Глава 4

Організована злочинність та запобігання їй

> 'і

Ј 1. Феномен організованої злочинності в Україні.

Законодавче регулювання та стан протидії,

проблеми удосконалення

На початку та в середині 70-х рр. XX ст. в Україні та деяких інших республіках колишнього Радянського Союзу виникла нова форма злочинної діяльності. Вона полягала в організації підпіль­ного (поза обліком) виробництва побутових товарів, будівельно-оздоблювальних матеріалів, трикотажних виробів, взуття тощо, масовий попит на які в країні не задовольнявся, їх позаобліковій реалізації, в тому числі через державні торгівельні організації, отриманні виручки у надвеликих обсягах, яка привласнювалася. Оскільки сировина і матеріали здебільшого викрадалися із дер­жавних ресурсів або отримувалися з останніх за великі хабарі, по­за лімітами і фондами, що існували на той час, у тому числі за ра­хунок штучного створення їх необлікованого залишку, ці злочини кваліфікувалися за сукупністю як розкрадання державного майна, зловживання службовим становищем, хабарництво та заняття приватнопідприємницькою діяльністю, яка на той час була забо­ронена кримінальним законом. Ця злочинна діяльність вирізняла­ся незвично великими обсягами, систематичністю, що набула характеру промислу, швидкою високоприбутковою реалізацією гостродефіцитних виробів, що супроводжувалася системою «доплат» — хабарів, які охоче виплачували «за товар» посередни­ки — реалізатори різних рівнів, бо все виплачене та ще з прибав­кою повертав зрештою покупець, ощасливлений «придбанням» «дефіциту». Таким чином, тут, крім звичних механізмів підготов-

269

Глава 4

ки злочинної діяльності, заздалегідь вивчалися та враховувалися кон'юнктура ринку та соціально-психологічні чинники, що супроводжували дефіцит і його покриття. Принципово новою визначальною рисою цієї злочинної діяльності стала її більш розвинута організація. По-перше, вона охоплювала різні галузі промисловості, в тому числі добування та заготівлю сировини, ви­готовлення механізмів, виробництво, а також реалізацію продукції. По-друге, до неї були втягнуті працівники управлін­ського апарату, передусім ті, що займалися плануванням, розподілом сировини, матеріалів, організацією реалізації готової продукції. По-третє, що принципово вирізняло її серед звичайних груп розкрадачів, ця діяльність супроводжувалася створенням спеціально організованої системи її забезпечення через давання великих хабарів не лише «управлінцям», а й працівникам, здебільшого керівним, правоохоронних органів, за укриття і «при­криття» цих злочинів, а також місцевим партійним і радянським керівникам — за невтручання у цю діяльність, фактично потуран­ня їй. У низці південних республік, передусім Узбекистані, Азербайджані, Киргизії, частково Таджикистані та Туркменії, де вирощувалася бавовна, вироблялися вовна, хутряні вироби, текс­тиль, а також у містах із заводами — виробниками верстатів, обладнання, фурнітури тощо, ця злочинна діяльність набула ши­роких масштабів. Цілі галузі народного господарства стали працю­вати в тіні. Обороти реалізації продукції сягали десятків та сотень мільйонів (у цінах того часу). В орбіту потурання організованій злочинній діяльності були втягнуті перші керівники партійного, радянського апарату областей, а в Узбекистані та Азербайджані — республік, а також високопоставлені керівники міліції, прокурату­ри, планових і контрольних органів. Відзначимо, що основу цієї діяльності становило тіньове високоприбуткове підприємницт­во, яке «працювало» на покриття легальне не задоволених потреб, які існували у суспільстві.

Тоді ж, спочатку в газетних публікаціях, а згодом в офіційних матеріалах, наукових розробках з'явився новий термін «організо­вана злочинність», що відбивав ЇЇ спеціальну організацію. Вислов­лено думку, що організована злочинність у нашій країні виникла ще в перші радянські роки у вигляді груп злочинців-про-фесіоналів, що вчиняли бандитські, розбійні напади, інші загаль-

270

Організована злочинність та запобігання їй

нокримінальні злочини, створили злодійську субкультуру з еле­ментами єднання та співорганізації¹. Проте згадані групи не мали головних елементів сучасної організованої злочинності, чим вона проявила свою «новизну» і на Заході, і в нашій країні: постійного високоприбуткового «тіньового» підприємництва (бізнесу) та спеціально організованої системи прикриття у владних структу­рах своєї злочинної діяльності.

Заходами, вжитими керівництвом Радянського Союзу на по­чатку та в середині 80-х рр., організовану злочинну діяльність вда­лося дещо припинити або примусити її ще ретельніше сховатися, сплачувати регулярну «данину» найбільшій верхівці. Очевидно, ці шалені кошти стали одним із джерел «партійних грошей», які з розвалом КПРС склали основу комерційної та іншої діяльності її послідовників. З початком перебудовчих трансформацій в еко­номіці, насамперед із масовим створенням кооперативів, «тіньова» економічна діяльність не лише відновилася, а й набула ще ширшо­го масштабу. Цьому сприяла низка факторів, передусім більші можливості безперешкодного розкрадання державної сировини, матеріалів, заохочення «вільного» господарювання, реалізації про­дукції, послаблення контролю за діяльністю державних служ­бовців: управлінців, правоохоронців. За цих умов організована злочинна діяльність розвинулася не лише безпосередньо у сфері економіки, передусім «тіньової», а й у суміжних сферах, де вона стала різним чином забезпечуватися. Насамперед кримінальними засобами тиску на конкурентів, тих, хто перешкоджав їй, а також їх підкупу, шантажу, протидії контрольним, правоохоронним, жур­налістським діям, аж до захоплення заручниками членів їх сімей, замовних убивств тощо. Кримінал став бажаним партнером тіньо­вого організованого бізнесу в економіці: з одного боку, він діяв в інтересах останнього, з другого — підпільний капітал став зручним місцем вкладання коштів, здобутих злочинним шляхом. У такий спосіб відбувалося злиття в організованій злочинній діяльності: 1) швидкої прибутковості та капіталізації, значною мірою за раху­нок отримання від влади можливостей позаконкурентного стано-

¹ Даньшин Й. Н. ОргамизоваІІІІая прсступпость / 36. наук, праць Харківського центру вивчення організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашинг­тоні. - Вин. 2. - X., 2001. - С. 4-8.

271

Глава 4 >

вища у ринкових відносинах; 2) розвитку прихованої та легалізо­ваної корупції високопосадового рівня; 3) загальнокримінальних форм злочинної діяльності з інтересами організаторів тіньової та криміналізованої економіки. «Ядро» організованої злочинної діяльності становило її здійснення в економіці, ще ширше — у підприємництві, у бізнесі, основою якого є нелегальне задоволен­ня інтересів та потреб, реалізація яких офіційно заборонена або небажано (в основному через високі податки) контролюється апа­ратом управління, якому потрібно дуже багато платити за «ослаб­лення контролю». Головними засобами «подолання контролю» та загалом забезпечення «даху» стали корупція, а щодо непоступли­вих та конкурентів — силові, в тому числі кримінальні засоби. Ці засоби перебувають ніби на «периферії» ядра організованої зло­чинної діяльності, зовні навіть не пов'язані з нею, але насправді, як правило, підпорядковані її інтересам, їх реалізація здебільшого спрямована на підкорення, фінансове знесилення, а то й фізичне знищення конкурентів та тих, хто чинить їй протидію. Зазначені силові, загальнокримінальні форми і засоби використовуються, як правило, відкрито, створюють враження, що нібито саме через них реалізується організована злочинність, її сутність та справжній прояв.

Слід зазначити, що розуміння справжньої сутності організова­ної злочинності склалося не зразу. Воно й досі не може вважатися повністю визначеним. Навіть у загальних справжніх рисах воно не всіма розуміється: одними — через обмежену поінформованість лише стосовно зовнішніх виявів організованої злочинності, інши­ми свідомо — через бажання замаскувати її визначальне внутріш­нє «ядро».

Проте навіть за цієї неповної визначеності організованої зло­чинності потреби суспільства вимагали забезпечення протидії її проявам, вирішення цієї проблеми на законодавчому рівні та у правоохоронній і судовій практиці. За цих умов з ініціативи групи народних депутатів ЗО червня 1993 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про організаційно-правові основи бороть­би з організованою злочинністю». Він визначив суб'єктів бороть­би, їх основні організаційні функції, форми взаємодії, координації тощо. Щодо поняття організованої злочинності (ст. 1), то Закон

272

Організована злочинність та запобігання їй

обмежився вказівкою на те, що у ньому воно розуміється як «сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань». Тим самим розуміння організованої злочинності на той час спрощено зводи­лося до діяльності організованих злочинних угруповань, які існу­вали завжди, принаймні до виникнення феномену спеціальної організації та забезпечення організованої масштабної злочинної діяльності. Змістових (тих, що стосуються сутності, змісту) ознак цієї діяльності так само, як і злочинів, які вчиняються в процесі її здійснення, Закон не визначив. Він передбачив, що види і ознаки цих злочинів встановлюються Кримінальним кодексом.

Проте вимога про визначення у кримінальному законодавстві змістових ознак злочинів, які належать до організованої злочин­ності, не була реалізована у 1993 р. у чинному на той час ук­раїнському Кримінальному кодексі та протягом наступних восьми років його дії. Через це на тривалий час, а фактично донині, скла­лася ситуація, коли віднесення злочину до організованої злочин­ності визначалося не правовими ознаками самого злочину, а на підставі загальних положень інституту співучасті, зокрема його складної форми, що передбачає наявність злочинного угрупован­ня, поряд із виконавцем — організатора, посібника або підмовни­ка, усвідомлення кожним учасником, що він бере участь у спільній злочинній діяльності¹.

Новий Кримінальний кодекс України 2001 р. у розумінні зло­чинів, які належать до сукупності «організована злочинність», фактично залишився на позиціях попереднього кодексу. Він лише визначив особливі організаційні форми їх вчинення, відніс до ознак кваліфікації останніх функціональні (організаційні, коорди­наційні, забезпечувальні) дії стосовно діяльності злочинних угру­повань, а змістові ознаки вчинюваних ними злочинів, крім деяких, що вчиняються злочинною організацією, не назвав. Згідно з цим, по суті і донині, у суспільній свідомості та серед фахівців запану­вало уявлення про те, що певна частина злочинності є та нази­вається організованою через те, що злочини, які до неї відносять,

Кримінальне право України. Загальна частина / За рсд. П. С. Матишсвського, П. П. Анд-Рушка, С. Д. Шапченка. - К., 1999. - С. 264.

273