Глава 2

помічника, консультанта високого посадовця, народного депу­тата.

За останній час скоротилася кількість зареєстрованих вимагань щодо державної і комунальної власності. Слід мати на увазі, що за способами їх вчинення (насильницьким, часто психологічним тиском, шантажем), а також за особистістю суб'єктів злочинів, яка має багато спільних рис з насильницькими злочинцями, ця кате­горія посягань на власність суттєво відрізняється від інших нена­сильницьких злочинів проти державної і комунальної власності.

Другу групу злочинів проти власності, нагадаємо, становлять ті з них, що пов'язані із службовою правомочністю особи, яка вчиняє такі злочини, здебільшого її участю у відносинах володіння, кори­стування, розпорядження власністю. Переважну більшість у цій групі становлять злочини одного складу — привласнення, розтра­ти майна або заволодшня ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Незважаючи на те, що вони належать ли­ше до одного складу злочину, їх вчинялося досить багато: у 2002 р. - 7 933, у 2003 р. - 7 307, у 2004 р. - 7 403, у 2005 р - 7 442, у 2006 р. — 7 371, що відповідно становило від 30,5 до 40 %, у 2005 р. — 42,5 %, а у 2006 р. — 43,6 % до всіх злочинів проти влас­ності та майже третину — до загалом вчинених у сфері економіки.

Склад злочину за ст. 191 КК об'єднує три різні форми розкра­дання чулсого майна: привласнення, розтрату та заволодшня май­ном шляхом зловживання службовим становищем. Спільною ха­рактерною ознакою всіх трьох форм розкрадання за цим складом злочину є наявність у особи правомочності на володіння майном або його утримання, можливо, навіть тимчасове. Злочин вчи­няється з використанням саме такої правомочності. Наявність правомочності щодо майна визначається службовим актом: нака­зом про призначення на посаду або про покладення матеріальної відповідальності, довіреністю на право розпорядження майном, його зберігання, перевезення, передачу тощо. Додатковою озна­кою характеризується розкрадання, вчинюване службовою осо­бою. Остання має певні повноваження щодо викраденого майна, які визначаються ЇЇ службовим становищем. Розкрадання цією особою вчиняється шляхом зловживання службовим становищем, тобто останнє використовується не за службовим призначенням, а

146

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

з іншою, корисливою метою. Реалізація цієї мети, на відміну від розкрадань, вчинюваних за цим складом злочину не службовими особами, здебільшого має виражену економічну спрямованість. Вона завдає шкоди економічним інтересам власника. Нерідко су­проводжується задоволенням економічних інтересів злочинця або іншої особи, в інтересах якої вчиняється зловживання. В окремих випадках, коли злочинні дії щодо майна вчиняються службовою особою за вказівкою вищої над нею посадової особи, особа, що без­посередньо вчиняє злочин, може і не мати щодо майна певної пра­вомочності. Остання в цих випадках належить вищій посадовій особі, яка згідно з нею дає незаконну вказівку, розпорядження сто­совно майна, що розкрадається.

За даними досліджень, майже половина (до 40 %) розкрадань майна через привласнення, розтрату або зловживання службовим становищем вчиняється групою осіб. Ще частіше (майже 75 %) гру­пою вчиняються розкрадання у великих та особливо великих розмірах. Організаторами розкрадань є, як правило, посадові особи, керівники структурних підрозділів, частіше збутових або обліко­вих. Участь у групах розкрадачів часто беруть матеріально відпо­відальні особи, працівники бухгалтерії, охорони. Вони здебільшого мають спеціальну освіту, достатній досвід роботи, зв'язки з працівниками інших організацій, причетних до службових, госпо­дарських операцій, які використовуються з метою розкрадання.

Серед розкрадачів до 40 % становлять жінки, до 70 % — особи з вищою та середньою спеціальною освітою, до 60 % — у віці понад ЗО років. За даними О. Г. Кальмана, більшість засуджених за роз­крадання мали значний стаж роботи на цьому підприємстві і, таким чином, добре знали свої службові можливості, порядок та недоліки зберігання, обліку, охорони, пересування, реалізації матеріальних Цінностей. Майже 40 % цих осіб мали безперервний стаж роботи понад 5 років. Водночас серед засуджених за цей вид злочину май­же кожний п'ятий мав судимість, як правило, погашену.

Третю групу злочинів проти власності становлять інші злочини, які вчиняються не у формі заволодіння чужим майном або його Розкрадання, в тому числі шляхом зловживання службовим стано­вищем, а в інший спосіб. До цієї групи належать 7 складів злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини Кримінального ко-

147