Глава 8

жу для нього» сферу кримінології. З іншого боку, обґрунтовано прагнучи привернути увагу до вивчення психофізіологічних де­термінантів злочину та не маючи наукових аргументів щодо ролі останніх, допускали переоцінку їх значення (Й. С. Ной). І все ж визнання більш чи менш значущого функціонального зв'язку між психічними аномаліями та вчиненням злочинів поступово охоп­лювало багатьох провідних кримінологів і психіатрів.

У 80-х рр. окремі кримінологи від декларативних суджень про зв'язок аномалій психіки і злочинів перейшли до спільних дослі­джень цих питань разом з психологами і психіатрами (Ю. М. Ан-тонян, М. В. Виноградов, Ц. А. Голумб). На той час подібне дослідження під керівництвом автора Курсу було організоване й у Київській філії ВИДІ МВС СРСР, в якому взяли участь, поряд з кримінологами, психіатр та психолог. Колектив отримав перекон­ливі дані стосовно підтвердження зазначеного зв'язку (про них йтиметься далі) та взявся до опрацювання рекомендацій щодо спеціалізованої профілактики вчинення злочинів особами з психічними аномаліями¹. Невдовзі з'явилася перша фундамен­тальна монографія з цієї проблеми, де поряд з результатами емпі­ричних досліджень зв'язку психічних аномалій та злочинності розглядалися методологічні та загальнотеоретичні проблеми оцінки кримінологічного значення цих аномалій².

Зазначені дослідження дозволили отримати більш представ­ницькі та переконливі свідчення стосовно поширення психічних аномалій серед злочинців, що було першим кроком у сучасному визначенні кримінологічного значення цих відхилень. При цьому нами були визначені деякі методологічні умови, дотримання яких має забезпечити одержання більш надійних результатів. Перша — це чітке окреслення переліку психічних розладів, які належать до аномалій межового характеру і наявність яких у осіб, що вчинили злочини, має враховуватися у дослідженні. Цей перелік визна­чається на підставі міжнародної класифікації Всесвітньої орга­нізації охорони здоров'я, прийнятої в Україні. На час дослідження

¹ Закалюк А. Я., Коротепко А. Й., Москалюк Л. Н. Допрестуїшое повсдепис й мєханизм со- вершепия преступления при парушениях психики пограничного характсра // Проблеми изучсішя личіюсти правопарушитсля. — М., 1984.

² АппимянЮ. М., Бородин С. В. Престушюсть й психические аномалии. — М., 1987.

614

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

до цього переліку належали: психопатії, психопатоподібні стани; _непсихотичні розлади від захворювань різного походження (сома­тичних, токсикоманії від ліків, статевих викривлень, неврозів); ме-лсова розумова відсталість; алкогольна токсикоманія без психо-тичних розладів. Друга умова — наявність патології повинна бути визначена лише фахівцем-психіатром. Третя — отримані дані ма­ють бути порівняні за методом «контрольної групи» з відомостями про поширення психічних аномалій серед усього населення, в то­му числі того, що не притягалося до кримінальної відповідаль­ності. Отримання останніх відомостей досить ускладнене тим, що суцільне обстеження психічного здоров'я населення не проводи­лося у нашій країні за радянських часів і нині, а дані, що іноді по­даються, є вибірковими і не завжди отримані фахівцем з психіатрії. Аналізуючи різні дані, отримані у 60-70-х рр. XX ст. у Радянському Союзі, у тому числі через суцільні обстеження у низці регіонів, можна твердити, що поширюваність неврозів та психопатій охоплювала в середньому 1,5 % обстеженого населен­ня, у тому числі 0,5 % чоловіків та 2,5 % жінок. У пресі та спеціаль­них публікаціях неодноразово висловлювалася думка, що протя­гом наступних 15-20 років через урбанізацію, науково-технічний розвиток, а в останні десятиріччя і в результаті соціальної напру­женості, у тому числі в Україні, рівень нервово-психічних ано­малій має значно зрости.

У сучасній Укра'їні, за нашими відомостями, суцільні або репре­зентативні вибіркові обстеження стану психічного здоров'я насе­лення не проводилися, тому про їх дійсну поширеність судити неможливо. Наводилися дані, що станом на 2002 р. у країні зареєстровано понад 1,2 млн громадян з психічними захворюван­нями і що нібито цей показник зберігається на світовому рівні¹. За нашими відомостями, питома вага осіб, у яких психіатрами діагно­стовано будь-які психічні розлади, включаючи психічні захворю­вання, серед усього населення України згідно з офіційною статис­тикою Міністерства охорони здоров'я на 1 січня 2004 р. становила *>4 %, тобто розрахункове дійсно 1,21 млн осіб, а серед останніх

615