Глава 2

дексу (статті 192-198). їх питома вага серед злочинів проти влас­ності, згідно зі статистичними даними МВС, є незначною.

Кожен із зазначених видів злочинів відрізняється від інших цієї групи багатьма ознаками. Єдиної загальної ознаки, крім тієї, за якою ця група злочинів відокремлена від інших двох груп злочинів проти власності, а саме, що формою їх вчинення є не заволодіння і не розкрадання майна, мабуть, немає. У них різні безпосередні об'єкти посягання: відносини власності в галузі ви­користання майна та формування фондів власності (ст. 192), на­буття права володіння, користування, розпорядження майном, одержаного злочинним шляхом (ст. 198); відносини власності у зв'язку з чужим майном (статті 193-197), а в окремих випадках і життя та здоров'я людини (ст. 196). Ці злочини вчиняються різни­ми способами, серед яких: обман або зловживання довірою (ст. 192); знаходження або випадкове виявлення чужого майна та утаювання цього факту (ст. 193), різні способи знищення майна, в тому числі загальнонебезпечні (підпал, вибух) та інші — розбиття, різання, замочування, розсипання, які ведуть до втрати майном своєї предметної цінності (ст. 194); погроза вчинити злочини про­ти майна у перелічені у ст. 194 способи (ст. 195); необережне пово­дження з майном (ст. 196); неналежна дія або бездіяльність щодо ввіреного під охорону майна (ст. 197), придбання у будь-який спосіб або прийняття та приховання чи продаж, обмін, інший спосіб збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, за умови, що такі дії не були заздалегідь обіцяні (ст. 198). Особа, що вчиняє більшість злочинів цієї групи, як правило, не відрізняється спеціальними ознаками, крім тих, які є загальними умовами кримінальної відповідальності. Проте для окремих складів зло­чинів цієї групи характерна наявність спеціальної ознаки особи злочинця. Наприклад, злочин, передбачений ст. 197 «Порушення обов'язків щодо охорони майна», може вчинити лише особа, яка за трудовим договором або окремим дорученням була зобов'язана зберігати або охороняти майно. Деякі із злочинів цієї групи мо­жуть вчиняти, крім приватних осіб, також службові особи (умисне знищення або пошкодження чужого майна — ст. 194; погроза вчи­нити наведене — ст. 195; придбання або збут майна, завідомо одер­жаного злочинним шляхом, — ст. 198).

148

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

Кримінологічна характеристика особистості осіб, що вчинили злочини цієї групи, в літературі не траплялася. Очевидно загальна для групи така характеристика навряд чи можлива через значні відмінності злочинів цієї групи.

Безпосередньою причиною вчинення злочинів проти власності є сформування у свідомості особи корисливого мотиву. Проте вже зазначалося, що за нинішніх умов української дійсності мета ко­ристі як основного змісту корисливого мотиву може бути різною. Вбачається можливим згрупувати корисливі посягання на дер­жавну, комунальну, приватну власність, що використовується в економічних інтересах, за різною метою їх вчинення так:

1. злочини, метою вчинення яких є задоволення найважли­ віших для життя потреб — особистих, членів своєї сім'ї, інших близьких осіб: у харчуванні, лікуванні, забезпеченні тепла, оплати комунальних послуг тощо за умов відсутності можливості задо­ вольнити ці потреби у правомірний спосіб через бідність, знедо­ лення, відсутність роботи, фізичні вади або через низький за­ робіток, що не відповідає задоволенню згаданих потреб;

2. злочини, що мають за мету задоволення важливих потреб придбання одягу, взуття, високовартісних ліків, елементарних за­ собів господарювання, оплати навчання, медичних, транспортних послуг, утримання престарілих батьків за відсутності можливості задовольнити ці потреби у правомірний спосіб;

3. злочини, метою яких є отримання коштів для задоволення завищених потреб у придбанні високовартісного одягу, меблів, то­ варів тривалого використання, автомобіля, загалом забезпечення комфортного життя, ведення підприємницької діяльності, розвит­ ку інших економічних інтересів, сплати хабарів тощо;

4. злочини з метою отримання значного прибутку для його капіталізації, збагачення, подолання конкуренції на ринку, прид­ бання коштовностей, інших цінностей, антикваріату, високо- вартісної нерухомості, транспортних засобів тощо.

Зрозуміло, що визначені групи не мають чітких розподільчих меж. Проте їх якісна відмінність є очевидною. Користь у кожній групі зумовлена своїми чинниками. Для першої і другої груп, з од­ного боку, та для третьої і четвертої груп, з іншого боку, мета та умови, які її спричиняють, якісно відрізняються життєвою не-

149