськими рахунками, підконтрольними промисло­вими та торговельними організаціями, нерухомістю тощо, які ста­новлять першочерговий об'єкт конфіскації як пріоритетний засіб підриву злочинного синдикату².

За визначенням Інтерполу під організованою злочинністю слід розуміти «всяку організацію або групу осіб, що постійно займа­ються міжнародною злочинною діяльністю, мета якої — отриман­ня прибутку». Таке ж трактування організованої злочинності дане в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочин­ності, прийнятої резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від

¹ Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. — К., 1999. — С. 253-254.

² Див. докладніше: Макиенко А. Вказ. праця. — С. 86.

314

Організована злочинність та запобігання їй

15 листопада 2000 р., де зазначається, що остання переслідує мету «прямо чи опосередковано пов'язану з одержанням фінансової або іншої матеріальної вигоди»¹.

Нормативне визначення поняття «організована злочинна діяльність» у чинному українському законодавстві залежить перш за все від визначення у Кримінальному кодексі України норматив­ного поняття «злочинна діяльність», варіант якого запропонований у главі 4 Книги 1 Курсу. На основі останнього можна визначити і кримінально-правове поняття «організованої злочинної діяль­ності», що стане змістовою кримінально-правовою характеристи­кою злочинів, вчинюваних організованими структурами, ознаки яких передбачені у пунктах 3 та 4 ст. 28 КК. І. М. Даньшин висловив думку, що ядром кримінально-правової дефініції злочинів, вчиню­ваних організованими угрупованнями, має стати також правова характеристика останніх². У разі реалізації цієї думки буде продов­жена невластива кримінально-правовому законодавству чинна практика визначення злочинів, що належать до організованої злочинності, не правовими їх ознаками, а нібито правовими, але на­справді організаційними ознаками угруповань, які їх вчиняють.

Цікаві пропозиції щодо радикального удосконалення унорму­вання кримінальної відповідальності за злочини, вчинювані організованими угрупованнями, вніс останнім часом М. І. Хавро-нюк. Він вважає, що у Загальній частині КК мають бути передба­чені норми, які б визначили поняття організованої групи і злочин­ної організації з урахуванням властивих їм ознак, а в Особливій — норми, які б передбачали відповідальність за організовану зло­чинну діяльність. При цьому «особа, яка вчиняє будь-який злочин У складі організованої групи, має нести відповідальність за су­купністю норм, які передбачають відповідальність за відповідний злочин, а також за участь в організованій групі та за вчинення зло­чину у складі організованої групи»³.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. — К., 2003. — ^. 2..

^г Дальший Й. Н. Вказ. праця. - С. 10.

лавроітк М. І. Кримінально-нравові засоби протидії організованій злочинній діяльності: Досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. - 2006.-№ 1. - С. 94.

315

Глава4 .;г «!•••,:?•><«.>•.••.. :-; і^ч.у-ін.ичі -•« '-

Нормативні відмінності між різними формами співучасті у гру­повому вчиненні злочинів за попередньою змовою, на його думку, полягають насамперед у кількості учасників та злочинів, вчинення яких охоплювалося змовою. За цими підставами він поділяє групи (угруповання) так: 1) у складі двох чи більше осіб, які попередньо змовилися на вчинення одиничного злочину (можна розуміти, що таку групу автор не вважає організованою. — А. 3.); 2) у складі трьох чи більше осіб, що попередньо змовилися стосовно неодно­разового вчинення злочинів — організована група; 3) група з озна­ками п. 2, що має, крім того, ієрархічну структуру, — злочинна організація. Останні дві форми угруповань між собою мають різнитися також різними видами неодноразовості (повторності) вчинених злочинів: для організованих груп за ознаками ч. 1 ст. 32 КК, для злочинних організацій — за ознаками ч. З ст. 32, ст. 33 КК. Крім того, залежно від озброєності учасників та тяжкості чи особ­ливої тяжкості вчинюваних злочинів, кожну з цих двох форм М. І. Хавроник поділяє на звичайну (без зазначених ознак) та особливо небезпечну (за наявності хоч одної з таких ознак). Згідно з наведеною конструкцією він пропонує у Загальній частині КК: відповідно змінити редакцію ч. 2 ст. 28 КК щодо визначення групи без ознак організованої (п. 1); частини 3 та 4 ст. 28 вилучити, на­томість доповнити КК статтями 28^і — організована група та 28² — злочинна організація. В Особливій частині КК ст. 255 замінити двома статтями, передбачивши відповідальність за створення ор­ганізованої групи, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ст. 255) та за ті самі дії стосовно та у складі злочинної організації (ст. 255^і). У примітках до згаданих статей пропонується визначи­ти, що у разі вчинення будь-якого злочину членом групи (органі­зації) відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбаче­них однією із цих статей і відповідною іншою статтею кодексу, що містить склад вчиненого злочину.

Наведені пропозиції мають низку позитивних моментів. По-пер­ше і, на наш погляд, головне: визначення організованої групи (ст. 28^і) та злочинної організації (ст. 28²) як особливих форм співу­часті залишається у Загальній частині Кодексу, зокрема у розділі VI «Співучасть у злочині», а норми про відповідальність за злочини, вчинювані цими угрупованнями, переносяться до Особливої части-

316

Організована злочинність та запобігання їй

ни, де вони сукупно поєднуються з нормами, що містять ознаки цих злочинів. Тим самим усувається багато років критикована конст­рукція, коли склад злочину визначається не його матеріальними ознаками, а переважно організаційними, які стосуються не злочину, а форм співучасті у його вчиненні. По-друге, зазначені особливі фор­ми співучасті визначаються нормативними ознаками, виключається вживання оціночних, нечітких термінів, окрім, можливо, ознаки ієрархічності, яку, на нашу думку, слід визначити більш чітко.

По-третє, пропонується логічна та досить проста конструкція поєднання при кваліфікації злочинів, вчинених організованими угрупованнями, предметних загальних ознак таких злочинів, пов'язаних із їх вчиненням у складі останніх (вони передбачені у нових статтях 255 та 255^і КК) та безпосередніх (окремих) ознак складів цих злочинів, що містяться у відповідних нормах Особли­вої частини КК.

Водночас зазначені пропозиції містять принципові упущення. Незважаючи на те, що у назві публікації та у її тексті неодноразо­во згадується спрямування запропонованих пропозицій на удос­коналення «кримінальної відповідальності за організовану злочинну діяльність», у них не міститься нормативно-правового визначення останньої та багатьох її суттєвих ознак, від яких зале­жить зміст та міра суспільної небезпечності різних видів цієї діяльності та організованих угруповань, що займаються нею. Ці ознаки повинні враховуватися при кваліфікації злочинів, вчине­них останніми, та визначенні міри відповідальності за їх вчинення. За логікою автора пропозицій належність такого злочину до ор­ганізованої злочинної діяльності визначається фактом його вчи­нення організованою групою або злочинною організацією, що, по суті, є повторенням (збереженням) позиції чинного КК, а також наявністю у злочину ознак, передбачених у запропонованих стат­тях 28^і, 28², 255 та 255^і КК.

Проте аналіз визначення ознак організованої злочинності у законодавстві багатьох зарубіжних країн, у тому числі детально проведений М. І. Хавронюком¹, з огляду на сформульоване вище

ХавронюкМ. І. Кримімально-правові засоби протидії організованій злочинній діяльності: Досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. - 2006. - № 1. - С. 94.

317