Глава 9

злочинної недбалості — непередбачення цих наслідків за умов, що передбачення повинно було і мало можливість відбутися. Спро­буємо тепер визначити наявність та типологічний зміст суспільної неприйнятності та суспільної небезпечності зазначених психо­логічних феноменів.

Попередньо зазначимо, що психологічне ставлення до діяння у вигляді переоцінки можливостей відвернення його суспільне не­безпечних наслідків або непередбачення цих наслідків, як і зага­лом до будь-якого діяння, включаючи будь-яке злочинне, є проявом психологічної активності особи. Ця активність відбу­вається у певному середовищі, у тих обставинах і умовах, які задає особі це середовище. Саме у взаємодії з ним спочатку у вигляді психічної, а надалі й психологічної і предметної діяльнісної актив­ності проявляється спрямованість особистості, формуються та реалізуються ЇЇ мотивація та конкретний мотив до дії, здійснюють­ся певні діяння, за якими власне й оцінюється суспільна при­йнятність або неприйнятність спрямованості особистості та, в разі неприйнятності, ~ суспільна небезпечність цієї спрямованості.

Далі слід зазначити, що психологічна і предметна активність особи у разі, коли вона здійснюється за механізмом необережного ставлення до наслідків своїх діянь, відбувається у специфічному середовищі. Зазначена специфічність пов'язана з тим, що суспільні відносини, які становлять соціальний зміст цього сере­довища, через їх складність, особливу цінність для суспільства останнім унормовані. Тому психологічна (а далі діяльнісна) ак­тивність особи відбувається в унормованому середовищі. Психо­логічне ставлення до наслідків свого діяння, чи то у вигляді пере­оцінки можливості їх відвернення, чи то непередбачення цих наслідків, є ставленням до певних суспільних норм, які регулюють відповідні відносини та дають соціальну оцінку наслідкам їх неви­конання (недотримання). Найбільш значущі суспільні відносини, як відомо, урегульовані правом. Стосунки між людьми, що зачіпа­ють загальнолюдські цінності, регулюються нормами моралі. Та­ким чином, за необережного ставлення до наслідків свого діяння особа фактично проявляє своє ставлення до правових і моральних норм. У разі кримінально-правової заборони певних діянь через їх значну суспільну небезпечність, передусім їх наслідків, необережне ставлення до останніх є кримінальне караним, а діяльшсна ак­тивність на підставі цього ставлення — злочинною.

Іншу інтерпретацію психічних процесів, що створюють основу психологічного ставлення особи до вчинення необережного зло­чину, запропонував О. М. Костенко. На підставі власного ро­зуміння психологічного механізму поведінки, в якому детерміну­ючу роль, на його погляд, відіграє воля, а свідомість виконує лише регулювальну функцію, і що злочин згідно з цим є проявом ком­плексу невпорядкованої волі (у вигляді сваволі) та свідомості (у вигляді її ілюзій), він твердив, що за своїм «алгоритмом» і навмис­ний злочин, і необережний є лише різними формами прояву цього комплексу, зміст якого полягає «у намірі порушити порядок задо­волення людиною своїх потреб, необхідний для нормативного існування суспільства»¹. З цим не можна погодитися. За необе­режного злочину особа не має наміру порушити порядок, а розра­ховує, що порушення не настане, його можна буде уникнути (злочинна самовпевненість), або зовсім не бере до уваги існуючий порядок, хоча повинна була і мала можливість його враховувати (злочинна недбалість). Розкриваючи механізм психологічного ставлення особи до вчинення діяння, яке є необережним злочи­ном, О. М. Костенко вважає, що при цьому намір задовольнити свої потреби проявляється «у такий спосіб (мовою оригіналу — «таким образом». — А. 3.), що це небезпечно випадковим нанесен­ням шкоди життю, здоров'ю та інтересам інших людей»². Якщо ав­тор має на увазі об'єктивну небезпеку випадкової шкоди, яку містить вчинення необережного злочину, то з його твердженням можна було б погодитися. Але відчуття такої небезпеки відсутнє у психологічному (суб'єктивному) ставленні до діяння, яке є необе­режним злочином. У «розрахунку», який «чинить» особа за злочинної самовпевненості, вона не передбачає випадкового спри­чинення шкоди, не бере у розрахунок безпеку її спричинити. Навпаки, вона розраховує уникнути шкоди, але прораховується. За злочинної недбалості особа не бере до уваги небезпеку настан-

Преступная пеосторожность: Уголовмо-правовое й кримиїюлогическос исследовапис. — К. - 1992. - С. 160 (переклад мій. - А. 3.). ² Там само. - С. 161.

661