Глава 9

ної невідповідності у суспільній свідомості поширилася психо­логія звикання як до явища, яке за сучасних обмежених матеріаль­них умов неможливо радикально змінити. Цей психологічний сте­реотип поширився не лише серед населення та, зокрема, тієї його частини, яка працює або іншим чином діє безпосередньо у небез­печних умовах. Безпорадність та нібито неможливість радикально змінити кримінологічну ситуацію у сфері, потенційно небезпечній проявами необережності, включаючи й злочинні, виявляють поса­дові особи, у тому числі високого державного рівня, які уповнова­жені державою забезпечувати безпечні умови життєдіяльності суспільства та від яких залежать пріоритети розподілу та викори­стання коштів Державного бюджету.

Слід визнати, що й сучасна вітчизняна кримінологія, у тому числі опубліковані в останні роки підручники, фактично не торка­лися визначення кримінологічної сутності та особливостей злочинної необережності, її соціальних передумов, потреби докорінної зміни системи її запобігання, передусім на рівні загаль-носоціальних заходів.

Розгляд кримінологічних особливостей необережної злочин­ності розпочинаємо з аналізу її відповідності за своєю предметною сутністю злочинності загалом. Нагадаємо, що предметна сутність останньої визначена нами як феномен суспільного життя у вигляді кримінальної активності частини членів суспільства (див. главу 4 «Злочинність» Книги 1 Курсу). Безумовно, і необережна злочин­ність є проявом людської активності. Оскільки кримінальний за­кон визначає необережність однією з форм вини щодо діянь, пе­редбачених Кримінальним кодексом України, то й активність у вчиненні цих діянь з необережності має бути визнана криміналь­ною. Проте вона суттєво відрізняється від кримінальної актив­ності за умисних злочинів. Остання є повністю цілеспрямованою, тобто умисно спрямованою і щодо вчинюваного суспільно небез­печного діяння, і стосовно досягнення його злочинних наслідків, на що вона також спрямовується. За необережної вини криміналь­на активність є також цілеспрямованою щодо вчинюваного діян­ня, але не має такого цільового спрямування стосовно його наслідків, настання яких суб'єктом активності не передбачається. Таким чином, форма вини стає ще однією підставою диференціації

658

Злочини, вчинені з необережності

кримінальної активності, а саме поділу останньої на повністю цілеспрямовану (безпосередньо щодо діяння і його наслідків, до яких вона також спрямовується) та частково цілеспрямовану (безпосередньо лише щодо злочинного діяння та опосердковано стосовно його суспільно небезпечних наслідків). Тут мова йде про предметну матеріалізовану активність. Щодо психічної актив­ності, то про неї можна говорити і стосовно наслідків необережно­го злочину. За необережної самовпевненості психічна активність охоплює і його наслідки, проте вона є помилковою, її результатом мало б бути недопущення наслідків, проте за помилкового розра­хунку вони стали реальністю. За необережної недбалості помилко­вим (неадекватним) є психічне відображення умов середовища, ситуації, через що психічна активність щодо розуміння можливих наслідків діяння не стимулюється. Очевидно, що з огляду на ха­рактер психологічного ставлення, яким воно є за необережного злочину, його з цього погляду слід визнати менш суспільно небез­печним, ніж за умисного злочину.

Аналізом типових соціальних ознак кримінальної активності було визначено, що вона загалом є суспільно неприйнятною та суспільно небезпечною. Загальним чином цей висновок поши­рюється і на кримінальну активність, що проявляється у вигляді необережної злочинності. Проте і в цьому остання має відмінності. При визначенні суспільної неприйнятності та небез­печності необережної злочинності, як і в її конструкції загалом, го­ловною ланкою та визначальною ознакою є особа, що допускає злочинну необережність. При цьому за злочинної самовпевненості особа усвідомлює, що наслідки її діяння, у разі їх настання, будуть суспільно небезпечними, не бажає настання цих наслідків і сподівається їх відвернути (переважно власними можливостями), проте помилково або недалекоглядно переоцінює останні. За зло­чинної недбалості особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, не замислюється над тим, що ці наслідки мо­жуть бути суспільно небезпечними, тобто не користується мож­ливістю їх передбачення, хоча повинна була і могла це зробити. Та­ким чином, визначальними елементами психологічного ставлення особи до свого діяння і його суспільно небезпечних наслідків за зло­чинної самовпевненості є переоцінка можливості їх відвернення, за

659