Глава 2

тою знецінилися вклади та накопичення мільйонів трудівників. Перед початком приватизації вони стали неспроможними реально брати у ній участь.

За цих умов почалося вирішення головного завдання ринкових перетворень — приватизації державного майна. Фахівці дають не­однозначні оцінки українській приватизації. Загалом вона була потрібна і неминуча. Вважається, що вона виконала своє основне політичне завдання — стимулювати прискорений розвиток недер­жавного сектора економіки та забезпечити його переважання. За даними Державного комітету статистики, з 1992 р. по 2003 р. в Україні змінили форму власності 90,5 тис. підприємств. Частка не­державного сектора економіки стала переважати державний в усіх сферах економічної діяльності та становила у середньому по­над 60 %, а у деяких галузях (хімічна, легка промисловість) — 98-99 %. Підприємства приватної форми власності вигідно відрізнялися майже усіма економічними показниками. Спеціальне дослідження В. Дубровського і Т. Шагаєвої показало, що у 1997-2000 рр. за умов глибокої кризи та падіння виробництва не­державні підприємства вели себе більш по-ринковому і мали мен­ше негативних економічних показників¹. Висловлювалася думка, що з приватизацією, поряд з іншими факторами, слід пов'язувати зростання виробництва, яке розпочалося у 2000 р.

Водночас приватизація «по-українськи» мала низку небажа­них, суспільно неприйнятних наслідків, негативно оцінюється пе­реважною частиною населення (до 85 %). В основні негативного ставлення населення до приватизації лежить разюче розчару­вання її соціальними наслідками, особливо для основної маси акціонерів, які брали участь у сертифікатній приватизації.

Через низьку вартість акцій (до 2 дол. США), відсутність дивідендів із них переважна більшість акціонерів (їх загалом налічується в Україні понад 19 млн) навіть не оформляла право власності на акції, не може ні продати свої акції за більш-менш пристойною ціною, ні отримати доход від них. Приватизація зага­лом не дала пересічному громадянинові власності та матеріальної вигоди, не зробила його підприємцем, учасником ринкових відно-

¹ Дзеркало тижня. - 2003. - № 34 (459). - 6 верес.

120

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

син, приватизації великих пакетів середніх і великих підприємств. Стосовно останніх приватизація формально проводилася на кон­курсній основі. Але фактично тут панувала, гостро протистояла та через змову з директорами підприємств, урядовими чиновниками аж до найвищого владного рівня поповнювала свою новоспечену, вимірювану у сотні мільйонів власність купка надбагатіїв, олігар­хічних кланів. Вони пов'язані з можновладцями спільними вели­комасштабними бізнесовими інтересами, корупційними зв'язка­ми, нерідко «тіньовими» та кримінальними методами. При цьому через пільги, відстрочки, різні маніпуляції від приватизації до Державного бюджету надходили мізерні кошти, на порядок нижчі від фактичної вартості підприємств. За реальними оцінками за роки так званого реформування приватизовано та розпродано дер­жавного майна на 100 млрд гривень, а до бюджету не надійшло навіть одного відсотка від цієї суми.

Негативні наслідки такої приватизації торкнулися працівників більшості приватизованих підприємств. Тут здебільшого відбуло­ся значне скорочення виробництва, масове звільнення праців­ників, зменшення обсягів оборотних активів, інвестицій, загалом погіршення соціально-економічних та насамперед фінансових по­казників, що призвело до кризи платежів, поширення бартеру, за­боргованості з заробітної плати.

У § 4 глави 5 Книги 1 Курсу вже йшлося про руйнівні наслідки приватизації землі на селі. Невиправну шкоду сільському населен­ню та загалом державі спричинила також приватизація цукрових заводів. Фонд державного майна здійснив її одномоментно, фак­тично за безцінь. Мільйони акцій на ці підприємства були пере­дані сотням тисяч акціонерів. Через безгосподарність та безладдя більшість акцій швидко здешевіла у 20 разів, їх вартість знизилася до 0,5-1 копійки, їх за безцінь скуповували, багато разів перепро­давали. В результаті 400 тис. працівників втратили не лише акції, а й робочі місця, багато заводів зупинили виробництво, його обсяг скоротився у 3 рази. Нині навіть у сезон більше третини заводів не працюють, ще більше недовантажені сировиною, існує хронічна проблема реалізації продукції у «вільний» спосіб. Навколо заводів Раніше розвивалася соціально-культурна та побутова інфраструк­тура. Тепер вона стала безгосподарною, нерентабельною, пєретво-

121