Глава 3 ч

еквівалентні, вони можуть взаємно переходити одне в одного, ли­шень би с² була достатньою величиною; другий: оскільки остання величина у найближчі століття суттєвих змін не зазнає, корупція була, є і буде. Та третє — головне для практичної реалізації: гроші можна перетворювати у владу, а через владу можна отримувати масу грошей¹.

Ця, на перший погляд, ексцентрична закономірність отримала переконливе втілення у створенні у сучасній українській державі формально нового, а фактично значною мірою збереженого від старих часів та частково «оновленого» такого апарату управління, діяльність якого відповідає інтересам владної верхівки, передусім бізнесовим. У цьому «новоутворенні» керівництво апарату управ­ ління здебільшого стало учасником «зв'язки»: влада -< >-

«бізнес», зайнявши свій сегмент серед елементів владної сторони. Головною функцією апарату управління залишилося обслугову­вання інтересів владної та бізнесової верхівки (апарат це звик ро­бити з радянських часів), а не служіння інтересам населення, лю­дини і громадянина, як це має бути у демократичному, грома­дянському суспільстві. За цих умов значно поширилася та зросла влада чиновництва над суспільством, тиск чиновника, передусім корупційний, на ділове середовище, середній та малий бізнес, пе­ресічну людину. Чиновницька посада стала високоприбутковим бізнесом. У країні поступово склався, а згодом запанував такий владний і управлінський режим, який закрився від народу і гро­мадського контролю (незважаючи на неодноразові декларації вла­ди про ЇЇ відкритість та прозорість) та став фактично недоступним для контрольно-правоохоронної системи, що здебільшого сама вписалася в цей режим. Корупційна експлуатація населення за цих умов безперешкодно охопила підприємців, доповнивши по­датковий тиск цілою системою поборів, вимагань, платою за ті блага, що відповідно до Конституції і закону по праву належать людині і громадянину та проголошені гарантованими для них. Фактично корумпованою стала й система управління ринковими відносинами, передусім сфера, що мала б розвиватися на засадах вільної ринкової конкуренції, економічної рентабельності і при-

¹ Цікава політична фізика // Дзеркало тижня. — 2003. — № 50. — 27 груд.

204

Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

бутковості. Ми називаємо її фактично корумпованою тому, що формально вона значною мірою є легалізованою в актах законо­давчої та виконавчої влади про вибіркові (серед усього загалу) по­даткові, митні, акцизні та інші пільги, преференції, урядові креди­ти, гарантії, державні замовлення, закупівлі тощо, які надаються владними структурами «обраним», підриваючи конкурентні мож­ливості інших. Ця легалізована підтримка «обраних» є антикон-ституційною, протизаконною, протиправною. Але на це, як прави­ло, не реагують Конституційний Суд та Генеральна Прокуратура. Не включена ця практика до сфери дії Кримінального кодексу у вигляді конкретних складів злочинів.

У Кримінальному кодексі Російської Федерації є ст. 289 «Неза­конна участь у підприємницький діяльності», яка встановлює кримінальну відповідальність службової особи державного апара­ту за надання комерційній організації пільг і переваг з використан­ням свого службового становища. У Кримінальному кодексі України такій нормі місця не знайшлося. Фахівці кримінального права, причетні до проектування кодексу, пояснювали, що потреби у передбаченні згаданої спеціальної норми немає, тому що відповідальність за вчинення зазначених діянь, як і деяких інших службових суспільне небезпечних дій, охоплюється ст. 364 «Зло­вживання владою або службовим становищем». Проте наведене пояснення, на нашу думку, є досить суперечливим, оскільки озна­ки складу злочину за ст. 364 (корисливий мотив або інший особи­стий інтерес чи. інтерес третіх осіб, а також заподіяння істотної шкоди) далеко не завжди наочно проглядаються та можуть бути конкретно визначені і доведені. З урахуванням того, що правила надання пільг та переваг, як правило, регулюються законами, а вибіркові винятки з них визначаються актами вищих органів ви­конавчої влади, стає зрозумілим, чому в правоохоронній практиці України не трапляються факти застосування ст. 364 КК до винних у наданні подібних непоодиноких «виняткових» преференцій, які підривають засади вільної конкуренції у ринкових відносинах та спотворюють останні.

Здебільшого мовчать про «легалізовану корупцію» і криміно­логи. Інколи про неї можна почути від Рахункової палати Верхов­ної Ради, кандидатів у народні депутати чи на посаду Президента

205

Глава З

України, коли вони йдуть на чергові вибори. Проте розмови на цю тему, як правило, закінчуються із здобуттям влади.

При розгляді проблем зумовлення корупції повинні братися до уваги й інші передумови, зокрема: політичні, що мають проявом проникнення кримінальне орієнтованих осіб до структур політич­ної влади та використання останніх для задоволення злочинних потреб; соціально-економічні, які проявляються у спотворенні (викривленні) корумпованим державним апаратом соціально-еко­номічних рішень держави; правові, до яких належить лобіювання інтересів кримінально-корумпованих кіл, гальмування рішень (законів), потрібних суспільству, натомість прийняття актів, що можуть необмежено тлумачитися і використовуватися з криміна­льною метою¹.

Загальні соціально-економічні та політичні передумови ко­рупції, як і інших суспільне неприйнятних проявів людської ак­тивності, у різних сферах функціонування суспільства, галузях його життєдіяльності мають свій більш предметний для цієї сфери (галузі) вияв. Зокрема, щодо сфери діяльності апарату управ­ління можна виокремити такі, так би мовити, галузеві передумо­ви корупції, які значною мірою зумовлюють причини та умови її проявів у цій сфері або самі відіграють роль останніх. Назвемо, на нашу думку, головні з них.

Перша стосується кадрів та виявляється, як зазначалося, у збе­реженні, вирощуванні та поповненні апарату управління чинов­ницькими кадрами, які вірно служитимуть інтересам влади щодо поєднання її з бізнесом та власником капіталу, який фінансового підтримує владу. Друга — це надмірно роздутий апарат управ­ління з необґрунтовано широкими повноваженнями, особливо в частині прав розпоряджатися, дозволяти, замість того, щоб лише сумлінно виконувати те, що передбачено у законодавчих актах, та стежити за його виконанням підлеглими органами і посадовцями. Скільки не говориться про скорочення апарату, проте його чисельність, витрати на утримання, транспортне, технічне, інше

¹ Скулиш Є. Д. Суспільні трансформації та корупція: проблеми взаємозумовленості // Бо­ротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2006. — № 14. — С. 88.

206

Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

обслуговування весь час зростають. Повноваження апарату лиша­ються фактично незмінними, незважаючи на різні декларації щодо їх трансформації. Характерно, що творці адміністративної рефор­ми, яка вже понад 9 років тому проголошена, жодного разу навіть не ставили її завданням зміну повноважень апарату у зазначеному напрямку: від командування до виконання законів, служіння по­требам населення. Концепція сервісних функцій апарату ли­шається в доповідях на конференціях, у монографіях вчених, по­бажаннях західних фахівців та розпорядників валютних кредитів, які вже вклали чимало останніх в адміністративну реформу та за­галом у проекти стосовно демократичної, цивілізаційної транс­формації української системи управління, але дуже мало мають реальних змін.

Третє — це закрита, забюрократизована, відгороджена від громадськості, її контролю діяльність апарату управління. Понад 10 років діє Конституція України, в ст. 38 якої проголошено: «Гро­мадяни мають право брати участь в управлінні державними спра­вами». А ще раніше, у ст. 5, стверджується: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і че­рез органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Проте за цей час не визначені конкретні правові механізми, форми і засоби участі громадян в управлінні. Влада не проявляє у цьому ініціативи. Відгородженість від громадськості постійно демонст­рувала Адміністрація Президента Л. Д. Кучми. Лише в останні місяці свого існування у ній стали регулярно проводитися брифінги для журналістів. Навіть про Подання Президента до Верховної Ради, тобто всенародне обраної особи до народних об­ранців, народ міг дізнатися лише після його оприлюднення у Пар­ламенті. Характерно, що коли за весь час тільки у 2000 р. проект цього документу був опублікований у пресі, це викликало потік численних побажань, пропозицій, доповнень. Спеціально утворе­на комісія тривалий час працювала над ними і, як вона інформува­ла, багато з них було враховано. Проте більше ця практика не повторювалася. Очевидно, щоб не завдавати зайвого клопоту апа­рату. Жодного разу Уряд за часів режиму Л. Кучми не оприлюднив У пресі для ознайомлення громадян перед прийняттям проект своєї постанови або Програми діяльності, проект Державного

207

Глава З

бюджету, податкових змін, соціальних виплат та інших, які зачіпа­ють інтереси всього народу. Оприлюднення останніх з часів «по­маранчевої революції» стало більш-менш регулярно і повно здійснюватися на сайтах Кабінету Міністрів, інших центральних органів державної виконавчої влади. Проте це не вирішує пробле­ми, бо переважна більшість населення не має можливості доступу до Інтернету. Яскравим прикладом ігнорування думки населення стало вперте небажання Київської держадміністрації та Уряду опублікувати методику та порядок обчислення тарифів на житло­во-комунальні послуги, незважаючи на масові вимоги цього. Що вже говорити про з'ясування думки народу, громадськості стосов­но того чи іншого питання, яке потребує владного вирішення, ко­ли поважні наукові установи — Національна академія наук, Ака­демія правових наук, громадські формування типу Спілки підприємців, фермерів, Асоціації виробників тощо — згідно з Рег­ламентом Кабінету Міністрів не вправі звернутися зі своїми про­позиціями нормативного характеру безпосередньо до Кабміну, а мають шукати якогось міністра, який би зробив це від свого імені. Четверта передумова корупції — це привілейований рівень та порядок оплати праці чиновництва та загалом його соціального утримання. Крім офіційно визначених посадових окладів, існує система численних доплат. При цьому не лише за стаж роботи, знання іноземної мови, спеціальні навички, що загалом зрозуміло. Додатково оплачуються такі якості, які або є невизначеними, на­приклад «інтенсивність праці», або охоплюються самим змістом службової діяльності, приміром «робота з певними категоріями службових документів», «досягнуті результати роботи» тощо, що має бути і вже враховано у розмірі посадового окладу. Проте ос­танній — є унормованим, його можна порівнювати з окладом ліка­ря, вчителя, бібліотекаря, працівника музею. Оклад посадовця не може набагато перевищувати останній. Тому й встановлені допла­ти до нього. Фінансування з бюджету витрат на утримання апара­ту майже завжди стовідсоткове, як і фактичне виділення коштів. Заборгованості у виплаті зарплати чиновництву більш як протя­гом місяця ніколи не було. Пенсії державних службовців є найви­щими у державі, при їх обчисленні всі доплати враховуються. Про­те Уряду Ю. В. Тимошенко цього здалося замало і він збільшив

208

Корупція, її прояви, хабарництво та інші злочини у сфері службової діяльності...

І

оплату собі та вищим чиновникам у декілька разів. Це потягнуло відповідне збільшення окладів, а з ними й розміру пенсій народ­ним депутатам, іншим можновладцям найвищого рангу. Розрив в оплаті їх праці та інших бюджетників тепер сягнув десятків разів. Невиправдані службові привілеї мають високопосадовці й в інших питаннях. Вони отримують значні бюджетні кошти (не в кредит — !) для купівлі квартир у кращих будинках, фактично безкоштовно для себе і сім'ї — путівки до елітних санаторіїв, земельні ділянки у приватну власність без будь-якої норми та у найбільш привабли­вих місцях. Насиченість службового автотранспорту у чинов­ників, навіть середньої руки, краща, ніж у інших категорій працівників. Вибір автомашин — майже всі імпортні, високо-вартнісні. І все за рахунок державного бюджету, який наповнюють податки трудящих. Таким чином «підгодування» апарату стало незрівнянно вищим, ніж за радянських часів. Інколи можна почу­ти, що корупційність чиновників є наслідком їх низької оплати праці. З цим не можна погодитися. Як видно, вона не така вже низька, особливо у тих їх рангів, які приймають владні рішення, а також порівняно з іншим категоріями трудящих, включаючи висо-коінтелектуальну працю. Та й факти свідчать, що високий рівень оплати праці високопоставлених чиновників не зупиняв їх у ко-рупційних вимаганнях. Останні лише зростали. Розмір хабарів, як правило, залежить не від зарплати хабарника, а від його можливо­стей, а головне — значення потреби, «обдаровуваної» хабарем: чим вона більша, тим вищі ставки хабарів. Віднесення рівня утриман­ня чиновника до детермінантів його корупційності можна поясни­ти лише тим, що за посаду, як правило, потрібно платити, а після того повертати витрачене: через високу платню і, ще більше, через корупційну експлуатацію отриманої посади.

Передумови корупції загальносоціального характеру або ті, що проявляються у певних сферах та галузях суспільних відносин, передусім у сферах задоволення життєвих потреб людини, ре­алізації влади, управління суспільними процесами тощо, зумов­люють утворення за певних умов своєрідного сплаву відносин, які набувають потенційно корупційної сутності та спрямова­ності. Корупційні відносини становлять систему елементів, одним з яких є корупційна ситуація, за якої у цих відносинах ви-

209