
- •Курс сучасної української кримінології: теорія і практика у 3 книгах.
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 "
- •Глава 2 '' - ' 1"-і''" "•і"!г' : •' •
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 • -••• •
- •§ 1. Сутність, поняття
- •Глава 3 ч
- •Глава 3 • • -; .......
- •Глава 3 . . .. . .,.,.,,•,• • • • ,,,-,. ... .-•.•••
- •Глава 3 .
- •Глава 3 •:
- •Глава 3 --«-.; ' - •:-.- ;
- •Глава 3 *"" • "'•' '"" "'•''" " ''"' '• '
- •Глава 3 ;, ,
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ' '•' •
- •Глава 4 * •''' і-г-:і--.-!.''-'7 •• •-•••' ..,•'.— ••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ---• ••-'•• • •- • • : ••'• '
- •Глава 4 • .'пі"'.!»*"?!- • ••-••'»
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 •,,,,•••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •1. Види злочинів організованої злочинності національного поширення:
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 - .-. -:- •• - --'•••- '•••,-••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ""
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 9
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Удосконалення кримінального, кримінально-процесуально го, адміністративного, цивільного законодавства;
- •Інформаційне забезпечення діяльності правоохоронних та інших органів, що беруть участь у боротьбі з організованою зло чинністю;
- •Заходи протидії різним формам негативного соціально-пси хологічного впливу на суспільство в інтересах організованої зло чинності;
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •6. Інституційне та функціонально-організаційне реформування системи правоохоронних органів, що мають здійснювати запобігання та протидію фактам організованої злочинної діяльності.
- •Глава 4 . • • .'
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 • !
- •Глава 5 / ••••.• • м
- •Глава 5
- •Глава 5 • '""•'• ' • ' '"•''' • • ' -•-•••.- ,.•..-••
- •Глава 5 -' ••
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 '•' '"' •'""'"" ' " '• -':'" ' ••--•-.••• •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Злочинність неповнолітніх
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 •!•'••-•••
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 гг*-!'ї 'гг"!-*':'!1''"',-!*-
- •Глава 6 ; ••• '
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7 Рецидивна злочинність
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •1. Засуджені, що визнали свою вину у вчиненні злочину та:
- •1.1. Розкаялися, у тому числі:
- •1.2. Не розкаялися:
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 -;•; цн-'н',-- • /*
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 '•
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 ; ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 4. Особливості злочинності ув'язнених, ,
- •Глава 7 ' '"•
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •З недоліками організаційно-управлінської та оперативної діяльності установ позбавлення волі;
- •З криміногенним впливом кримінального середовища в ус тановах позбавлення волі.
- •Глава 7
- •1. Загальні заходи щодо усунення (нейтралізації) умов, які сприяють злочинності в установах позбавлення волі, в тому числі стосуються:
- •2. Спеціалізовані заходи щодо виявлення та запобігання ускладненню криміногенних ситуацій, в тому числі:
- •Глава 7
- •3. Спеціалізовані заходи щодо протидії кримінальній субкуль-турі, а саме:
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8 - .•.•..•и/.-п ••,•/••- - .-- • „ - ••
- •Глава 8
- •§ 3. Вплив психічних аномалій, що не виключають
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9 Злочини, вчинені з необережності
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 -
- •Глава 9
- •§2. Стан необережної злочинності.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 •і;
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
Глава 3 --«-.; ' - •:-.- ;
го характеру, що знижує ефективність правового регулювання боротьби з ними. Тепер ці недоліки мають бути усунені. Прийнятий Верховною Радою України 12 грудня 2006 р. у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» передбачає доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення низкою норм, що мають бути зосереджені у новій, окремій главі 15-Б «Корупційні адміністративні правопорушення», до якої пропонується включити 14 статей, а також доповнення нормами, що уточнюють порядок накладання адміністративного стягнення, направлення до суду протоколу про вчинення ко-рупційного адміністративного правопорушення, його розгляд, звернення до виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення за таке правопорушення та, що особливо важливо з кримінологічного погляду — направлення судом цієї постанови керівнику відповідного органу, установи, організації, де було допущено корупційне правопорушення, з метою усунення причин та умов, що сприяли вчиненню останнього.
б) Кримінальний кодекс України, де передбачені кримінальне карані діяння, пов'язані з корупційними відносинами, та кримінальна відповідальність за них.
Досі до корупційних кримінальне караних діянь здебільшого зараховували такі склади злочинів, передбачені чинним Кримінальним кодексом України: безумовно, одержання хабара (ст. 368) і давання хабара (ст. 369) та за певних умов: зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375), втручання в діяльність судових органів (ст. 376), зловживання військовою службовою особою або службовим становищем (ст. 423) та ін.
Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», який, як зазначалося, прийнятий Верховною Радою України у першому читанні, з огляду на потреби посилення боротьби з
234
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
корупційними суспільне небезпечними діяннями та згідно з положеннями Конвенції Ради Європи по боротьбі з корупцією в контексті кримінального права (ЕТ5 173) від 27 січня 1999 р. і Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. передбачив низку доповнень до Кримінального кодексу, а саме: додатковими визначеннями у Загальній частині службової особи (частини 3 та 4 ст. 18); додатковим розділом УП-А Особливої частини «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права», у якому міститься п'ять складів злочинів (ст. 235і «Зловживання повноваженнями», ст. 2352 «Перевищення повноважень», ст. 2353 «Зловживання повноваженнями особами, які не є державними службовцями, але виконують надані законом владні повноваження», ст. 2354 «Комерційний підкуп», ст. 2355 «Підкуп особи, яка не має статусу державного службовця, але виконує надані їй законом владні повноваження»; доповненням інших розділів Особливої частини Кодексу статтями 368і «Незаконне збагачення» та 369і «Торгівля впливом». Пропонується внести інші зміни до деяких статей КК, у тому числі викласти у новій редакції статтю 369 «Пропозиція або давання хабара».
Кримінологічне значущий коментар до запропонованих доповнень і змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та до Кримінального кодексу України доцільно здійснити після їх прийняття Верховною Радою України у другому читанні у вигляді Закону.
Надалі кримінальне законодавство України має бути доповнене ще декількома нормами щодо відповідальності за дачу чи одержання хабара національними чи іноземними арбітрами, національними чи іноземними присяжними засідателями. Означене доповнення пов'язане із підписанням та ратифікацією Україною Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ЕТ5 191), в якому передбачається встановлення у національному законодавстві відповідних норм кримінальної відповідальності1.
в) Серед спеціалізованих антикорупційних законодавчих актів третьої групи (регулюють відповідальність за корупційні
Закон України «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про бороть-оу з корупцією» № 253-У від 18 жовтня 2006 р. // Голос України. - 2006. - № 215-216. - 16 лист.
235
Глава З -*Ц >•.•.-> І.!'»-*-/"-.- •••<»*-• -
правопорушення) мають бути також акти, що передбачають відповідальність за зазначені правопорушення юридичних осіб.
В Україні досі не існувало законодавства, яке б прямо передбачало кримінальну відповідальність юридичних осіб за допущені правопорушення, хоча у деяких законодавчих актах містилися санкції, зокрема штрафи, стосовно останніх, що реалізовували кримінальну відповідальність, але зазвичай їх відносили до адміністративних. Конвенція ООН проти корупції та Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, ратифіковані Україною, передбачили, що держави — учасниці цих документів встановлюють кримінальну відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень.
Згідно з останнім у пакеті проектів антикорупційних законодавчих актів, що внесені Президентом України до Верховної Ради України та прийнятті нею у першому читанні 12 грудня 2006 р., міститься й проект Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень». Дія цього Закону не поширюватиметься на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Законопроект передбачає, що юридична особа несе відповідальність за незаконне надання або пропонування її керівником або іншою уповноваженою особою благ особам, зазначеним у ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», зокрема за дії, що передбачені статтями 3-5 законопроекту «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень». У згаданих нормах останнього передбачена відповідальність за пропонування або давання хабара посадовій службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування (ст. 3); підкуп особи, яка не є зазначеною у ст. З особою, але виконує надані законом владні повноваження (ст. 4); комерційний підкуп особи, яка виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки в юридичній особі приватного права (ст. 5). Законопроект визначає, що провадження по справі про корупційне правопорушення, вчинене юридичною особою, порушує прокурор за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким установлена винуватість фізичної особи у вчиненні діяння, передбаченого нормою розді-
236
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
лу УІІ-А або розділу XVII Особливої частини КК, або ухвали (постанови) про закриття кримінальної справи за вчинення діяння, передбаченого зазначеними нормами, за нереабілітуючими підставами, та у разі причетності цієї фізичної особи до вчинення правопорушення, передбаченого у статтях 3-5 цього законопроекту. Останній визначає також порядок порушення справи про коруп-ційне правопорушення юридичної особи, розгляду ЇЇ судом та оскарження постанови суду.
Внесення зазначеного законопроекту на розгляд законодавця є, безумовно, потрібним, що і визнано прийняттям його Верховною Радою у першому читанні. Водночас фахівці зазначають, що поданий законопроект є ще недосконалим, потребує істотного доопрацювання з огляду на те, що він має бути базовим для визначення системи відповідальності юридичних осіб за корупційні, а фактично й інші близькі до них службові порушення, що потребує фундаментальних змін у .національній теорії права, чинному Кримінальному кодексі та інших законодавчих актах. Викликає сумнів, на наш погляд, обмеження відповідальності за цим законопроектом тільки юридичної особи приватного права та лише у разі вчинення причетної до неї фізичною особою дуже обмеженого кола діянь, пов'язаних з безпосереднім пропонуванням або даванням хабара або підкупом, тобто з прямою дією, що має матеріальну вигоду. За такого регулювання залишається невирішеною низка питань відповідальності за корупційні діяння, у тому числі юридичних осіб публічного права, передусім за прийняття та неправомірне застосування актів щодо вибіркового надання пільг і переваг в інтересах окремих суб'єктів господарювання на шкоду іншим, а також за корупційний лобізм у державних представницьких та виконавчих органах, протекціонізм, позаофіційне фінансування політичних партій, їх акцій, масових заходів тощо. У законодавстві має загалом більш повно та рішуче долатися тенденція, притаманна радянському минулому, щодо зведення корупції лише до хабарництва. Відповідно має розширюватися сфера регламентування запобіжної діяльності не лише стосовно корупційних проявів, а й Щодо передуючих останнім корупційних відносин.
До третьої групи спеціалізованих актів слід віднести також норми щодо матеріальної відповідальності у разі потреби ком-
237
Глава З
пенсації шкоди, завданої корупційним проявом. Ці норми на сьогодні лише частково визначені у Цивільному і Господарському кодексах України. Потрібно внести до них доповнення згідно з нормами Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією у контексті цивільного права (ЕТ5 174) від 4 листопада 1999 р., яка ратифікована Верховною Радою України 16 березня 2005 р. Зокрема, остання передбачає повну компенсацію заподіяної шкоди, включаючи матеріальні збитки, втрачену вигоду, немайнову шкоду. Важливо, щоб відшкодовувалася також шкода, що виникла через невжиття належних заходів з метою запобігання проявам корупції. Однак законопроект «Про засади запобігання та протидії корупції» щодо відшкодування шкоди від корупціиних проявів не вносить жодних доповнень та уточнень, зокрема визначених у Конвенції Ради Європи ЕТ5 174. Норма законопроекту щодо відшкодування збитків (ст. 20) містить лише посилання на «установлений законом порядок», який є зовсім недосконалим, неповним, формальним.
Акти законодавства, неспеціалізовані в антикорупційному напрямку, але регулювання яких має сприяти запобіганню формуванню та дії корупціиних чинників, за цільовим призначенням та змістом можуть бути розподілені також на три групи:
перша — так звані «контрольні» акти, що регулюють здійснення контролю за певними видами діяльності, насамперед фінансової, господарської, податкової, державних та недержавних інституцій, результатом застосування якого, крім безпосередньо контрольних цілей, має бути також виявлення порушень, що створюють сприятливі умови для проявів корупції;
друга — акти (назвемо їх «процедурними»), що регламентують певну публічну процедуру здійснення операцій з майном, нерухомістю, загалом власністю, фінансовими ресурсами, а також у процесі підприємницької діяльності тощо, які мають забезпечити єдиний чіткий та прозорий порядок проведення цих операцій, що має виключати можливість підкорення його певній упередженості, у тому числі з корупціиних мотивів;
третя — це інші акти законодавства (назвемо їх «галузевими»), що регулюють загалом діяльність певної галузі економіки, виробництва, управління і мають регламентувати її у такий спосіб, щоб
238
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
запобігти створенню умов, ситуацій, чинників, сприятливих для різноманітних порушень, у тому числі корупційних відносин та проявів.
До першої неспеціалізованої групи належать законодавчі акти, що регламентують, наприклад, фінансовий контроль, у тому числі контроль Рахункової палати за витрачанням бюджетних коштів, контроль Національного банку, діяльність Головного контрольно-ревізійного управління та багатьох інших відомчих та позавідомчих форм контролю. Окремий напрямок становить аудит, який в Україні згідно з Законом «Про аудиторську діяльність» (1993 р.) до грудня 2005 р. повністю діяв на громадських засадах за винятком зовсім державного аудиту та участі органів державної влади у формуванні Аудиторської палати, а через це й у сертифікації і ліцензуванні аудиторської діяльності. Ця практика, недоречність якої неодноразово піддавалася критиці, у тому числі автором Курсу, значною мірою виправлена з прийняттям Закону України від 15 грудня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим правопорушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна». Закон передбачив введення державного фінансового аудиту та визначив його як різновид державного фінансового контролю, що полягає у перевірці та аналізі законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, функціонування внутрішнього контролю. Передбачено, що державний фінансовий аудит здійснюють Рахункова палата та органи державної контрольно-ревізійної служби. Введено поняття обов'язкового аудиту та визначено, що випадки проведення останнього мають бути передбачені законом. У зв'язку з наведеним внесені відповідні зміни до Господарського кодексу України (ст. 363), до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 1993 р. з наступними змінами, у тому числі розширені головні завдання цієї служби, визначено, що порядок проведення нею державного фінансового аудиту має бути встановлений Кабінетом Міністрів України. Доцільно, щоб у цьому порядку об'єктами аудиту були визначені операції, здійснення яких може становити підґрунтя для корупційних відносин, та передбачені заходи реагу-
239
І!
Глава 3 кгг -..;;;»Гуж''~.:.''•>••''.•- г ^І'•;',•-••••••'• •>-•:•• ' . •./
вання на них органами КРС. Загалом роль контрольно-ревізійної служби у виявленні фінансових засобів корупційних відносин має бути розширена.
Не можна погодитися з тим, що, на відміну від багатьох країн, в Україні державні контролюючі органи прямо не віднесені до суб'єктів протидії корупції, не визначені їх антикорупційні функції, форми та засоби їх здійснення. Законопроект «Про засади запобігання та протидії корупції» не виправляє цього положення.
Фактично поза незалежним державним та громадським контролем, у тому числі антикорупційного спрямування, перебувають практика надання податкових та інших пільг, урядових гарантій, валютно-кредитна діяльність, включаючи валютні потоки та валютні резерви держави, сплата державного боргу та боргу перед державою, функціонування державних монополій, отримання та витрачання позабюджетних коштів силовими структурами через численні фонди та багато інших сфер, де за рахунок бюджетних грошей, коштів юридичних і фізичних осіб задовольняються приватні інтереси, насамперед осіб наділених владою і причетних до неї, в тому числі через корупційні відносини. Система незалежного контролю за використанням державних коштів та державної власності, як неодноразово підкреслював голова Рахункової палати В. К. Симоненко, в Україні не розвинута, не відповідає інтересам суспільства, у тому числі інтересам запобігання та викриття порушень, що сприяють корупційним відносинам. Потреба вирішення проблем підвищення ефективності системи контролю за формуванням та виконанням державного бюджету, що може сприяти запобіганню корупційним відносинам, достатньо обґрунтована на науковому рівні1.
Потрібно зробити висновок, що рівень законодавчого забезпечення організації та діяльності контролюючих органів стосовно контролю за корупційними відносинами і сферою, де вони складаються, не відповідає сучасним потребам суспільства. Мають бути повно і чітко законодавчо визначені: система суб'єктів контрольної діяльності загалом і в тому числі в антикорупційній сфері, її
1 Див., наприклад: Кузьмепко О. А. Контроль за виконанням державного бюджету України як функція управління: Автореф. дис.... канд. юрид. наук — К., 2002.
240
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
об'єкти, механізми здійснення та координації контрольної функції державних та громадських організацій, засоби підвищення ефективності їх роботи, у тому числі розширення взаємодії з правоохоронними органами.
Серед актів законодавства, що регулюють процедуру, слід насамперед назвати так звані регуляторні акти щодо започаткування та здійснення підприємницької діяльності. Регуляторна політика та практика в Україні вже, як кажуть, «нав'язла в зубах». Відомо безліч актів, семінарів, нарад, декілька указів Президента України з жорстким визначенням процедур реєстрації, зокрема «єдиного вікна» розв'язання всіх її питань, а також підстав, строків, порядку перевірки діяльності підприємців. А чиновницький тиск на підприємців, вимагання грошей за кожен крок ходіння по кабінетах фактично не слабшали. Очевидно, певним колам, що діють у привілейованому полі, забезпеченому владою, вигідно, щоб підприємці були економічно, а також і політичне залежні від влади, мали обмежені фінансові можливості, не перетворилися на міцний середній клас, про який так багато мовилося, у тому числі і з найвищих трибун. Останнім часом повідомлялося про упорядкування регуляторної практики у низці місць. Однак те, наскільки широким став цей процес і як довго він протримається, покаже майбутнє. Загалом підприємцям поки що далеко «не комфортно», у 2006 р. корупційний тиск на них знову посилився, про що свідчать результати дослідження, які наводилися вище.
Багато років Україна піддавалася критиці та невтішним ко-рупційним рейтингам через невпорядкування на ринкових засадах процедур закупівлі товарів, послуг, робіт за державні кошти. Ще у 2000 р. був прийнятий Закон, що мав врегулювати такі закупівлі. Він містив багато недомовок, суперечностей, прогалин. Неодноразово у 2002-2003 рр. коригувався. Визначені процедури було легко обійти, у тому числі через нечітке визначення предмета закупівлі та її мінімального обсягу, що потребували обов'язкового проведення тендеру. Це сприяло проведенню закупівель на ко-Рупційній основі з відповідним розподілом виділених для державних закупівель бюджетних коштів. Із числа перевірених у І півріччі 2005 р. контрольно-ревізійною службою понад 5 200 державних установ і підприємств 473 не виконували вимог закону, а
241
Глава З
374 просто його ігнорували, надавши майже 70 млн грн зовсім без проведення процедур держзакупівель.
Для контролю дотримання тендерних процедур ще у 2000 році була створена Тендерна палата України як неприбуткова спілка громадських організацій, що не веде будь-якої підприємницької діяльності, не надає платних послуг, а займається виключно стеженням за виконанням вимог Закону щодо тендерних процедур при проведенні державних закупівель. Після «помаранчевої революції» роль Тендерної палати, як і інших громадських організацій, зросла. Вона стала розробляти методичні матеріали з організації і проведення закупівель розпорядниками державних коштів, створила комісію з розгляду скарг на порушення визначеного Законом порядку. Про наявність і досі таких порушень свідчить систематичне надходження скарг до комісії: в середньому однієї щодня. З прийняттям у червні 2005 р. Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави» відбулося упорядкування тендерних процесів, прозорості останніх, офіційно визнано, що їх учасники можуть захищати свої права не тільки через Мінекономіки України, а й через Тендерну палату. Таким чином, ця неурядова структура за певного її спрямування у бік запобігання корупційним відносинам може стати реальним громадянським суб'єктом антикорупційної діяльності у сфері закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Законодавчому упорядкуванню, у тому числі на засадах прозорості та громадського контролю, підлягають і процедури, що діють у приватизаційній сфері. Насамперед стосовно утворення конкурсних комісій, визначення умов конкурсу, рівного доступу до нього учасників, забезпечення стабільності рішень. Однак у 2003-2004 рр. з настанням етапу приватизації великих підприємств майже по кожному з них (Миколаїв, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Львів та інші) приватизаційні процеси визначалися не силою закону, загальним і однаковим порядком, а силою коштів та наближенням претендентів до влади. Наведене привело у подальшому до породження сумніву у законності приватизації, висування вимог щодо реприватизації, що загалом негативно впливало на стабілізацію економічних відносин, залучення іноземних інвестицій тощо.
242
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
Велику групу серед антикорупційних неспеціалізованих становлять акти галузевого законодавства. Серед них окреме місце посідає Закон України «Про державну службу». Безперечно, він відіграв свого часу значну роль у створенні державної служби, ЇЇ правових засад, організаційно-методичному становленні, в тому числі утворенні у центральних органах виконавчої влади підрозділів та офіційному виділенні осіб, відповідальних за запобігання корупційним проявам. Багато уваги цим питанням певний час приділяло керівництво Головдержслужби. Проте можливості останньої у здійсненні контролю за запобіганням корупційним проявам у галузевих системах обмежені. Майже всі державні службовці, у тому числі особи, уповноважені на виконання антикорупційних функцій держави, а також антикорупційні підрозділи підпорядковані не Головдержслужбі, а галузевим виконавчим структурам. До того ж в останні роки апарат Кабінету Міністрів фактично' переклав із себе на Головдержслужбу обов'язки з організації, координації та контролю запобіжної антикорупційної діяльності галузевих органів виконавчої влади, що цій службі здебільшого не під силу. Для цього вона не має належних повноважень та організаційно-методичного і фінансового забезпечення. Певною мірою могла б сприяти виправленню та упорядкуванню такого становища ініційована Урядом Наукова Програма розвитку державної служби. У ній передбачалося розроблення заходів запобігання зловживанням і корупції серед державних службовців. Проте розробка Програми не була забезпечена належним кримінологічним супроводженням, що позначилося на майже відсутності у ній запобіжно-антикорупційної спрямованості.
Серед цілей та основних завдань Програми, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 746 від 8 червня 2004 р., відсутні вказівки на необхідність створення умов та проведення спрямованої діяльності щодо виключення корупційних відносин, запобігання проявам корупції серед персоналу державних службовців. Відсутні відповідні положення та конкретні форми і засоби антикорупційної діяльності як у Програмі, так і в об'ємних Заходах, що додаються до неї. В обох документах майже не згадуються терміни «корупція», «корупційні відносини та прояви». Лише в одному пункті заходів йдеться про аналіз звернень
243
Глава З
громадян з питань посилення протидії корупції, а в другому загальною фразою передбачається «посилення державного нагляду і контролю за дотриманням... антикорупційного законодавства», причому це адресується не міністерствам, іншим органам державної виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають державні службовці і де свого часу згідно із заходами Концепції боротьби з корупцією були створені спеціальні підрозділи антикорупційного призначення. Про їх завдання та діяльність в обох документах нічого не згадується. Складається враження, що розробники Програми та ті, хто її затверджував, не бачили у державній службі проблеми корупції, не пов'язували розвиток служби із запобіганням та подоланням останньої. Певні сподівання, що ці недоліки будуть усунуті, покладалися на нову редакцію Закону України «Про державну службу», проект якого мав бути розроблений згідно з Указом Президента України № 39/2006 від 20 січня 2006 р. та поданий йому для спрямування до Верховної Ради України. Однак давно вже минув строк подання проекту Президентові (1 березня 2006 р.), але він хоч і розроблений, проте й досі десь «відлежується» у керівництва Головдержслужби, чекаючи невідомо чого. У 2006 р. мав бути розроблений та поданий до розгляду й Кодекс доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування. Він мав замінити Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені у 2000 р. лише наказом Головдержслужби і тому позбавлені сили закону. Доля зазначеного Кодексу також невідома. У заходах, що супроводжують Комплексну програму профілактики злочинності на 2007-2009 рр. (постанова Кабміну № 1767 від 20 грудня 2006 р.), передбачено розроблення та запровадження системи оцінки діяльності державного органу щодо забезпечення дотримання вимог законодавства з питань державної служби та антикорупційного законодавства. Реалізація цього заходу може мати значний антикорупційний ефект за умови дієвості зазначеної системи, врахування у ній кримінологічних оцінок щодо діяльності із запобігання корупційним правопорушенням, усунення причин і умов, що зумовлюють їх вчинення. Проте виконання заходу саме у такому напрямку викликає сумнів, оскільки серед його виконавців не передбачені не тільки
244
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
наукові кримінологічні установи, а й центральні установи правоохоронних органів.
Щодо галузевого законодавства, як зазначалося вище, ще Концепцією про боротьбу з корупцією 1998 р. було передбачено здійснити низку конкретних заходів стосовно підвищення його антикорупційного потенціалу. Зокрема, передбачалося шляхом суцільного аналізу виявити в ньому та усунути недоліки, що можуть бути використані для корупційних діянь та інших посадових порушень; удосконалити галузеву регламентацію службових операцій, процедур прийняття рішень для того, щоб виключити умови, які створюють можливості вчинення корупційних діянь; загалом обмежити дозвільно-розпорядчі повноваження апарату управління, замінивши їх здійсненням контролю за додержанням норм законодавства, тощо. Проте ці заходи, як і загалом до 40 % рекомендацій Концепції, залишилися не виконаними. Тому доцільно було б у Плані дій щодо забезпечення реалізації Концепції подолання корупції, затвердженої Указом Президента України від 11 вересня 2006 р., передбачити ретельну перевірку в центральних органах виконавчої влади, обласних держадміністраціях причин невиконання зазначених заходів Концепції, виявити керівників, винних у цьому. Почати виконання Плану дій з притягнення їх до персональної відповідальності за бездіяльність та проконтролювати здійснення невиконаного. Однак, як зазначалося, зараз, через півроку після схвалення Концепції Президентом України, немає відомостей щодо розгляду і затвердження цього плану дій.
Заходи щодо усунення причин і умов корупції та її проявів у різних галузях економіки та управління загалом здійснюються рідко, далеко не повно, здебільшого поверхово та безсистемне. Розроблена в Академії правових наук декілька років тому під керівництвом автора Курсу системна база даних про чинники корупції не запроваджена у практику та не використовується, оскільки в апараті Кабміну не були підтримані пропозиції Академії щодо організації регулярного поповнення цієї бази даних статистичними показниками та виділення незначних коштів для введення її у дію в автоматизованому режимі.
Основною метою удосконалення антикорупційного законодавства, як спеціалізованого, так і неспеціалізованого, слід визнати
245
Глава З
регламентацію створення цілісної конструктивної системи виявлення причин і умов корупційних проявів, здійснення заходів щодо обмеження та запобігання їх дії. Законодавство має створити надійне правове підґрунтя для реального захисту прав і свобод людини від корупції та нормального бізнес-клімату для всіх, а не лише корупційно обраних. У проекті Закону «Про засади запобігання та протидії корупції», який прийнятий у першому читанні Верховною Радою України, на відміну від чинного досі закону «Про боротьбу з корупцією», серед суб'єктів, що беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках — і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, крім уповноважених державних органів та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, передбачені також підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності останніх, їх посадові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою. Це, безперечно, позитивний факт. Проте у законопроекті не передбачається їх обов'язок повсюдно, а тим більше на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють або ведуть громадську діяльність, постійно вести роботу з виявлення корупційних проявів і відносин, причин та умов, що сприяють останнім, та в усіх випадках, а не лише в установлених законом (бо закон не може передбачати всі випадки), здійснювати заходи щодо припинення цих проявів, а також дії сприятливих для них причин і умов. Зазначена вимога обґрунтовується не лише кримінологами і має не тільки внутрішню «місцеву» зумовленість. Вона міститься серед основних вимог до України низки міжнародних та європейських організацій як обов'язкова умова для її вступу до цих організацій.
Важливість законодавчого та організаційного забезпечення предметної діяльності усіх державних та недержавних інституцій щодо запобігання та протидії корупції тим більш знакова, що мова йде фактично про європейську стандартність у тій ділянці, в якій, на думку Моніторингового Комітету ПАРЄ, висловлену ще понад три роки тому, знайшла найбільше негативне відображення біполярна поділеність української політичної системи між Верховною Радою та Президентом. Після поділу повноважень відповідно до проведених у грудні 2004 р. змін у Конституції України ця «біпо-
246
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
лярність» ще з більшою гостротою виявилася між Прем'єр-міністром та Президентом. Користуючись нею, граючи то на одному, то на другому ЇЇ боці, стали задовольняти свої інтереси неформальні клани, часто «замішані» саме на корупційних відносинах. За умов зазначеного протистояння в апараті управління загальмувалося вирішення багатьох державних справ, послабилася організація його роботи, контроль за нею. З іншого боку, чиновництво відчуло це послаблення, що сприяло оживленню корупційного тиску, особливо у діловому середовищі, стосовно підприємців.
На багатьох європейських рівнях неодноразово підкреслювалося, що саме стан корупції в Україні та переважно неефективність заходів влади із протидії їй, яка постійно гальмується належністю корупціонерів до «своїх» та їх пошуком лише серед «чужих», є одним із головних чинників, що перешкоджає реальній інтеграції України до європейського співтовариства. Навіть у такій, на перший погляд, далекій від протидії корупції сфері, як співробітництво України з НАТО, ще у 2002 р. на офіційному рівні зазначалося, що зниження корупції та впливу адмінресурсу за одночасного підвищення свободи слова та зміцнення громадянського суспільства багато що додало б у зближенні України з НАТО не у військовій сфері, а у політичній площині.
Європейській прозорості та стандартності діяльності з протидії корупції може сприяти приєднання України до ініційованого ОБОЄ «Стамбульського плану боротьби з корупцією» (2003 р.), що передбачає щорічну стандартну звітність уряду з приводу виконання рекомендованих планом антикорупційних заходів, а також вступ нашої країни з 1 січня 2006 р. до існуючої багато років під егідою Ради Європи міждержавної Групи проти корупції (СКЕСО), членство у якій пов'язане з періодичною взаємною оцінкою державами-учасниками стану справ та результатів антикорупційної діяльності. Зрозуміло, що зовнішні контрольно-звітні процедури залишаться марними, якщо українська влада не виявить волю, дієвість, щирість та прозорість у припиненні корупційних відносин, незалежно від міри наближеності їх учасників до владних висот. Наскільки нинішня українська влада є щирою та прозорою у здійсненні заходів «Стамбульського плану», можна судити хоча б з того, що останній лишається невідо-
247
Глава З
мим широкій громадськості країни. Зустріч представників країн — учасниць плану та Ради Європи, що відбулася у лютому 2006 р. у Києві з питань виконання цього плану, пройшла без участі українських громадських антикорупційних організацій, науковців, що займаються проблемами протидії корупції, навіть тих, хто стояв у витоків розробки «Стамбульського плану» для України. Зустріч не отримала предметного висвітлення у засобах масової інформації.
Щодо сприяння більш ефективному громадському впливові на процеси запобігання та протидії корупції, крім його належного законодавчого забезпечення, що має першочергове значення і про що йшлося вище при аналізі недоліків законопроекту «Про засади запобігання та протидії корупції», істотно могло б зарадити цьому таке:
1) публічне ініціювання вищими та регіональними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядуван ня створення та підтримки діяльності громадянських (недержав них) інституцій, у тому числі масових об'єднань громадян антико- рупційного спрямування, забезпечення координації їх діяльності;
широке розгортання антикорупційної просвіти серед населен ня з метою розкриття антисуспільної сутності корупції, її соціальної шкоди для держави, суспільства, кожної людини, формування у суспільній свідомості нетерпимого ставлення до її проявів, а також активної громадянської позиції щодо протидії останнім;
спеціальне системне навчання учасників недержавних анти корупційних формувань, а також державних службовців, на яких покладені функції організації та контролю в міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади діяльності щодо запобігання та протидії корупційним проявам, у тому числі утворе них у цих органах спеціальних підрозділів антикорупційного спря мування.
Стосовно першого із зазначених напрямків слід відзначити, що в Україні в різні роки виникали і певний час діяла та й зараз діє низка громадських недержавних організацій антикорупційного спрямування. Серед них можна назвати Всеукраїнську громадську організацію «Антикорупційний форум», Коаліцію громадських осередків «Свобода вибору», громадські утворення «Толока», «Голос громадськості», «Сприяння доброчесності», «Партнерство за
248
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
прозоре суспільство», «Національний комітет по боротьбі з корупцією» та інші. Майже всі такі організації утворювалися в процесі реалізації недержавних проектів, підтриманих зарубіжними донорами, і, як правило, припиняли свою діяльність із завершенням такої підтримки. Деякі з них ініціювалися українськими партіями, здебільшого у передвиборчий період для реклами їх ан-тикорупційних намірів.
Органи державної влади, як правило, обмежувалися зазначенням у своїх документах загальних положень щодо потреб громадської оцінки результатів діяльності державного органу, опитування громадян стосовно рівня задоволення їх потреб та перешкоджання цьому корупційних проявів, проведення громадських слухань, публічної звітності державних органів, необхідності взаємодії останніх з громадськістю тощо. Проте жодного разу ці декларації та заклики не супроводжувалися предметними організаційними заходами органів державної влади щодо практичної реалізації зазначеного, об'єднання зусиль різних громадських організацій у певну систему, створення під егідою Президента України або Верховної Ради України національної громадської інституції з чіткою програмою, планом дій, реальною підтримкою та зацікавленістю щодо неї правоохоронних і інших державних органів. Пропозиції щодо створення і підтримки такої інституції, у тому числі автора Курсу, залишилися без офіційного реагування.
Ще у 2000 р. автором Курсу була розроблена комплексна програма «Суспільна антикорупційна дія» (скорочено — САД), яка містила 7 проектів:
навчально-методична допомога громадським організаціям та інформування населення;
розвиток недержавних організацій сприяння доброчесності державного апарату та підтримки підприємництва;
протидія корупції в органах місцевого самоврядування;
удосконалення антикорупційного законодавства; -
взаємодія правоохоронних органів з недержавними органі заціями у протидії корупції;
інформаційне забезпечення протидії корупції;
створення організаційної структури САД — Національного антикорупційного комітету при Президентові України.
249
Глава З
По кожному з проектів були визначені концептуальні засади, конкретні завдання, форми реалізації, виконавці та їх основні обов'язки і види робіт, обсяг потрібного фінансування за рахунок Державного бюджету та значною мірою через спонсорську допомогу визначених донорів тощо. Інформація щодо Програми подавалася керівництву Верховної Ради, Адміністрації Президента України. Про її розробку повідомлялося особисто Президентові Л. Д. Кучмі серед пропозицій до проекту його Послання Верховній Раді на 2000 р.
Зазначені звернення частіше залишалися без відповіді або повідомлялося про труднощі у фінансуванні Програми. Проте жодного разу не було предметного розгляду разом з автором конкретних проектів, можливості реалізації хоча б окремих із них, пошуку для цього джерел фінансування.
Можна зробити висновок, що ці пропозиції не відповідали фактичній стратегії влади щодо закритості державного апарату, недовіри до громадянських ініціатив, небажання розкривати дійсні стимули, мотиви та механізми прийняття владних рішень, особливо пов'язаних з інтересами великого бізнесу і капіталу, реалізація яких здебільшого якраз і супроводжувалася корупційними відносинами, переважно легалізованими відповідними актами владних структур. Цей стиль був характерним для режиму Л. Кучми. На жаль, він мало змінився і після зміни останнього, принаймні щодо підтримки громадських антикорупційних ініціатив та відкритості реагування на інформацію про корупційні вчинки, особливо осіб, наближених до влади.
Не отримали підтримки з боку вищих органів влади і пропозиції у напрямку розгортання антикорупційної просвіти населення. Цей напрямок становив зміст окремого проекту Програми САД. Його реалізація пропонувалася у таких формах:
підготовка та видання навчально-методичного посібника для викладу у популярній формі розуміння основних понять ко рупції, її проявів, причин, сприятливих умов, заходів запобігання та протидії, змісту основних законодавчих та інших нормативно- правових актів, форм, методів, засобів діяльності організацій гро мадян, зразків документів для використання в їх діяльності;
створення шкіл (вечірніх або суботніх) для активу органі зацій громадян і населення з терміном навчання 6-8 місяців, раз
250
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
на тиждень в обсязі знань, що подаються у посібнику, започатку-вання шкіл спочатку у великих містах, де є навчальна матеріальна база (ВНЗ) та кадри викладачів;
заснування постійного додатка — вкладки антикорупційно- го змісту в газеті «Юридичний вісник України», а згодом — окре мого друкованого органу, що мають виконувати інформаційну, просвітницьку, пропагандистську та організуючу функції;
підготовка та випуск масовим тиражем серії популярних малих за обсягом брошур для різних верств населення: молоді, підприємців, абітурієнтів, автомобілістів, інших категорій осіб, що часто потрапляють у корупційну ситуацію, — з розкриттям у попу лярній формі прав, засобів протидії проявам корупції, поведінки та правових процедур розв'язання таких ситуацій тощо.
Незважаючи на те, що проект був детально пророблений, визначені організаційні форми, конкретні виконавці, у тому числі автори друкованих матеріалів, можливості їх видання, проведення навчальних занять тощо, у державних органів не знайшлося навіть мінімальних коштів для хоча б часткової підтримки проекту.
У 2002 р. малий за обсягом (50 стор.) посібник «Протидія корупції. Книжка парламентарія» невеликим накладом (1 000 примірників) був виданий у межах реалізації проекту «Партнерство за прозоре суспільство» як спільний захід із Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю за фінансової підтримки міжнародних організацій. Через спеціальне призначення цього видання для парламентаріїв у ньому майже зовсім відсутні матеріали щодо антикорупційної діяльності неурядових та громадських організацій і загалом практики протидії корупції в Україні.
Реалізація третього із визначених напрямків щодо організації навчання з антикорупційної тематики в Україні розвивалася поступово. Проте це відбувалося без певної системи, єдиного навчального плану та апробованого учбового матеріалу, у різних формах, розрізнено стосовно окремих категорій працівників державного сектора.
У системі Головдержслужби системне програмоване навчання з антикорупційної тематики розпочалося з 2002 р. За домовленістю з Академією МВС України воно проводиться на базі
251
Глава 3 ;> •.•-гл"".?-"^ тг-И?. ч«-.-. ;. .• • •'.•-••.-. •..-,.
Інституту управління останньої (нині — Академія управління МВС України). Навчання охоплювало державних службовців центральних та місцевих органів виконавчої влади та службовців органів місцевого самоврядування, на яких покладені обов'язки з організації та контролю здійснення у відомствах та установах, де вони працюють, діяльності щодо запобігання та протидії корупції. Разом до 2700 осіб на рік. Навчання ведеться за бюджетні кошти, що виділяються Кабінетом Міністрів, на підставі спеціально розробленої програми, яка розрахована на 216 годин, у тому числі 72 години аудиторно (4 тижні), решта — у самостійній формі (до 6 місяців). Цей вид навчання з деякими корективами продовжує діяти донині. Державні службовці, на яких спеціально не покладені зазначені обов'язки, цим антикорупційним навчанням не охоплювалися.
У Програмі первинної професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової служби навчання з тематики запобігання та протидії корупції обмежувалося однією темою «Антикорупційне законодавство» (2 год.) та тестовим випробуванням на знання Закону України «Про боротьбу з корупцією», яке мали проходити кандидати на заміщення посад керівного складу. Особи, що набувають вищу освіту в Академії податкової служби ДПА (нині Національний університет ДПА), отримують знання із згаданої тематики з навчальних курсів низки правових та процесуальних дисциплін.
У подібний спосіб отримують знання з питань запобігання та протидії корупції особи, які здобувають загальну вищу юридичну освіту та після того працюють в органах прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судах. У кожному з відповідних відомств існує система магістерської та післядипломної освіти, підвищення кваліфікації, в програмах якої так чи інакше у певних формах відображена антикорупційна тематика. Автором Курсу розроблені два системних навчальних курси із названої тематики для прокурорів і суддів.
Системне навчання членів громадських та інших неурядових організацій, які прагнуть займатися антикорупційною діяльністю, в України фактично не організовано.
252
Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...
Водночас розроблена автором Курсу програма системного ан-тикорупційного навчання різних категорій працівників правоохоронних органів, прокурорів, суддів, інших державних службовців, а також членів громадських та неурядових організацій викликала інтерес у Раді Європи. Детальна інформація автора про неї була включена до виданого за програмою Осіориз Збірника матеріалів про досвід антикорупційного навчання, рекомендованих для запровадження у країнах Центральної та Східної Європи1. В Україні ж ця програма лишається нереалізованою.
Потреби посилення громадського впливу для запобігання ко-рупційним відносинам і проявам, звичайно, не обмежуються лише завданнями правової та, зокрема, антикорупційної освіти та просвіти. Потрібно створювати реальні умови та засоби, насамперед правові, для здійснення контролю громадянськими інституціями за діяльністю органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, використанням останніми своїх повноважень, бюджетних коштів, а також для участі об'єднань громадян у процесі підготовки та реалізації актів законодавства, отримання та доведення до населення інформації про стан запобігання та протидії корупції тощо.
Викладене дає підстави зробити загальний висновок: діяльність щодо запобігання корупції та корупційним проявам в України на сьогодні недостатньо забезпечена з нормативно-правового, організаційно-управлінського, методичного, інформаційного погляду. Запобіжна функція законодавства та громадського впливу здійснюється не на належному рівні, особливо передусім стосовно організації, координації діяльності, навчання громадських формувань в антикорупційному напрямку. Невирішені організаційно-управлінські проблеми у сфері запобігання та в цілому протидії корупції стосуються забезпечення та координації антикорупційної діяльності не лише громадських формувань. Вони не вирішені належним чином на її загальнодержавному рівні. З цього питання тривалий час вноситься багато пропозицій. Хочеться сподіватися, що на його вирішення, як і загалом на упорядкування
Аті-соггирііоп Ігаіпіп§ ргодгаттс.? іп Сспігаї апсі Еаїїсгп Еигорс. — РиЬ1іяЬіп§ Сопсії оС Еигоре. - 2005. - Р. 101-112.
253