Глава 8

вання, компенсації, нейтралізації впливу негативних рис, зумовле­них психічним розладом.

Здійснення психіатричного напрямку запобіжної діяльності щодо осіб з аномаліям психіки згідно з загальною методологією за­побігання злочинності має відбуватися як на загальносуспільному, так і на груповому та індивідуальному рівнях. Психіатричні цілі зазначеної діяльності можуть досягатися як через здіснення цілес­прямованих на це заходів (спеціальне кримінолого-психіатричне запобігання), так і завдяки загальносоціальним заходам, що не мають спеціальної запобіжної спрямованості. Останні також можна розподілити на дві групи: а) що не мають спеціальної спря­мованості загалом стосовно скорочення психічних розладів у суспільстві; б) що здійснюються з метою скорочення останніх, але не спрямовані спеціально на запобігання злочинам осіб з психічними розладами. Заходи обох груп, незважаючи на їх за­гальний характер та відсутність спрямованості стосовно розв'я­зання відповідних кримінолого-запобіжних проблем, побічно ма­ють значний вплив на останніх, створюють для цього необхідне соціально-психіатричне підґрунтя.

До першої групи загальносоціальних заходів мають бути від­несені заходи з підвищення рівня економіки та матеріального доб­робуту суспільства, його культурно-освітнього та загалом цивілі-заційного розвитку, утвердження морально-психологічних сто­сунків та усунення тих соціальних детермінантів, які становлять підґрунтя для погіршення стану психічного здоров'я населення, прояву його небезпечних розладів. Як зазначалося у попередніх главах, поки що у сучасному українському суспільстві, незважаю­чи на деякі позитивні зрушення, все ще зберігаються системні не­гаразди, суперечності, політичні та економічні недосконалості майже в усіх суспільних сферах, наслідком яких є майже суцільне соціально-психологічне напруження. Вони ж зумовлю­ють відповідний стан психічного здоров'я населення, який на сьо­годні переважно не може бути визнаний задовільним.

Другу групу загальносоціальних заходів становлять ті, які ма­ють своїм призначенням забезпечення психічного здоров'я насе­лення, передусім надання йому психіатричної допомоги. Вони не спрямовані спеціально на запобігання вчиненню злочинів ПІД впливом психічних аномалій, які за медичним критерієм не ви­ключають осудності, зокрема обмеженої осудності. Заходи цієї групи опосередковано сприяють досягненню і згаданої запобіжної мети. Правові та організаційні засади заходів цього напрямку визначені у Законі України «Про психіатричну допомогу», прийнятому Верховною Радою України 22 лютого 2000 р. (№ 1489-ІП). Прийняття цього закону стало не лише значним здо­бутком правової системи України, але й свідченням її цивілізаційного розвитку на шляхах формування соціальної пра­вової держави. Доречно нагадати, що за часів Радянського Союзу, незважаючи на низку пропозицій, у тому числі законопроектів, які подавалися на розгляд вищих державних органів, подібний закон так і не був прийнятий. Визначення психічних розладів, у тому числі небезпечних у суспільстві, та порядку поводження з особа­ми, у яких такі розлади встановлені, включаючи й їх ізоляцію, рег­ламентувалося не законом, а відомчою інструкцією Міністерства охорони здоров'я СРСР, що стало однією з умов, яка сприяла ма­совим зловживанням у психіатрії, порушенням законності, прав і свобод людини і громадянина.

Закон України «Про психіатричну допомогу» виходить насам­перед з презумпції психічного здоров'я, коли кожна особа вва­жається такою, що не має психічного розладу, доки наявність останнього не буде встановлена на підставах та в порядку, передба­чених законом. Він визначає, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав лю­дини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових Знань, необхідності й достатності за­ходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеження­ми. Закон визначає державні гарантії й обов'язки органів виконав­чої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення психіатричною допомогою та соціальним захистом осіб, які страж­дають на психічні розлади. Низка передбачених Законом у цьому папрямку повноважень і заходів побічно створюють підґрунтя для запобігання вчиненню злочинів особами з психічними розладами. До них належать: безоплатне надання у державних та комуналь-Них психіатричних закладах діагностичної, консультативної, ліку-^вальної, реабілітаційної допомоги; соціально-побутове влашту-

643