Глава 8

ня зазначеного обмеження. Зокрема, викликає сумнів можливість лише через зовнішнє спостереження, до психіатричного огляду зробити «обґрунтоване припущення» про наявність саме тяжкого психічного розладу. До того відомо, і про це зазначалося вище, що за певних форм аномалій психіки межового характеру зовнішні ознаки діянь особи мало чим відрізняються від тих, які властиві деяким її органічним захворюванням.

По-друге, у тексті ст. 11 Закону «Про психіатричну допомогу» вбачаються суперечності і щодо визначення порядку проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника. Насамперед виникає питання стосовно того, чи може бути усвідомленою згода особи, яка має тяжкий психічний розлад, тобто згідно з тлумаченням ст. 1 Закону вона позбавлена здатності «адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан (!) і поведінку». Тут явна неузгод­женість. Суперечність вбачається й у такому. Частиною 4 ст. 11 пе­редбачено, що за вказаних підстав (тяжкий психічний розлад та вчинення або намір вчинити небезпечні дії) та за відсутністю «усвідомленої згоди» особи рішення про психіатричний огляд приймає за письмовою заявою лікар-психіатр, а у невідкладних випадках (ч. 6 ст. 11) заява може бути усною та огляд проведений негайно. Водночас у ч. 7 ст. 11 передбачено, що за тих самих підстав (тяжкий психічний розлад) і за тих самих проявів по­ведінки, за відсутністю «усвідомленої згоди» на огляд заява про його проведення має бути обов'язково письмовою, підкріплювати­ся обґрунтованим висновком лікаря-психіатра, котрий звер­тається до суду із заявою про проведення примусового огляду, який проводиться лише після рішення суду. Важко збагнути, чому за одних і тих самих підстав і обставин передбачається різний по­рядок прийняття рішення про проведення огляду без «усвідо­млення згоди» і в «примусовому порядку», в чому різниця між ци­ми двома видами огляду?

На нашу думку, звернення до суду для отримання рішення про примусовий огляд можливе і потрібне, якщо з'являються нові до­даткові обставини, крім відсутності «усвідомленої згоди». Такими обставинами можуть бути визнані ухилення від огляду, чинення перепони, супротиву, що виключають проведення огляду без еле-

646

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

ментів примусу. Відповідні доповнення необхідно внести до тексту _ст. 11 Закону.

Закон «Про психіатричну допомогу» створює правові та ор­ганізаційні засади не лише для психіатричного огляду осіб, які ма­ють психічні розлади, але й для діагностики цих розладів (ст. 8), надання амбулаторної психіатричної допомоги таким особам, у то­му числі без їх усвідомленої згоди або згоди її законного представ­ника, у примусовому порядку у разі встановлення, знову-таки, тяжкого психічного розладу. Останнє обмеження має бути зняте за тими самими мотивами, що наведені вище стосовно психіатрично­го огляду. Діагностування та амбулаторне лікування психічних розладів, яке належить до загальносоціальних заходів, не спрямо­ване спеціально на запобігання вчиненню злочинів особами з роз­ладами психіки межового характеру, що не включають осудності. Водночас вони опосерковано сприяють запобіганню останніх, створюють для цього організоване соціально-лікувальне підґрун­тя за умови, зрозуміло, якщо своєчасно виявляються вчинки або наміри вчинити дії, які становлять суспільну небезпеку. Останнє має забезпечуватися родичами особи, лікарями, що надають допо­могу, іншими особами, серед яких особливо слід виокремити працівників міліції. На виконання Закону Міністерствами охоро­ни здоров'я та внутрішніх справ України виданий спільний наказ № 346/877 від 19 грудня 2000 р., яким на органи внутрішніх справ покладається обов'язок своєчасно реагувати на факти агресивної (аутоагресивної) поведінки та інформувати органи охорони здо­ров'я і психіатричні заклади про скоєння суспільно небезпечних дій особами, які страждають на психічні розлади. За отриманою від органів внутрішніх справ інформацією та на підставі своїх обліків органи охорони здоров'я та психіатричні заклади визнача­ють наявність психічного розладу, у тому числі такого, що потре­бує спеціальних психіатричних запобіжних заходів, у тому числі примусового амбулаторного чи стаціонарного лікування. Харак­терно, що у наказі психічні розлади правильно не обмежені лише тяжкими формами, а акцент робиться на їх зовнішніх проявах та пов'язаних з ними юридичних актах. До останніх Інструкція, що затверджена згаданим наказом, відносить здійснення цими особа­ми суспільно небезпечних дій, порушення щодо них кримінальної

647