Глава 2

куванню управління об'єктами державної власності може поспри­яти виконання заходів, передбачених в Указі Президента України від 12 лютого 2007 р. «Про заходи щодо посилення захисту права власності», зокрема стосовно підготовки проектів законодавчих актів з питань функціонування акціонерних товариств, удоскона­лення регулювання депозитарної діяльності, відносин у сфері обігу цінних паперів, управління корпоративними правами дер­жави, проведення аналізу фактів розмивання державної частки у статутному фонді суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також оцінки ефективності виконання суб'єктами управління об'єктами державної власності функцій з управління державним майном. Виконання зазначених заходів доручено Кабінету Міністрів України. Хочеться сподіватися, що існуюче різнобачення стосовно визначення повноважень Президента Ук­раїни щодо діяльності Кабінету Міністрів не завадить реалізації згаданих важливих заходів.

Четверте завдання ринкових перетворень, нагадаємо, вимага­ло налагодження нової системи державного управління і контро­лю в усіх сферах суспільства, передусім в економіці. Проте сис­тема управління залишилася старою. Перш за все за складом керівних кадрів, які зберегли своє становище в апараті не лише з радянських часів, але й протягом неодноразових змін прем'єр-міністрів та урядів. Чиновники старої генерації і номенклатури пе­реважно відверто або потайки не сприймають потреби демокра­тичних змін, консервують старий стиль і звички, особливо щодо нових форм управління господарюванням. Цих форм і методів во­ни або не знають, або часто повертаються до голого адмініструван­ня, командного стилю та «ручного» управління. Так вирішувалися питання з цінами на хліб, пальне, м'ясо, цукор тощо. Старим апа­рат управління лишився і за наданими повноваженнями та засоба­ми їх здійснення. Це необґрунтовано широкі повноваження розпо­ряджатися, давати дозвіл або заборону замість обов'язків із забез­печення виконання норм, які мають бути передбачені у законах, та контролю за їх виконанням. За таких умов в апараті, у тому числі його верхніх ешелонах, нечувано розрослася корупція, але до них правоохоронці «делікатно» не підходили: у цих ланках у них щось «не спрацьовує».

128

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

Одне із суттєвих завдань ринкових перетворень полягає у за­безпеченні, у тому числі й державними засобами, вільної конку­ренції. На це мають працювати закон, виконавчі заходи, управ­лінська система, загалом економічна політика. Ще Адам Сміт довів, що «невидима рука», яка природно регулює ринкові відно­сини, забезпечується двома економічними феноменами: приват­ною власністю і конкуренцією. Виокремлюють принаймні три причини, через які держава має сприяти конкуренції та обмежува­ти її антипода — монополію, незалежно від того, чи є остання дер­жавною або приватною. Перша — політико-економічна: монополія підкорює владу, поступово відриває від держави її частки розпо­рядження та управління, відбувається, за висловом американсь­ких економістів Дж. Хеллмана та Д. Кауфмана, «скуповування» держави, частина ЇЇ прибутку перетворюється на «матеріал» для корупційних виплат політичним і владним чиновникам та забез­печення собі переваги за рахунок інших підприємств та суспільства загалом¹. Протистояти цьому можуть лише сильна де­мократія, громадянський контроль, прозорість управління, чого поки що явно не вистачає в Україні. Друга причина — лише за умов конкуренції можливий конкурентний відбір, який є запору­кою зміцнення суб'єктів економічної діяльності, здійснення інновацій, загалом вільного розвитку економіки. Третя причина полягає у тому, що конкуренція стримує монополії у намаганні останніх підвищувати ціни. Тобто конкуренція вигідна суспільству, вигідна всім його суб'єктам, окрім, звичайно, влас­ників монополій і можновладців, що їх вирощують та плекають.

Проте в Україні забезпечення конкуренції державними засоба­ми тривалий час залишалося обмеженим або підмінялося чисто формальними заходами. Таким є прийняття антимонопольного за­кону, який більше скидається на загальну декларацію. Це сто­сується й утворення Антимонопольного комітету, який нерідко вів себе, м'яко кажучи, дуже обережно, щоб не зачепити монополію, за

Хеллмап Дж. С., КауфманД. Лови момент, прихвати трошки держави: Скупівля де.ржави, корупція та вплив у країнах з перехідною економікою: Робочі документи досліджсмшя еко­номічної політики. — ВБ, ЄБРР. — Вересень 2000 / Семінар Міжнародного центру перспек­тивних досліджень 6 листопада 2000 р. — Матеріали для учасників. — С. 3.

5 7.328 129