Глава 1

причин явище «злодій у законі» у 70-80-х рр. пішло на спад та майже зовсім не виявлялося. Проте у середині 90-х рр., передусім у Росії, а частково й в Україні, це явище у деяких формах та головним чином серед злочинців-рецидивістів знову стало прояв­лятися. Воно було піддане комплексному (кримінологічному, криміналістичному, соціологічному, кримінально-психологічно­му) вивченню колективом науковців Харківського національного університету внутрішніх справ (кер. проф. О. Н. Ярмиш). Резуль­тати дослідження знайшли відображення у монографії, опубліко­ваній у межах здійснення українсько-американського проекту вивчення організованої злочинності, реалізованого спільно Академією правових наук України та Національним інститутом юстиції США у 2000-2002 рр.¹

Тут немає можливості докладно висвітлювати результати цього цікавого і, безперечно, корисного дослідження. Охочі можуть з ни­ми ознайомитися з опублікованої літератури. Відзначимо лише, що дослідження підтвердило існування у сучасній Україні у дещо змінених і не так розгалужених формах норм і традицій «злочин­ного закону» і навіть більш прагматичної та менш романтизованої (незважаючи на безвідповідальні нав'язливі старання ЗМІ, пере­дусім телебачення, особливо російського, що бездумно масово пе­реносяться на український екран) злодійської філософії та кримінальної субкультури. Хоча проявилася низка й нових тен­денцій, передусім протистояння сучасних кримінальних автори­тетів — «реформаторів» та підлеглих їм «диких», «відморозків», «шістьорок» тощо, які не визнають «благородних» норм і «по-нятій» злочинного середовища старої еліти, у головному, — вважа­ють автори дослідження, — сучасні злодії (розумій широко — ко­рисливі та насильницько-корисливі злочинці) «стоять на минулих позиціях — визнають братерство злодіїв, злодійський рух як світо­гляд; ведуть боротьбу за панування у злочинному світі та за кон­троль над злочинним бізнесом»², для чого — додамо від себе — пе­ревалено використовують сучасні форми організованої злочинної діяльності. Про неї докладніше йтиметься у главі 4 цієї Книги.

¹ Оргапизоваппьіе прсступнью группьі в Украйно: Традиционнос й типичиое / Под общ. рсд- А. Н. Ярмьппа. — Харьков, 2002. — Раздел і.

² Там само. — С. 37.

92

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

Переходячи до детермінації злочинів проти приватної чи ко­лективної власності громадян, передусім відзначимо, що вона 4д5увається за загальними теоретичними закономірностями, як і стосовно злочинності загалом, викладеними у главі 5 Книги 1 Кур­су. Згідно з ними у детермінації цього виду злочинів також послідовно (від загального до особливого і далі до окремого) бе­руть участь: соціальні передумови негативних суспільних явищ, у тому числі злочинності; соціальні причини та умови останньої за­галом; такі ж соціальні чинники стосовно особливого виду злочин­ності, якими є злочини проти права приватної власності, зокрема крадіжки, грабежі, шахрайства, розбійні напади, вимагання та інші, що передбачені розділом VI Особливої частини КК; нарешті причини, умови, інші детермінанти окремого, тобто конкретного злочину з-поміж названих видів. У зазначеній структурній побу­дові детермінації злочинів проти власності, як і будь-якого іншого виду злочинності, беруть участь чинники різного змісту згідно з їх належністю до певних сфер суспільних відносин: економічні, пе­редусім соціально-економічні (матеріальні), а також безпосеред­ньо соціальні, політичні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, соціокультурні, морально-етичні та інші. У процесі дії цих чинників їх негативні суспільно неприйнятні елементи, суперечності, прояви, процеси тощо впливають на фор­мування негативних соціально-психологічних установок та по­глядів на суспільство, його інтереси, норми, правила, у тому числі щодо цінності прав людини, зокрема непорушного права приват­ної власності, елементів суспільної психології і свідомості. Остан­ні в процесі взаємодії та взаємовпливу з груповою та індивідуаль­ною психологією, сприяють, так само як і негативні елементи Індивідуального буття, перш за все матеріального змісту, форму­ванню, у тому числі за механізмом спричинення, суспільно не­прийнятної індивідуальної психології, яка й є безпосередньою причиною злочинних проявів. Стосовно спричинення злочинів проти власності таку психологію раніше, зокрема за радянських часів та панування комуністичної ідеології, беззастережно назива­ли корисливою або корисливо-індивідуалістичною, що стимулює ^Мету збагачення за рахунок неналежного особі майна. Відповідно До сучасного розуміння поняття користі, про що йшлося на почат-

93

Глава і

ку параграфа, зміст індивідуальної психології, яка безпосередньо спричинює вчинення корисливих злочинів проти власності, слід визначити як індивідуалістичний, коли вона допускає з метою власного збагачення або задоволення іншої особистої матеріаль­ної потреби за рахунок чужого майна, використання способу, що заборонений законом, зокрема Кримінальним кодексом. У разі вчинення насильницько-корисливого злочину у психології осо­би, крім зазначеного спричинюючого корисливого змісту, при­сутні також елементи, що допускають використання для задово­лення корисливої мети способу, поєднаного з насильством.

Дія зазначеної безпосередньої психологічної причини здійс­нюється за механізмом зумовлення, у якому на різних рівнях детермінації беруть участь умови, що сприяють спричиненню зло­чинів. Ці сприятливі умови докладно висвітлені вище при роз­гляді кримінологічної характеристики окремих видів злочинів проти приватної та колективної власності громадян, повторювати їх немає потреби.

Діяльність щодо запобігання злочинам проти приватної чи ко­лективної власності громадян має організовуватися та здійснюва­тися відповідно до положень і настанов загальної теорії запобіган­ня злочинності, що викладена у главі 8 Книги 1 Курсу. Зокрема, як зазначалося, з метою зміни соціальних передумов злочинності, що чинять вплив і на детермінацію цього її виду, мають здійснювати­ся широкоформатні соціальні заходи (програми), спрямовані на реформування та розвиток українського суспільства у цивілі-заційному, демократичному напрямку на основі ринкових відно­син та принципів верховенства права. Щодо соціальних причин і умов злочинності загалом, у тому числі подібного роду чинників стосовно злочинів проти приватної та колективної власності гро­мадян, повинні здійснюватися передусім загальносоціальні захо­ди, що наразі є особливо значущими, ті, які мають соціально-еко­номічний зміст, визначають матеріальне становище та можливості забезпечення фізичного, духовного, культурного та іншого розвит­ку людини. Щодо соціальних умов, які сприяють спричиненню злочинів цього виду на загальносуспільному рівні, можуть і мають здійснюватися також відповідні спеціально-кримінологічні захо­ди запобігання їх вчиненню, переважно загальнопрофілактичного

94

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

спрямування. І безумовно, стосовно обставин, процесів, фактів, проявів, що відіграють роль, умов, які сприяють вчиненню крадіжок, грабежів, шахрайств, розбоїв, вимагань, інших злочинів проти власності та про які йшлося при розгляді кримінологічної характеристики останніх, повинні здійснюватися за правилами та у порядку, визначеними у відповідних законах України та інших нормативно-правових актах, що висвітлювалися у главі 8 Книги 1 Курсу, спеціально-кримінологічні запобіжні заходи індивідуаль­ного спрямування, у тому числі щодо профілактики, відвернення та припинення вчинення злочинів конкретними особами. Форми, методи, конкретні засоби здійснення згаданих загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів докладно висвітлені у публікаціях та інших матеріалах спеціальних досліджень окремих видів злочинів проти приватної власності, на які зроблені поси­лання у тексті цього параграфа.

Рекомендована література

1. Конституція України: Науково-практичний коментар. - Харків-Київ,

2003. - С. 18-19.

2. Рабинович П. Соціальна сутність прав людини // Юридичний вісник

України. - 2005. - № 14.

3. Панов Н. Й. Понятие насильственного преступления по законодатель-

ству УкраиньІ / Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. — Харьков, 2001.

4. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар: Вид. 2-е, допов. та перероб. / За заг. ред. Маляренка В. Т., Сташиса В. В., Тація В. Я. - X., 2005. - Розділи ІІ-УІ.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: 3-є вид., перероб. та допов. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавроню- ка. - К, 2003.

6. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав

континентальної Європи. — К., 2006. 7- Кримінологія: Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. Даньши-

на. - X., 2003. 8. Курс кримінології: Загальна частина: Підруч. у 2-х кн. — Книга 2 / За

заг. ред. О. М. Джужи. - К., 2001. - Глава 6.

95