Глава 4

1

особам, які ведуть цю злочинну та іншу протиправну діяльність саме у названих сферах. Оскільки ці особи, як правило, пов'язані з представниками вищої влади, з боку останньої не проявляється волі та вимогливості щодо відповідної зміни законодавства, а до керівників правоохоронних органів — стосовно рішучого виправ­лення існуючої практики та її належного спрямування.

Оцінюючи подібні процеси в Російській Федерації, московсь­кий дослідник А. Макієнко зазначає, що організована злочинність, у її найбільш загальному розумінні, «еволюціонувала від суттєво­го кримінологічного фактора, що посилює соціальну напругу у суспільстві, до відносно самостійної соціально-політичної систе­ми, яка пробує диктувати багато напрямків державної політики... Значущим фактором у «політизації» організованої злочинності є формування «потрібного» законодавства. Малодієвість законо­давства через його «прогаленість» стала визначною успішною опе­рацією співтовариства російських злочинних синдикатів, коли предметом купівлі-продажу стали не матеріальні блага, а полі­тичні рішення, кримінальна політика держави»¹.

У мене немає підстав повністю переносити наведену оцінку на причини невизначеності у законодавстві України змістового понят­тя організованої злочинної діяльності. Але лишається фактом, що за 14 років після прийняття Закону України «Про організаційно-пра­вові основи боротьби з організованою злочинністю» не виконана його норма щодо визначення у Кримінальному кодексі України ознак злочинів, що вчиняються організованими злочинними угру­пованнями. У новому Кримінальному кодексі України 2001 р. визначені ознаки не злочинів, а названих угруповань. За минулий період вносилося чимало законопроектів, у яких пропонувалося да­ти визначення організованої злочинної діяльності у згаданому вище Законі та знову передбачалося визначити у Кримінальному кодексі ознаки злочинів, що складають зміст останньої. Проте під різним приводом ці законопроекти Верховною Радою України відхиляли­ся, останній раз при розгляді відповідного проекту Закону у першо­му читанні 23 березня 2004 р. За таких умов практика правоохорон-

¹ Макиепко А. Кримипалитет й власть в страме / Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. К., 2002. — № 5. - С. 83-84 (переклад мій. - А. 3.).

292

Організована злочинність та запобігання їй

них органів по боротьбі з організованою злочинністю здебільшого спрямовувалася не в суспільну сферу, де панівні висоти зайняв пов'язаний із владою та випестуваний її привілеями, як правило, тіньовий або навіть кримінальний промисел, а в бік груп, що вчиня­ють злочини загальнокримінальної спрямованості та без ознак організованості, які вирізняють організовану злочинність.

Згаданий вище московський автор на підставі глибокого полі-тико-кримінологічного аналізу в Росії стану і розуміння організо­ваної злочинності та пов'язаних з нею суспільних відносин дійшов висновку, що у міру розвитку останньої, низки її внутрішніх харак­теристик і залежностей від неї, вона перетворилася на «фактор соціально-політичного й економічного загальнодержавного впли­ву і, звичайно, випрацювала відповідні механізми впливу, спряму­вання або примусу стосовно ключових механізмів, інституцій і структур, включаючи засоби масової інформації і комунікації»¹. Серед останніх, крім вже згадуваного опрацювання «потрібного» законодавства, він називає методи забезпечення прийняття влад­но-управлінських рішень, інформаційної політики, кадрових пере­становок, корекції правозастосовчої практики, мафіонізації влади у симбіозі з криміналітетом, втрати традиційного значення соціального контролю через фактичне надання його функцій самому злочинному утворенню, поширення правового нігілізму, позаправової розправи, приватного факторингу (витребування боргу), захисту «поважних» та «потрібних» осіб, а також інші елементи та поняття кримінальної субкультури. Вже повідомля­лося, наприклад, і знову-таки в російській літературі, про взяття «на озброєння» організованими злочинними формуваннями навіть методів нейролінгвістичного програмування — НЛП². Ці методи, як пояснюється, раніше використовувалися в психоте­рапії та в практиці діяльності спецслужб. Методи побудовані на

Макиенко А. Вказ. праця. Закінчення // Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. — К., 2002. — № 6. — С. 63 та іп. (переклад мій. — А. 3.).

Астафьев А. Д., Астафьева Т.А. Примспспис мстодов нсйролингвистичсского программи-ровапия организованньїми прсстунпьіми формировамиями / Владивостокский центр ис-слсдования оргаиизовашіой нрсстулпости. Цит. за: Інформаційний бюлетень Міжвідомчо­го науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю. — 2006. — № 7. - с. 93.

293