Глава 2

ності»², які, як було доведено вище, лише частково мають характер і економічних відносин.

У подальших публікаціях О. Г. Кальмана робиться спроба дове­сти, що існуюча кримінально-правова класифікація, яка не виокремлює як вид економічні злочини, відповідає потребам кримінологічної науки. Так, дійшовши правильних висновків, що «поняттям «економічна злочинність» охоплюються економічні (тут і далі виділення моє. — А. 3.) відносини власності і госпо­дарської діяльності» та що продуктивним є віднесення до злочинів у сфері економіки господарських злочинів і деяких злочинів про­ти власності, «які вчиняються у процесі економічної діяльності»¹, він далі всупереч цьому твердить, що злочини проти власності (розділ VI Особливої частини КК) та у сфері господарської діяль­ності (розділ VII КК), не визначаючи щодо них будь-яких обме­жень, «власне і є сутністю економічної злочинності»². Більше того, він вважає, що застосоване у кримінальному праві віднесення злочинів у сфері економіки до господарських злочинів і злочинів проти власності здійснене нібито «виходячи з родового об'єкта» перших і «з точки зору кримінологічної теорії і завдань поперед­ження злочинності такий підхід... достатньо продуктивний»³.

Наскільки «продуктивною» для кримінології є відсутність у кримінально-правовій структуризації злочинів, застосованій у КК України 2001 р., злочинів у сфері економіки, докладно висвітлено вище. До цього слід лише додати, що: 1) сутністю економічної злочинності є не посягання на власність або на чинну систему господарювання, а спричинення у кримінальний спосіб суспільне небезпечної шкоди економічним відносинам та економічним інте­ресам суспільства, які є однією з визначальних основ його життє­діяльності; 2) зазначені економічні відносини та інтереси насправ­ді є родовими об'єктами злочинів у сфері економіки; 3) віднесення останніх до злочинів проти власності або вчинюваних у сфері гос­подарської діяльності не сприяє, а утруднює запобігання злочинам економічного характеру, тому що за відсутністю визначених у

¹ Каяьман О. Г. Стан і головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: Теоретичні та прикладні проблеми. — X., 2003. — С. 26.

² Там само. — С. 42.

^:) Злочинність у сфері економіки: Проблеми прогнозування, планування та координації за­ходів протидії / За рсд. О. Г. Кальмана. — X., 2005. — С. 22.

110

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

законі, зокрема у Кримінальному кодексі, ознак останніх, які мали б орієнтувати стосовно їх «адресного» і предметного запобігання, замість цього вимагає від осіб, що займаються запобіжною діяль­ністю, у кожному разі вчинення злочину проти власності або у сфері господарської діяльності самотужки вишукувати у ньому ознаки економічного інтересу та економічного результату. Після вчинення злочину це є непродуктивним для потреб запобігання йому та подібним злочинам.

Тепер розглянемо наскільки «продуктивним» є невиокремлення у Кримінальному кодексі складів злочинів або їх ознак належності до сфери економіки для здійснення правозастосовчої діяльності, зокрема для реєстрації злочинів за визначеними статистичними формами. Потреба такого виокремлення є очевидною насамперед для отримання адекватного уявлення про злочинність у сфері еко­номіки, про міру криміналізації останньої для виявлення причин цього виду злочинності, розроблення на цій основі відповідних предметних заходів запобігання та загалом протидії, що є одним із головних завдань сучасної української правоохоронної практики.

При цьому слід усвідомлювати, що може лише зашкодити справі, огульне включення до сукупності економічних злочинів тих їх складів, які, як наприклад проти власності, є лише частково посяганнями з економічною метою, або всіх без винятку складів господарських злочинів, деякі з яких вчиняються не у сфері еко­номічних відносин. Вже зазначалося, що не всі господарські відно­сини тотожні економічним, так само як термін «господарювання» не є синонімом терміна «економіка». Та вже зовсім недоречно без­застережно відносити до сфери економіки злочини, що мають об'єктом посягання не економічні відносини, а, скажімо, відноси­ни у сфері службової діяльності або інформаційного забезпечення (безпеки), які лише частково мають економічний інтерес та ре­зультат. З іншого боку, також перешкоджає адекватному уявленню про сукупність злочинів у сфері економіки невключення до цієї сукупності вчинюваних у загальнокримінальний спосіб посягань на майно (власність), що має економічне призначення, використо­вується в економічних відносинах.

За названих складних умов правоохоронна система України, передусім Міністерство внутрішніх справ та його органи на

111