Глава 8

та психопатій. Неврози — переважно набуті, виникають у прак­тично здорових людей та сприймаються особою як хвороба, принаймні як хворобливий стан, хоча насправді психіатрами не відносяться до хвороби. Невроз — це завжди реакція людини на несприятливу життєву ситуацію, вплив зовнішніх подразників, сприйняття яких викликає нервово-психічний розлад. На відміну від органічних захворювань, неврози не викликають таких роз­ладів психіки, як марення, галюцинації, та виразних порушень по­ведінки. Зазвичай виокремлюють три основні форми неврозів: 1) неврастенію, яка виникає під впливом психотравмуючого чин­ника не занадто великої сили, але тривалої дії, що викликає постійне психічне напруження; 2) істерію, яка провокується гос­трими або більш-менш тривалими психотравмуючими подразни­ками, що діють на осіб, як правило, з підвищеною чутливістю на зовнішні або внутрішні впливи, та проявляється через виразні рухи, істеричні напади, порушення чутливості, мови, дихання, різноманітні страхи, внаслідок яких можливі прояви, небезпечні для людей навколо; 3) нав'язливі ідеї, частіше різноманітні стра­хи, сумніви, спогади, штучні підозри, які виникають здебільшого у людей, що часто і довго замислюються і при цьому схильні домис­лювати примарене.

Психопатії, на відміну від неврозів, не провокуються зо­внішніми щодо психіки факторами, а тісно, нерідко й спадково, пов'язані з особистістю і майже ніколи не відчуваються як хворо­ба. Психопатії мають багато синонімів, у тому числі «аномалії», «патології» характеру, особистості, конституції. За цієї психічної аномалії відмічається неадекватна реакція особи на соціальне середовище, через що порушується і навіть стає недостатньою вла­стивість особи до пристосування у середовищі, знижуються само­впевненість, здатність володіти собою, вольова здатність. Психо­патії характеризуються дисгармонією майже усіх особистісних проявів, головним чином емоційно-вольової сфери, за відносної збереженості інтелекту. Вони не мають початку і кінця. Це стійки, часто на все життя хворобливі стани. Водночас, незважаючи на тяжкість розладів, психопатії відрізняються відсутністю психозів, які виявляються у маячні, привидах, розладах свідомості, галюци­націях тощо.

622

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

Психопатії мають багато варіантів, перехідних та мінливих форм з іншими патологіями, що утруднює їх класифікацію та визначення поширеності. За прийнятими оцінками, залежно від «упорядкованості» суспільства, психопатії виявляються у 5-20 % дорослого населення та 10-25 % підлітків. І все ж досвідчені психіатри поділяють психопатії на декілька різновидів: збуджені, загальмовані, істеричні, паранояльні та нестгйки. Найбільш небез­печні у кримінальному відношенні особи з психопатіями збудже­ного типу, що характеризуються переважно конфліктністю, злобністю, раптовими спалахами гніву з малозначного приводу, аг­ресивністю, егоцентричне уявною «справедливістю». Менш небез­печні, але також неприємні у спілкуванні, психопати істеричного та особливо паранояльного типів. Останні не так демонстративно протистоять середовищу, як збуджені психопати, але також досить небезпечні для нього тяжкістю свого характеру, злобними підозра­ми, здатністю домислювати небезпеку, негативні риси, опредмечу-ючи їх здебільшого конкретними адресатами.

В описаному «чистому» вигляді згадані типи психопатії трап­ляються рідко. Більш характерним є для них поєднання рис різних типів у змішаному («мозаїчному») типі.

Поряд із так званими дійсними неврозами та психопатіями серед психічних аномалій трапляються інші — неврозоподібні та психо-патоподібні стани, які на відміну від перших викликаються пере­важно соматичними (внутрішніми) захворюваннями або запальни­ми процесами, травматичними чи інтоксикаційними ураженнями типу алкогольного, наркоманійного, токсикоманійного. Розгляд ал­коголізму як межової психічної аномалії має особливе значення у кримінології, оскільки він нерідко стає умовою, що сприяє криміналізації поведінки. Між ним і психопатизацією особи існує Двосторонній зв'язок. З одного боку, багато психопатичних осіб ма­ють схильність до ускладненого, стійкого і патологічного алко­голізму, розвитку алкогольної мотивації та агресивності. З другого, хронічний алкоголізм вже на ранніх стадіях викликає невротичні Реакції, а у міру його ускладнення розвиваються властиві для пси­хопатії афективні порушення з нестійким настроєм, дратівливістю, бурхливістю, зниженням етичних навиків. Подібний алкоголізм ча­сто дає підстави діагностувати його як психічну аномалію з обмеженою осудністю. У разі розвитку алкогольного психозу, що характер­но для хронічного алкоголізму, його відносять до психічної хвороби, що виключає осудність.

До межових психічних станів, які обмежують осудність, крім неврозів, психопатій та згаданих подібних їм розладів психіки відносять також розумову відсталість (олігофренію), деякі ста­теві викривлення, інші порушення психічної діяльності.

Межові психічні стани становлять інтерес насамперед з огляду на ті викривлення та порушення, які за них відбуваються з пси­хікою. Вона, як відомо, бере участь у безпосередньому (внутріш­ньому) зумовлені вчинків особи, їх регуляції. Потрібно передусім зазначити, що за межових аномалій психіки загальне зниження психічної активності трапляється рідко (за високого ступеню ал­коголізму, дебільності тощо). Частіше виявляються окремі психо­патологічні ознаки, у тому числі ті, що цікавлять кримінолога.

На психофізіологічному рівні межова патологія проявляється перш за все у початкових процесах викривлення відображувальної діяльності головного мозку, у не таких частих та не чітко визначе­них розладах мислення¹. Частіше патопсихологічні зміни в осіб з межовими психічними аномаліями відбуваються в емоційно-во­льовій сфері. Надаючи мотивам певної спрямованості та сили, емоції нерідко самі перетворюються у мотиви, приводять психічні процеси у дію. Емоції беруть участь у здійсненні регулятивної та контрольної функцій психіки, у визначені ставлення до морально-правових норм. Властива межовим станам патологія емоційно-во­льових елементів, незалежно від її форми, загалом виявляється у такому: порушення інтенсивності емоцій, їх посилення або послаблення, наслідком чого є зниження соціальної активності, нерозвинутість почуттів, які мають моральне значення; невід­повідна об'єктивним умовам зміна настрою; нестійкість загаль­ної психічної установки, відхилення від неї.

Серед форм емоційно-вольової патології у кримінальній психо­патології виокремлюють:

— патологічні афекти (підвищена дратівливість, занижений су-против афектам, невідповідність гостроти реакції на них, надмірна

' Більш детальна характеристика психіки при цьому та інших видах межових психічних па-тологій дається у навчальному курсі з патопсихології.

624

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

збудженість), які посилюють імовірність неправомірної, небезпеч­ної для середовища реакції на них, у тому числі агресивної, пов'язаної із застосуванням насильства;

• емоційні розлади, передусім у сфері настрою, що викликають депресію, страх, тривогу тощо, які зумовлюють імпульсивний роз­ ряд, нерідко з агресивними, небезпечними проявами, інколи за- гальнонебезпечними (підпал, отруєння, знищення майна) або по­ вторюваними («лінія поведінки»); «звільнення» від внутрішнього напруження може набирати форми, що караються законом;

• патологічні нахили та імпульси, переважно сильні відчуття, нерідко викривлені, що зумовлюють потяг до таких дій, які не схвалюються суспільною мораллю або заборонені законом, у тому числі: кримінальне спрямовані (до крадіжок, підпалів, спричинен­ ня тілесних ушкоджень, навіть убивства осіб, які «не відповіда­ ють» «вимогам»; патологічно-сексуальні, у тому числі криміналь­ не карані; із патологічною пристрастю (до гри, певних предметів, алкоголю, наркотиків тощо);

• емоційно-вольова неврівноваженість як наслідок нервово- психічної недостатності, психопатії, неврастенії, істерії тощо та ви­ являється у розладі психічної функції, у тому числі детерміную­ чої, регулятивної, включаючи й сферу, регульовану правом і мо­ раллю, через що на її ґрунті можливі правопорушення;

• відхилення щодо міри виявлення пов'язаних з емоціями певних рис характеру, через що вони набувають патології та ве­ дуть до гіпертрофованого прояву у вчинках.

Більш складними та соціальне небезпечними серед межових розладів є патологічні зміни на рівні психології. Це складний пласт переплетення змінених та уражених патологічних мотивів, порушень цільової визначеності та спрямованості, емоційного ставлення до світу, інших людей, самого себе. Тут часто відбу­вається змінення особистісного компоненту загалом. Окремо виділити та оцінити кожний з можливих елементів цього стану вважається вкрай складним, навіть для психіатра. Можна відміти­ти лише окремі з них, що визначаються більш чітко і часто. До них належать: зміна процесів оцінки ситуації, своїх можливостей, Діяльності, свого та стороннього минулого досвіду для визначення теперішньої та наступної поведінки. Тут може бути безліч

625варіантів неадекватного сприйняття зовнішніх впливів, ситуації, передбачення її розвитку та власних дій. Можна констатувати за­галом порушення сприйняття зовнішнього середовища, через що звужується можливість пристосування до нього і в цілому пси­хічної діяльності. Це комплексне явище отримало назву стан психічної дезадаптації. При ньому відбуваються різні зміни психічного механізму. Вони відмічаються у формуванні пато­логічне змінених потреб, у тому числі соціальне неприйнятних (наприклад до алкоголю), порушеннях мотиваційного процесу, пе­реоцінці деяких мотивів, включаючи такі, що суперечать суспільній моралі, наприклад пов'язані з переоцінкою своєї особи. Нахили та збудники поведінки іноді безпосередньо зумовлюються аномаліями психіки. За даними обстежень, майже половина мо­тивів правопорушень осіб, що мають психопатії, пов'язана з провідними особистісними рисами, тоді як подібний зв'язок спос­терігався лише у 10 % психічно здорових порушників. У невро­тиків потреби і мотиви нерідко перешкоджають адаптації, через що виникають конфлікти з середовищем. Подібні суперечності відбуваються через стан фрустрації у істериків. Невротики та істе­рики частіше стають жертвою кримінального діяння. Кримі­нальність невротичного стану пов'язана також із загальною егоцентричною спрямованістю особи, орієнтацією останньої на задоволення своїх непомірних потреб. Звідси підвищені користо­любство, зверхнє ставлення до оточення, допустимість силового досягнення мети, агресії. Порушення у визначенні цілей та мотивів, як правило, є наслідком зниженої здатності сприймати та якісно переробляти інформацію. Останнє найбільш характерне для істеричних психопатів. Відкладення реалізації їх цілей та по­треб часто супроводжується пошуком винуватців і веде до вчинен­ня злочину. Психічна дезадаптація загалом зменшує можливість утримання поведінки у заданих межах, у тому числі визначених правом і мораллю.

Водночас було б неправильно уявляти, що аномалії психіки межового характеру завжди ведуть до значної соціальної дезадап­тації та антисоціальності. Насправді особи з такою патологією звичайно мають сім'ю, отримали спеціальність, працюють. Пору­шення адаптації — складність відносин в оточенні, конфлікти

626

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

вдома та на роботі, з друзями тощо — виявляються у зв'язку з особ­ливостями особистості «аномалістів». Дослідження переконливо довели, що значна частина проявів соціальної дезадаптації є наслідком сполучення аномалії психіки межового характеру, тобто _в межах осудності, з соціальна-психологічною деформацією особис­тості, яка виникає найчастіше через порушення умов формування останньої у суспільна прийнятному напрямку. Ці порушення, як відомо, починаються у підлітковому віці, коли особистість ще не має сталих рис і уподобань, системи цінностей, а на пси­хофізіологічному рівні відмічаються певні відхилення, що створю­ють сприятливе підґрунтя для розвитку психічних аномалій. Останні, як зазначалося, більш поширені саме серед підлітків, особливо соціально дезадаптованих, передусім у батьківській сім'ї та у відносинах з матір'ю. Ці процеси, їх зумовлювальні чинники, критичні фази у неповнолітніх, а також заходи щодо їх виправлен­ня детально описані у спільній праці двох українських фахівців — патопсихолога А. І. Селецького та кримінолога і кримінального психолога С. А. Тарарухіна¹.

Підводячи підсумки розгляду особливостей особистості та по­ведінки за аномалій психіки, слід підкреслити, що останні не ве­дуть до формування відповідного змісту її спрямованості. Воно відбувається за тих самих умов і змін, що й у психічно здорових осіб. Однак за аномалій психіки ці зміни здебільшого настають скоріше та мають місце значно частіше. При цьому особливо проявляються легковажне ставлення до наслідків своїх вчинків, некритичність мислення, моральне огрубіння, цинізм. Всі ці риси сприяють набуттю поведінкою антисуспільного забарвлення, а у частині випадків — і кримінального характеру.