Глава 2

тодів регулювання. Третє — забезпечення державою адекватних поставленим завданням правових засад процесу трансформації та у тому числі — управління власністю, яка буде певний період державною. Четверте — це забезпечення загалом державного управління та державного контролю за дотриманням правових норм, які визначають та регулюють ринкову трансформацію, ство­рення і забезпечення ринкових відносин.

Виконання цих завдань передусім було державним обов'язком. Саме держава в особі свого законодавчого органу та центральних органів виконавчої влади й управління повинна була реалізувати свою функцію власника. Законодавче мали бути визначені та на­дані виконавчим органам повноваження щодо розпорядження об'єктами права державної власності, встановлений порядок і відповідальність за здійснення цих повноважень. У цілому це була відповідальність держави перед народом, працею декількох по­колінь якого була створена та примножена державна власність.

Проте сталося зовсім по-іншому. Під популістськими, а нерідко й провокаційними гаслами економічної свободи, лібералізації всього і вся, масово приймалися рішення про кооперацію, корпо-ратизацію та іншу безконтрольну з боку держави зміну форми державної власності. Держава в особі своїх органів та за згоди її керівників фактично самоусунулася від визначення, регулювання та здійснення ринкових перетворень. Протягом 1992-1993 рр., ко­ли Кабінет Міністрів за ініціативою його керівника отримав від Верховної Ради України особливі повноваження видавати декре­ти, що мали силу законів, було фактично знищено або «перероб­лено» в інтересах нових претендентів на власність правове поле держави. Саме у цей час, користуючись прогалинами, суперечно­стями, неузгодженостями правових норм, а головне — традицій­ною з радянських часів відсутністю детального законодавчого регулювання питань набуття прав розпорядження об'єктами державної власності, за рахунок останньої, її експлуатації та пере­творення в інші недержавні форми, при мовчазному потуранні та сприянні влади, участі багатьох її впливових представників виникли «швидкі» багатомільйонні капітали, чим був покладений початок капіталізації влади зверху донизу, її олігархічному зро­щенню із надвеликим та, як правило, непрозорим, напівлегітим-

118

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

ним бізнесом. Одночасно на тисячах підприємств за ініціативи їх директорів та інших «командирів виробництва» поширилося ство­рення кооперативів, малих підприємств, керованих, як правило, родичами та близькими людьми цих керівників, їм передавалося задарма або продавалося за безцінь державне майно нібито для ви­конання функцій, в основному розподільчих та збутових, які, мов­ляв, «заважають» виконувати виробничу функцію. Ця практика привела до подрібнення великих індустріальних об'єднань, появи різних цін та внутрішньої міжструктурної конкуренції. Економічні зв'язки між державними підприємствами стали здійснюватися через систему численних приватних посередників, які отримували основний прибуток, «прокручували» державні ко­шти, завели систему неплатежів, передусім податкових. Це спри­чинило зростання собівартості та подорожчання продукції для державних споживачів, знизило рівень заробітної плати та можли­вості її своєчасної виплати. Однак шкідливе викривлення економічних відносин тривалий час не викликало дійових заходів виправлення з боку вищих владних структур. Це, мовляв, немину­чий наслідок ринкових перетворень.

Більше того, у цей час галузевий порядок управління вироб­ництвом та економікою загалом Уряд змінив на функціональний. Знову-таки під гаслом уникнення державного адміністрування ринковими відносинами. В результаті центральні органи виконав­чої влади та їх регіональні структури, що здебільшого побудовані за галузевою ознакою, втратили свої управлінські, зокрема організаційні та контрольні повноваження. Але посадовці, які пра­вили у цих структурах, та директори підприємств — як керівники, Що уповноважені державою, залишилися на своїх місцях. Саме вони й стали фактичними розпорядниками довіреної їм державної власності.

Період 1992-1993 рр., що передував приватизації, не лише зна­менував втрату державою значної частини власності та визначив фактичних розпорядників тієї її частини, яка залишилася та мала Роздержавлюватися. У цей час за згоди та фактичного потурання Кабміну відбулася низка афер із трастами, нечуваний (у тисячі Разів) галоп інфляції, введення паперових купоно-карбованців, ^які зразу стали поживою для численних фальшувальників. Зреш-

119