Глава 2

У першій групі злочинів проти власності за формою обліку, що існувала до 2004 р., за кількістю помітно виділялися крадіжки. У 2002 р. вони становили майже дві третини серед злочинів проти власності та більше половини усіх злочинів у сфері економіки. Проте, як тепер відомо за даними спеціальних досліджень, лише 10 % з них мали економічну спрямованість. У 2004 р., коли ці зло­чини стали обліковуватися з урахуванням останньої ознаки, їх пи­тома вага знизилася до 11,4 %, але вони, як правило, мали високу небезпечність, завдавали економіці значної шкоди. Навряд чи змінилися наведені пропорції та характеристики крадіжок, що ма­ли економічну спрямованість, у 2005-2006 рр., коли їх перестали окремо обліковувати. Серед крадіжок такого виду особливо поши­рені вчинювані із складів, баз, магазинів, інших торгових точок, сільгосппідприємств, а також з електромереж, кабельних та наф-тогазотранспортних магістралей та сховищ, транспортних засобів, передусім залізничних та автомобільних. Предметом такої крадіжки частіше є готова продукція, зерно, худоба, сировина, то­вари, будівельні матеріали, інструменти, обладнання, особливо яке містить кольорові метали та рідкоземельні елементи. По­частішали крадіжки автомобілів та інших транспортних засобів, а також грошових засобів з кас, крадіжки майна, що належить підприємницьким структурам — конкурентам. Характерною особ­ливістю крадіжок з об'єктів державної власності нинішнього періоду стало їх вчинення кримінальними елементами, у змову з якими вступали службові особи підприємства. Останні нерідко накопичували та в інший спосіб підготовляли товари, продукцію зі свого підприємства. Відстежували їх накопичення в організації, яка є конкурентом або навіть партнером. Про готовність маси то­варів до викрадення повідомлялося злочинцям, які вчиняли крадіжку. Тобто фактично мало місце розкрадання майна, ввірено­го службовим особам, але формально — вчинялася «замовна» крадіжка. Прибутки, отримані від реалізації викраденого, роз­поділялися між учасниками змови. Особливість цих крадіжок має бути врахована в розподілі сфер діяльності та повноважень служб кримінального розшуку та боротьби з економічною злочинністю (БЕЗ) МВС. їх викриттям, як правило, займається перша. Але для викриття всіх винуватців, відстеження каналів, способів, бухгал-

142

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

терського оформлення викраденого доцільно долучення до цієї роботи служби БЕЗ.

Наступними за поширенням у першій групі злочинів проти власності, зокрема у 2002-2003 рр., були факти викрадення шля­хом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабель­них ліній та їх обладнання. Злочини цього виду становили близь­ко 39 % серед злочинів проти власності. У 2004 р. їх питома вага скоротилася до 11,5 %; у 2005-2006 рр. їх перестали окремо обліковувати. Способи вчинення цих викрадень загальновідомі. Проте слід взяти до уваги механізм системи їх вчинення та ре­алізації викраденого. Першу її ланку становлять тисячі осіб, які безпосередньо займаються демонтажем та іншим пошкодженням електричних мереж, кабельних ліній, їх обладнання, добуваючи матеріали для продажу. Другу ланку складають сотні підпільних приймальних пунктів, куди викрадачі під виглядом домашнього і промислового брухту (а закон дозволяє приймати саме такий брухт) доставляють викрадені матеріали та продають їх, як прави­ло, за безцінь. Третя ланка — це система транспортування ма­теріалів із приймальних пунктів до місць їх накопичення (остан­ніх за розрахунками у 2004 р. в Україні налічувалося до 20). Звідти матеріали переправляли до місць масового завантаження, як пра­вило, у морські порти та планово, за угодами поставляли за кор­дон. Звичайно отримували значні кошти виручки. Верхівку систе­ми складає купка багатіїв-бізнесменів та їх менеджерів, яка у поєднанні з високими посадовцями, народними депутатами, що лобіюють інтереси системи, організувала останню і фактично підтримує її безперешкодне функціонування. Безперечно, що тут діє широкорозгалужена злочинна організація. Проте правоохо­ронна система, передусім міліція, вряди-годи реагує лише на ок­ремі безпосередні викрадення (адже крім населення та установ електроенергетики, та й то не завжди, ніхто на них не скаржиться). У деяких випадках міліція добирається до приймальних пунктів, хоча за бажанням може їх всі перекрити, тому що більшість викра­деного навіть зовні свідчить про належність до державних енерго— і кабельних систем. Досить ввести систему отримання сертифікату на вивіз їх майна та контролю останнього. Третя й четверта ланки вважаються для правоохоронців недоступними.

143