Глава 8

справи, взяття під варту, затримання, вчинення адміністративного правопорушення, вияв реального наміру вчинити дії, що станов­лять безпосередню небезпеку для зазначених осіб чи оточення. В літературі обґрунтовано відмічалося, що взаємодія органів міліції та психіатричних установ у виявленні та взятті на облік осіб з психічними розладами у межах осудності на сьогодні не може бу­ти визнана продуктивною. Часто її необхідність недооцінюється. До того населення через доволі низьку загальну і медичну культу­ру з власної ініціативи не завжди повідомляє про небезпечні про­яви, що дають підстави для сумніву стосовно психічної здатності винуватців¹. Через наведене особи з психічними вадами, у тому числі межового характеру, своєчасно не отримують належної ме­дичної допомоги і нерідко вчиняють злочини.

До загальносоціальних заходів, що опосередковано сприяють за­побіганню вчиненню злочинів особами з психічним розладами (ано­маліям) межового характеру, крім згаданих правових та ор­ганізаційних, слід віднести й правоосвітницькі та культурно-виховні заходи, які мають сприяти зміні соціально-психологічного ставлен­ня у суспільстві до розладів психіки загалом. Історично склалося так, що серед багатьох народів, у тому числі в Російській імперії, а згодом і в Україні, розвинулося суспільне ставлення до психічного розладу як до вади, що знижує цінність людини, певним чином при­нижує її і навіть ганьбить. Тому наявність психічного розладу і по­треба отримання психіатричної допомоги стали у побуті всіляко утаємничуватися самою особою, її родичами і близькими, медперсо­налом. Виявлення та облік психічних розладів та надання психіат­ричної допомоги перетворилися на вкрай конфіденційну справу. Од­ночасно у відкритих виданнях значно звузилася, якщо не зникла зовсім, будь-яка інформація про наявність психічних розладів, їх по­ширення, різновиди, в тому числі про зв'язок деяких з них із вчинен­ням небезпечних діянь, необхідність запобігати останнім.

Думається, що суспільна свідомість потребує більшої поінфор­мованості як про сутність і природу психічних розладів, поширен­ня останніх, необхідність надання психіатричної допомоги, так і

¹ Леиь В., Книга М. Проблеми запобігання злочинній діяльності осіб з психічними відхилен­нями та хронічними психічними захворюваннями // Юридична Україна. — 2006. — № 4. — С. 78-79.

648

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

щодо запобігання суспільно небезпечним діянням з боку осіб, які мають аномалії психіки. Психіатрична та кримінолого-психіат-рично-психологічна просвіта має бути краще і системніше організована, зрозуміло, без оприлюднення персоніфікованих відомостей щодо психічного стану окремих осіб. Ця діяльність значною мірою може побічно сприяти й запобіганню суспільно не­безпечних вчинків осіб, що мають психічні розлади, зокрема у ме­жових формах, які не виключають осудності. Тим самим може бу­ти упереджено вчинення злочинів цими особами, притягнення їх до кримінальної відповідальності, зростання злочинності загалом.

Зрозуміло, що найбільш предметний і цілеспрямований вплив на запобігання злочинним проявам осіб, які мають психічні ано­малії межового характеру, належить спеціально-криміно­логічним заходам, а серед них індивідуально-запобіжним, що повинні здійснюватися стосовно цього різновиду осіб. Індивіду­ально-запобіжна діяльність щодо останніх має організовуватися за тими самими стадіями, формами та значною мірою тими самими заходами і засобами, що і до інших категорій осіб, стосовно яких високоймовірним є вчинення злочину (див. главу 8 «Запобігання злочинності» у Книзі 1 Курсу). Особливість цієї діяльності поля­гає у тому, що на всіх її стадіях, включаючи такі: виявлення та облік осіб з аномаліями психіки; вивчення їх особистості та по­ведінки з метою визначення наявності зовнішніх проявів, небез­печних для оточення; прогнозування розвитку психічного розладу та ймовірності вчинення злочину; здійснення заходів щодо його запобігання, - вона має проводитися спільно працівниками право­охоронних органів і лікарем-психіатром. Останній, зокрема, пови­нен за заявою працівника міліції забезпечувати психіатричний огляд особи, діагностування наявності психічного розладу, його форму, характерні для неї властивості, ознаки, передусім зовнішні прояви, небезпечні як для самої особи, так і для оточення. Лікар-психіатр має брати участь у прогнозуванні подальшого розвитку психічного розладу та пов'язаної з ним поведінки, у плануванні необхідних лікувально-профілактичних заходів і бути головним суб'єктом здійснення останніх.

Слід визнати, що системна індивідуально-запобіжна діяльність стосовно недопущення вчинення злочинів особами з психічними

649