Глава 1

Третіми (до недавнього часу — другими) за поширеністю серед корисливих злочинів проти приватної чи колективної власності є факти шахрайства. На відміну від таємного при крадіжках та відкритого при грабежах, за шахрайства заволодіння чужим май­ном або придбання права на майно відбувається через обман чи зловживання довірою. Етимологічне термін «обманути» означає умисно сприяти помилковості іншої особи, через яку, приміром за шахрайства, остання добровільно передає своє майно чи право на майно у володіння або й у власність тому, хто обманює.

З давніх-давен обман був одним з основних способів злодійст­ва — дії «у зло», тобто на шкоду іншій особі. Негативна оцінка об­ману та його осудження містилися ще в біблійних джерелах та ак­тах стародавнього світу. Чинне розуміння майнового шахрайства в Україні вперше визначено у КК 1922 р. і з незначними змінами відтворено у кримінальних кодексах 1927,1960, 2001 років, зокре­ма в останньому цей склад злочину (ст. 190) уміщений до розділу VI Особливої частини «Злочини проти власності».

Слід зазначити, що чинний КК, як і його попередники, крім на­званого складу злочину прямо або опосередковано передбачає об­ман та зловживання довірою як ознаку об'єктивної сторони ще багатьох складів. Це стосується підлогу або іншої фальсифікації виборчих документів (ст. 158), перешкоджання обманом прове­денню референдуму (ст. 160), здійсненню авторського права і суміжних прав (ст. 176), винахідницьких прав (ст. 177). Елементи обману прямо або опосередковано передбачаються у складах по­над 20 господарських злочинів (статті 199, 200, 202-205, 207-210, 212, 215-218, 220, 222, 224-227, 229, 233, 234), інших злочинів проти власності: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 173) тощо. З наведеного можна зробити висновок, що норма ст. 190 «шахрайст­во» є загальною та поширюється головним чином на посягання проти приватної чи колективної власності, коли її форми викори­стовуються не для господарської діяльності і якщо відпові­дальність за обман чи зловживання довірою стосовно іншого пред­мету злочину не передбачені спеціальною нормою КК. Згідно з цим можна твердити, що дані офіційної статистики за рядком «ша-

84

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

храйство» відбивають переважно облік злочинних діянь, передба­чених ст. 190 КК, які спрямовані проти приватної чи колективної власності громадян.

Рівень і динаміка шахрайства характеризуються такими дани­ми. Кількість зареєстрованих шахраиств до 1993 р. була відносно стабільною (5-6 тис. на рік) із тенденцією до незначного збільшення. У 1994 р. їх кількість різко (на 60 %) зросла і протри­малася на такому рівні (9-10 тис. на рік) до 1997 р., коли знову різко (65 %) збільшилася (18 тис.) Протягом наступних п'яти років (1998-2002 рр.) спостерігався повільний спад їх чисельності (у 2002 р. — 13,8 тис.), поки у 2003 р., у загальному руслі збільшен­ня реєстрації злочинів, кількість зареєстрованих шахраиств зросла до 16 тис., проте у 2004 р. скоротилася на 5 %, але у 2005 р. знову помітно збільшилася (майже на 3 тис., або на 20,3 %). Однак у 2006 р., можливо, також через «подрібнення» вартості збитків від певної їх частки, знову зменшилася на 2 тис. проявів, або на 11,8 %. Отже, динаміка зареєстрованих шахраиств протягом останніх 10 років не є стабільною, їх чисельність коливається в інтервалі 13-17 тис. і значною мірою залежить від практики реєстрації зло­чинів, відбиваючи тим самим також давно відому високу їх ла­тентність.

Шахрайство належить до виду злочинів, які більш-менш регу­лярно піддавалися кримінологічному аналізу. За часів суверенної України узагальнені його характеристики вперше з'явилися у 1997 р. Зазначалося, що шахрайство пов'язане з моральною дегра­дацією і паразитизмом осіб, які вдаються до нього; воно має висо­ку латентність, у тому числі через небажання значної частини потерпілих повідомляти про цей злочин, а також нерідко характе­ризується кримінальним професіоналізмом та часто (45 %) вчи­няється групою¹. У тому ж році О. М. Литвак доповнив криміно­логічну характеристику шахраиств їх поділом на три типові різно­види: 1) побутове, яке здійснюється епізодично, як правило, одинаками у досить примітивних формах; 2) професійне, що майже завжди вчиняється організованими групами: гральне шах­райство, продаж фальсифікату, обманне заволодіння квартирами

' Кршшнология: Учебник / Под ред. В. Г. Лихолоба, В. П. Филонова. - С. 340-341.

85