Глава 1

По-четверте, центральною визначальною ознакою насильниць­ких злочинів цієї групи є спосіб їх вчинення — переважно фізич­не насилля, адресно спрямоване, розраховане на досягнення саме тяжкого результату — позбавлення життя або принаймні спричи­нення серйозної шкоди здоров'ю потерпілого. Насилля відіграє тут роль засобу або способу реалізації мотиву, злочинного наміру, а нерідко й засобу досягнення замисленого результату. Можна впевнено констатувати, що механізм злочинного насильницького прояву цієї групи передбачає наявність мотиву заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю, як елемента, що пронизує всі стадії механізму. Можливість застосування такого мотиву формується в особи як генеральна настанова у міжособових стосунках задовго до замислення злочину, часто навіть у дитинстві. Його чинниками здебільшого є характер відносин, негативний приклад, який отри­мує підліток у батьківській сім'ї, у найближчому оточенні. Насильство стає ознакою характеру, засобом і показником змуж­ніння, властивістю, що виділяє особу в оточенні, надає їй нефор­мального визнання й авторитету.

Як зазначалося, існує погляд про виявлення у насильницькій злочинності агресивної природи людини, яка їй нібито властива як генотипу. Думається, що досі немає переконливої відповіді щодо цієї гіпотези. О. Литвак вважає, що агресія лежить в основі не ли­ше насильницьких, а й багатьох інших злочинів, за яких вона «по­рушує фізичну та психічну цілісність іншої особи, завдає їй матеріальної шкоди, перешкоджає здійсненню її намірів»¹. Сукупність цих злочинів він називає агресивною злочинністю, проявами агресії, які «об'єднує їх мотивація, в основі якої лежить вороже ставлення до потерпілих, предметів матеріальної та духов­ної культури, природи й усього світу»². Не складно помітити, що за такого надширокого підходу до сфери агресивної злочинності потрапляють майже всі склади злочинів Кримінального кодексу, адже у вчиненні останніх завжди проявляється злочинно-негатив­не неприйнятне ставлення особи — суб'єкта злочину до визначених у суспільстві кримінально-правових норм — заборон суспільне не-

¹ Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. — К., 1997. — С. 54.

² Там само. — С. 55.

34

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

безпечної поведінки, тобто до суспільства. Не випадково поняття агресії, що широко використовується у біології, психології, предме­том яких є прояви живої природи, людини як живої істоти у її став­ленні до оточення, суспільне неунормованого навколишнього світу, «не прижилося» у правових науках, крім міжнародного пра­ва, де воно, на наш погляд, має переносне значення, запозичене з природничих наук, а можливо, і з категорій природного права.

Безперечно, агресивність існує і як риса характеру. Часто вона поєднується з характерологічними рисами нахабства (наглості), підвищеної амбіційності, образливості. В емоційній сфері агре­сивність нерідко супроводжується підвищеною дратівливістю, а у вольовій — сильною волею, наполегливістю у реалізації наміру. Як відомо, багато проявів характеру, емоцій та волі мають своє коріння у психофізіологічній сфері, яка визначається як генетич­ними та іншими біологічними чинниками, так і соціальними впли­вами. Досі немає надійних методів та засобів, щоб виокремити їх впливи.

По-п'яте, наявність певних рис характеру, емоційних та вольо­вих властивостей, які перебувають у детерміністичному зв'язку з насильницьким проявом та часто зумовлюють створення особли­вого психологічного комплексу в особи, в якому сполучаються відмінні від звичайних соціально-психологічний стан та ситу­ація. Психологи називають такий стан-комплекс фрустрацією, яка виникає як психологічний феномен-реакція на реальну або до­мислювану перепону у досягненні значущої для особи потреби, мети. Цей стан характеризується наявністю зростаючої напруги, невдоволеності, підвищеної дратівливості, відчаю, перебільшен­ням справжньої погрози або суперечності. Він супроводжується нервово-психічними розладами, частковою втратою спроможності реально оцінювати ситуацію. Через це вихід із неї вбачається як неможливість розв'язати її загально-прийнятими, у тому числі ле­гальними, правовими засобами. Тут спрацьовує механізм розв'язання проблем власними засобами. А серед них — найбільш звичний, зовні простий і швидкорезультативний — засіб сили і на­сильства. Досі мова йшла про кримінологічні особливості насиль­ницьких злочинів, що пов'язані з особою, її особистісними рисами, мотивами і способами вчинення.

35