Глава 2

Головна з них — диспропорція між економічним зростанням та погіршенням стану державних фінансів. У 2001 р. ВВП зріс на 9,1 %, а у державну казну надійшло на 7,2 % коштів менше, ніж бу­ло передбачено бюджетом. До того ж не компенсувалася з бюдже­ту заборгованість платникам ПДВ на суму 8,6 млрд. Таким чином, по доходах бюджет 2001 р. не був виконаний на 8,6 млрд гри, або на 20,6 %. Подібна картина спостерігалася в 2002 р. та частково й у наступні роки. Звідси виникає питання про якісь зовні не видимі проблеми української економіки, зокрема щодо повноти надхо­дження прибутків виробництва до бюджету та їх наступного роз­поділу та витрачання.

Коли й далі йти по ланках економічної системи, виявляється серйозна невідповідність між об'ємними макроекономічними по­казниками зростання і погіршенням фінансового стану суб'єктів господарювання. ВВП зростав, але водночас збільшувалася кількість збиткових підприємств (у 2002 р. — перевищила 40 %), зменшувалися доходи, отримані суб'єктами господарювання (їх збитки у 2002 р. перевищували 9 млрд грн). Виникає питання, чому виробниче зростання, тобто випуск продукції, не супрово­джувався отриманням доходів, куди та у який спосіб вони діва­лися?

Наступна невідповідність найбільш значуща для визначення передумов появи чинників, що зумовлюють вчинення злочинів. Це невідповідність між темпами економічного зростання та низь­ким рівнем доходів громадян. Про останній докладно йшлося у главі 5 Книги 1 Курсу. Тут потрібно дещо додати. Завдяки неодно­разовому підвищенню у 2004-2007 рр. різними урядами рівня зар­плат, пенсій та інших соціальних виплат, що не завжди зумовлю­валося бюджетними можливостями, частка населення, яка перебу­ває за межею бідності, номінальне скоротилася за цей час у декілька разів. Проте через інфляцію та суцільне підвищення цін майже на всі товари та послуги, купівельна спроможність населен­ня та рівень його життя фактично не зросли. Майже чверть працівників отримують зарплату близько 400 грн, яка навіть мен­ша за прожитковий мінімум для працездатних (525 грн)¹. Згідно з

¹ Голос України - 2006. - № 233. - 8 груд.

132

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

Державним бюджетом на 2007 р. розрив між цими показниками з урахуванням передбачуваного рівня інфляції зросте ще більше.

Соціально-економічні негаразди за висновком Всесвітньої ор­ганізації охорони здоров'я (ВООЗ) у 40-50 % випадків є причи­ною демографічних викривлень та низького стану здоров'я насе­лення. Ці негаразди позначилися на скороченні кількості населен­ня країни на 5 млн осіб, зменшенні щороку народжуваності на 300 тис. осіб, збільшенні смертності, особливо помітно серед найбільш продуктивних вікових категорій від ЗО до 44 років, ката­строфічному поширенні алкоголізму, наркоманії, захворювань на СНІД, туберкульоз, що все разом украй негативно впливає на кримінологічну обстановку.

Фахівці відзначають низку інших суттєвих суперечностей та диспропорцій, коли зростання виробництва не супроводжувалося вирішенням відповідних фінансових проблем держави: нерозра-хунки за ПДВ, невиконання доходної частини бюджету при її пе­ревиконанні по спеціальних фондах, зокрема фонду правоохорон­них органів, перевищення фактичної дефіцитності бюджету над визначеною законом тощо. На всі питання про борги і розрахунки держави, зокрема на соціальні потреби, з усіх рівнів виконавчої влади, включаючи найвищі, лунає, як правило, одна відповідь — у бюджеті на це немає коштів, розмір надходжень до бюджету не дає можливості робити ці видатки.

Але це не зовсім так. Доходи бюджет отримує, насамперед з по­датків. Державна податкова політика, включаючи політику адміністрування податків, не відповідає програмному завданню економічного розвитку. Як і раніше, «вибрані» суб'єкти господа­рювання, як правило, зовсім не бідні, отримують пільги, списуван­ня податків, першочергове відшкодування ПДВ. А «рядові» плат­ники податків весь час відчувають посилений тиск податкової адміністрації. Втрати держави від списання, реструктуризації боргів за податки, надання пільг на їх сплату щороку досягали су­ми, що значно перевищувала доходну частину бюджету. Виходить, Що чесний платник податків платить і за того «вибраного», який має мільйонні індульгенції. За такої політики у державі ніколи не вистачатиме коштів на соціальні потреби. Логіка підказує, що дер-

133