Глава 2

• нездатності влади опрацювати, послідовно та системно здій­ снити будь-яку стратегію посткомуністичної трансформації, зок­ рема швидко створити або відновити необхідну правову систему та ринкову інфраструктуру;

• перетворенні старої бюрократії та чиновництва із знаряддя влади у владу;

• формуванні нового капіталу за участю бюрократії, передусім у процесах приватизації;

• бурхливому розвитку тіньової економіки, корупції, у тому числі великомасштабної, великопосадової, здебільшого легалізо­ ваної урядовими рішеннями, яка через це не отримала криміналь­ но-правового визначення та стала фактично недоторканною для правоохоронних органів.

Названі результати підірвали віру населення у можливість рин­кових перетворень за нинішньої системи влади. Виявилася знач­ною мірою скомпрометованою ідея лібералізації та демократи­зації економіки. Це те, що Україна отримала замість вирішення другого завдання — управління економікою за ринкових методів регулювання.

Слід зазначити, що згадані та інші негаразди і збочення у про­веденні ринкових реформ не залишалися поза увагою небайдужих фахівців: економістів, правознавців, менеджерів. Вносилися обґрунтовані пропозиції щодо термінового перегляду на стра­тегічному та організаційно-тактичному рівнях процесів ринкових перетворень. Зокрема О. Д. Святоцький у 1998 р. слушно пропону­вав у короткий строк запровадити у межах єдиного правового по­ля на рівних конкурентних засадах функціонування всіх форм власності з обов'язковим регулюванням державою, із забезпечен­ням широкого використання протекціонізму у захисті власного ринку та свого виробника, переглянути практику широкого посе­редництва у відносинах між виробником і реалізатором його про­дукції, здійснити конкретні заходи державної підтримки суб'єктів сільськогосподарського сектора економіки тощо¹. Проте ці та інші слушні пропозиції залишилися поза увагою та реагуванням вищих

¹ Святоцький О. Роздуми про сучасне і майбутнє української держави. — К., 1998. -С. 27-30.

124

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

органів державної влади. Очевидно, не тому, що останні були мало освічені в управлінських засобах ринкових перетворень (хоча ви­явився і цей чинник), а головним чином через те, що вони вбачали зовсім іншу мету своєї управлінської функції у період рефор­мації — отримати від них власну вигоду, щоб збагатитися за раху­нок державної власності капіталами, які із закінченням цього періоду визначатимуть фактичне становище у суспільстві.

Слід визнати, що і третє завдання — законодавчого та ор­ганізаційного забезпечення управління часткою власності, яка продовжувала перебувати у володінні держави, вирішене неза­довільно. Спочатку тривалий час переукладалися контракти з керівниками державних підприємств, незважаючи на нікчемні ре­зультати їх господарювання, фактичне знищення виробничої бази підприємств. Згодом було вирішено створити державний орган — Національне агентство України з управління державними корпо­ративними правами. Воно стало передавати частки паїв, акцій, що належать державі, приватним особам, які нібито мають фаховий досвід управління. Процес приватного заволодіння державною власністю, її частками нібито для «ефективного управління» відбувався, як правило, за стандартною схемою:

1. звернення здебільшого до Президента певного кола осіб, які мали змогу практично «забезпечити» таке звернення, з критичною оцінкою неефективності управління державним майном конкрет­ ного підприємства, запевненням, що вони краще справляться з управлінням, та отримання рішення щодо останнього;

2. розвиток після цього зовні високої управлінської активності, а насправді швидке застосування різноманітних схем, щоб заво­ лодіти державною власністю; при цьому використовувалися: пере­ дача майна, як ніби неприбуткового, за цінами, значно нижчими, ніж ринкові; надання майна в заставу або кредит; заведення судо­ вої тяганини нібито «на захист» незаконно привласненого майна, а фактично втрата його; порушення процедури банкротства, здій­ снення його та заміна керівника підприємства наближеною осо­ бою.

На страхування державного майна, потреби уповноважених осіб із управління, підтримку самих підприємств витрачені коло­сальні бюджетні кошти, адресати і результати витрачання яких

125