Глава 8

аномалії проявляються у несприйнятті існуючих морально-етич­них цінностей, нездатності спрямувати активність людини згідно з ними. Пов'язані з психічними аномаліями та властиві їм дезадап-тивні та дисгармонійні риси особистості у вигляді різних проявів егоїзму, надмірного суб'єктивізму та власної виключності сприя­ють тому, що під їх впливом становлення антисуспільної спрямо­ваності відбувається переважно через формування суспільне не­прийнятної, індивідуалістичної психології. Остання у вигляді суспільне небезпечного типу спрямованості особистості та дез-адаптивно психологічного змісту останньої становить підґрунтя та безпосередню причину вчинення злочину. Виконуючи названу функцію стосовно формування безпосередньої причини вчинення злочину, межові аномалії психіки, що не включають осудності, на­бувають у системі детермінації останнього роль криміногенної умови.

Нарешті, у ланках безпосереднього спричинення та регуляції злочинного вчинку¹ психічні аномалії та пов'язані з ними інші індивідуальні особливості, передусім емоційно-вольові порушен­ня, сприяють пришвидшенню реалізації антисуспільної, в тому числі суспільне небезпечної, психології у вчиненні злочину, особ­ливо коли механізм реалізації останнього будується за найбільш поширеним у сучасних умовах емоційним типом. У згаданих лан­ках механізму вчинення злочину за аномалій психіки доцільно підкреслити згорнутий характер мотивації, появу своєрідних мо­тивів, прискорення виникнення злочинного умислу, зростання ймовірності, вірогідності та динамізму його реалізації. Ці та інші особливості ведуть до того, що у механізмі реалізації вчинення злочину за психічних аномалій більшою чи меншою мірою доміну­ють елементи емоційного типу, а не нормативного чи ціннісного із властивою останнім раціональністю. До того ж механізм емоційного типу розгортається за наявності зумовлених психічни­ми аномаліями емоційно-вольових порушень. У ланках механізму вчинення злочину, що розглядаються, межова психічна патологія, яка не виключає осудності, відіграє роль криміногенної умови,

1 Тут і далі маються на увазі не лише злочинний вчинок, а й інші форми кримінальної ак­тивності, у тому числі злочинна діяльність.

636

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

яка прямо сприяє результативності спричинення злочинного вчинку.

Отже, можна зробити загальний висновок стосовно криміноло­гічного значення межових психічних аномалій, що не виключають осудності. У різних ланках системи детермінації злочинного вчинку вони виконують неоднакові функціональні ролі, згідно з якими вони ви­являються криміногенними умовами, або не криміногенними, але кримінологічна значущими детермінантами, або іншими детермінан­тами, що мають зв'язок з вчиненням злочину.

З урахуванням кримінологічної значущості аномалій психіки межового характеру у літературі вносилася пропозиція стосовно виокремлення у загальній типології особи злочинця як особливо­го типу — типу особи психічно неповноцінного злочинця. При цьому не вказувалося на те, за якою підставою та на якому рівні слід проводити зазначену типологізацію¹. Очевидно, така дифе­ренціація можлива, але тільки за умов дотримання чітких методо­логічних настанов, що забезпечить її наукову обґрунтованість та надійність результату. Виходячи із загальних методологічних на­станов стосовно типології особи злочинця², запропоновану дифе­ренціацію можна проводити стосовно особи злочинця за пси­хофізіологічною або патопсихологічною підставою (критерієм). За такої диференціації теоретично можливо виокремити тип особи злочинця з психічною аномалією межового характеру, яка не виключає осудності. Проте через розмитість поняття і змісту категорії «психічна аномалія» навряд чи можливо практично визначити типові ознаки останньої, її наявність може бути визна­чена лише індивідуально, коли йдеться про неї як про підставу за­стосування інституту обмеженої осудності. У кожному випадку, коли слідчий орган, прокурор або суд вбачають за можливе виз­нання особи, що вчинила злочин, обмежено осудною, має бути призначена комплексна судова психолого-психіатрична експерти­за, яка повинна відповісти на питання щодо наявності у особи психічного розладу, який належить до аномалій психіки, що не ви-

Ємельяпов В. П. Прсстушгость несовсршснполстних с психическими аномалиями. — Сара­тов, 1980. - С. 12.

ЗакаІпокА. П. Проблеми социальной типологии личности правонарушитсля й ІІрсступпи-^Ка// Проблемні изучения личмости мравонаруІІІителя. — М., 1984. — С. 5-23.

637