Глава 9

мальна за психічним станом людина могла вчинити подібним без-розсудливим чином. Згадаємо, що ще в дореволюційні часи наш співвітчизник, психіатр І. А. Сікорський бачив серед необережних злочинів, що вчинялися у стані сп'яніння, крім імпульсивних також і «неплановані, алогічні»¹. Сп'яніння стало тією «новою» умовою, яка спотворила звичний механізм реагування, зробила йо­го непридатним у, здавалося б, звичній ситуації, коли свідомість, хай і неусвідомлено, але «логічно» стимулювала волю до дії.

Можна зробити висновок, що в усіх випадках, за різного співвідношення усвідомленого та неусвідомленого, за різних варіантів стимулювання волі свідомістю аж до імпульсивного во­льового механізму без участі усвідомленого, психологічне ставлення до вчинення необережного злочину, як і будь-якого злочину загалом, відбувається за участю свідомості, в тому числі, можливо, її не-усвідомленої форми.

Принагідне слід відмітити, що останнім часом при коменту­ванні визначення у новому Кримінальному кодексі Україні вини і її необережної форми допускалося нечітке розуміння структури свідомості та її співвідношення з волею. Так, А. А. Музика ототож­нює свідомість і інтелект², не враховуючи, що інтелект — це лише одна зі складових свідомості, її розумовий потенціал, що свідомість як вища форма психіки, поряд з мисленням, ро­зумінням, які здійснюються за участю інтелекту, має й інші, більш широкі функції, в тому числі відображення, психічної детермінації, включаючи «пуск» вольового механізму. В цьому ж виданні, а також в іншому Коментарі до КК України в однопоряд-ковий ряд ставляться свідомість і воля як «основні важелі, що визначають характер і форму поведінки»³. Проте воля бере участь у цьому процесі «визначення» не поряд і не однаково зі свідомістю, а за визначальної ролі останньої, яка дає стимул про­яву волі, незалежно від того, усвідомлено чи неусвідомлено цей

¹ Сикорский Й. А. Основи теоретической й клипической психиатрии. — К., 1910. — С. 381 (переклад мій. — А. 3.).

² Науково-практичпий коментар до Кримінального кодексу України / За рсд. М. І. Мельни­ ка та М. І. Хаврошока. - К., 2003. - С. 71.

³ Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. рсд. В. Т. Малярсн- ка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Вид. друге, нероб, та допов. — X., 2004. — С. 65.

664

Злочини, вчинені з необережності

процес відбувається у психіці. Поза участю свідомості воля не от­римує рушійного стимулу. Це не враховується і при висвітленні вольового моменту, до «відання» якого відносять «легковажне розраховування» на відвернення небезпечних наслідків за злочин­ної самовпевненості¹. «Розраховування» — це мислительний про­цес, тобто одна з функцій свідомості як вищої форми психіки, а не волі. Вольовий момент полягає у тому, що його дія відповідає кінцевому розрахунку свідомості, останньою допускається (їй дається «пуск»), тобто стимулюються та мобілізуються відповідні вольові та діяльнісні регуляторні механізми. Вони приведені у дію на підставі «легковажного розрахунку», проведеного у сфері інте­лекту або підсвідомо — без розрахунку.

Таким чином, визначальною у психічних процесах, що станов­лять основу феномена психологічного ставлення до вчинюваного, є свідомість у її взаємодії з емоційною сферою та волею. Соціаль­на змістовність психологічного ставлення особи до вчинюваного визначально зумовлюється спрямованістю особистості. Остання, в разі її суспільно небезпечної якості, аналогічно визначає суспільно небезпечне психологічне ставлення особи до вчинюва­ного, стає його безпосередньою причиною, в тому числі вчинення необережного злочину.

Відомо, що феномен психологічного ставлення особи до вчиню­ваного може виконати свою спричинювальну функцію щодо останнього лише як наслідок спричинення його самого іншими причинами, що перебувають у навколишньому суспільному сере­довищі, а також за участі в зумовленні цього ставлення умов, які задає це середовище. Загалом аксіоматичним є зумовлення по­ведінки через взаємодію особи із середовищем, передусім мікросе-редовищем. У цій взаємодії визначається конкретне співвідношен­ня елементів зумовлення (причин і умов), належних, з одного боку, особі, переважно її особистості (суб'єктивно-психологічне ставлення), а з другого — умовам середовища. Характер і міра де­термінуючого впливу особистості у цьому процесі дозволяє визна­чити типову належність спрямованості останньої, ступінь її суспільної небезпечності при вчиненні будь-якого злочину,

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельни­ка та М. І. Хавропюка. - К., 2003. - С. 75.

665