Глава 2

номіка — це не просто господарювання. Це — ефективне раціо­нальне господарювання. Згадаємо, що древні греки (зокрема Ксе-нофонт) визначали цей процес через термін «оіЬопотіЬе», що пере­кладається з грецької як «мистецтво ведення господарства», а не просто господарювання або його ведення. На той час мова йшла звичайно про домашнє господарство, про його раціональне веден­ня. Тепер економіка — це раціональне ведення суспільного госпо­дарства і не лише у значенні господарської діяльності, а господар­ства як суспільної організації, способу життєдіяльності людей у галузі раціонального (виділено мною. — А. 3.) здійснення вироб­ництва, розподілу виробленого, у тому числі обміну з метою спо­живання¹. Тому під економікою розуміється спосіб раціональної побудови і здійснення суспільних відносин виробництва, роз­поділу і обміну, що забезпечує життєдіяльність суспільства сто­совно оптимального задоволення матеріальних та ґрунтованих на них інших потреб і інтересів суспільства загалом, його інсти­туцій та соціальних груп, окремої особи — члена суспільної спільноти, у тому числі потреб та інтересів розширеного їх від­творення. Обмеженим є уявлення, що кінцевою метою економіки є забезпечення споживання. Раціональне ведення останньої потре­бує відтворення належних їй засобів виробництва.

Які складові економіки? У політекономії за критерієм ролі у суспільному виробництві виокремлюють: засоби виробництва (людські та речові) і виробничі відносини та їх спільне утворен­ня — спосіб виробництва. Для розуміння меж і структури сфери економіки цього загального визначення недосить. Економічний процес, а саме ним визначається сфера економіки, охоплює такі складові елементи?

1. власність як юридичне вираження грошового та іншого май­ на й інтересів суб'єкта — засновника економічної діяльності, її ви­ користання в економічних цілях як виробничих та інших потуж­ ностей; без власності не може бути економіки;

2. інвестиції (кредити), загалом фінанси для отримання додат­ кової вартості; (згадайте формулу: Г-Т-Г¹ тобто Гроші-То- вар-Гроші¹ де Гроші¹ — вартість виробленого товару, що включає додаткову вартість);

¹ Основи економічної теорії: Навч. иосіб. — Ч. 1. — X., 1999. — С. 31.

100

Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

3. людські ресурси — для утворення додаткової вартості;

4. речові ресурси: сировина, матеріали, механізми, інструмен­ ти тощо, призначені для використання з тією ж метою, тобто для утворення додаткової вартості;

5. економічні відносини (виробництва, розподілу, обміну), їх раціональне ведення — у цьому серцевина економіки, що забезпе­ чує задоволення економічного інтересу, отримання додаткової вартості, прибутку;

6. управління економікою: державне, тобто зовнішнє, та внут- рішньоекономічне (за економічними законами);

7. економічний результат: прибуток, зокрема додаткова вар­ тість, яка у юридичному відношенні перетворюється на нову власність.

Злочини у сфері економіки спрямовуються проти згаданих її структурних елементів (усіх або кожного). З огляду на наведене до злочинів у сфері економіки слід відносити злочини, що спрямо­вуються проти:

1. власності (грошового та іншого майна й інтересів) — у тій ЇЇ частині, що призначена задовольняти економічні інтереси, а також тієї, що утворюється як результат економічної діяльності;

2. фінансів — у тій частині, де вони забезпечують економіку (інвестиції, кредити, власні кошти);

3. людських ресурсів як суб'єктів (учасників) економічної діяльності через перешкоджання ЇЇ здійсненню, порушення умов нормального заняття нею, що прямо або опосередковано ущемляє економічні інтереси згаданих суб'єктів;

4. речових ресурсів — через їх розкрадання, псування, знищен­ ня, недбайливе використання та в інший спосіб, що знищує або усуває їх матеріальну та іншу економіко-виробничу вартісність (цінність);

5. економічних відносин, включаючи насамперед порушення умов здійснення економічної діяльності: вільної конкуренції, рин­ кових цін, рівності стосунків, економічної безпеки тощо;

6) управління економікою — за рахунок використання нееко- °мічних (адміністративних) засобів, вчинення суспільно небез­ печних службових дій, що порушують процес управління, підко- РЮІоть його не загальносуспільним ринковим потребам, а власним

101