Глава 8

ряд із терміном «аномалія» нерідко вживають терміни «відхилен­ня» та «розлад». У принципі вони тотожні. Але в психіатричній, кримінологічній, кримінально-психологічній літературі терміни «аномалія» та «розлад» переважно вживаються щодо процесів, які відбуваються у головному мозоку, психіці людини, а «відхилен­ня» — стосовно їх зовнішніх проявів у поведінці, як відхилення від норми останньої. Термін «патологія» за своїм значенням ширший, ніж аномалія, тому що охоплює і хворобу психіки, і її органічне по­рушення — психічне захворювання. Проте всі названі терміни (крім «захворювання») нерідко, особливо нефахівцями, вживають­ся як тотожні, не розрізняються «тонкі» відмінності між ними. За межових станів психіки звичайно переважають нормальні психічні процеси і явища, а особи, що мають такі аномалії, зберігають свої соціальні зв'язки, як правило, працездатні та правоздатні, осудні та відповідальні за свою поведінку. Особливості розвитку і стану го­ловного мозку та окремих його структур за цих аномалій при відносному збереженні інтелектуальних здібностей, здатності до мислення водночас ведуть до порушень емоційно-вольового ме­ханізму, його співвідношення з інтелектом, викривлення та затрим­ки морального та загалом соціального формування особистості, що у сукупності утруднює пристосованість індивіда до соціальних умов та функціонування у них.

Наведене пояснює труднощі, навіть для психіатра, у спробі про­вести чітку межу між психічним здоров'ям та межовими ано­маліями психіки. Питання визначення психічної норми, психічної хвороби, психічних межових аномалій, різновидів останніх та їх діагностування належать до компетенції психіатра. У Курсі вони розглядаються суто схематично, для загальної обізнаності криміно­лога та правника-правоохоронця, що використовують криміно­логічні знання. У кримінології більш предметне викладається кримінологічна сторона цих питань, що має забезпечити оцінку ме­жових психічних аномалій у їх зв'язку із вчиненням злочину.

У психіатричній літературі тривалий час відсутнє предметне визначення поняття психічної аномалії. Остання визначалася ли­ше її межовим станом між психічною нормою і хворобою. Декілька спроб окреслити це поняття робилося в кримінології (Ю. М. Анто-нян, С. В. Бородін), проте вони недостатньо розкривали психіат-

612

Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності

та психологічну сутність психічних аномалі межового ха­рактеру. Остання, на наш погляд, полягає у тому, що ці аномалії, на відміну від норми, належать до патології психіки, однак вона ли­ше частково викривлює психічну діяльність та не досягає властивої

хвороі міри, через що детермнаця психічних процесв зали­шається переважно соціальною, як і за норми, але з більш вираз­ною участю біопсихічних детермінантів, у тому числі й пато­логічне змінених, які за нормальної психіки не проявляються.

Питання зв'язку психічних розладів із вчиненням злочинів піднімалося ще в античні часи. Наводяться свідчення (О. О. Хо-димчук, 2005) про те, що початок розгляду зв'язку психічних ано­малій з насильницькими злочинами відліковується з УІ-У ст. до н. е. (давньогрецька та давньоримська міфологія), а на теренах Ук­раїни з часів Київської Русі (Статут Володимира Всеволодовича 1113 р.). Визнавали цей зв'язок і представники антропологічного напрямку кримінології, які нерідко ставили ці розлади в один ряд з природженою злочинністю (Ч. Ломброзо), а тому вважали, що відповідальність за злочини має наставати незалежно від стану психіки. Представники соціологічного школи, зокрема в Росії Д. А. Дриль, не відкидали кримінологічного значення психічних відхилень. Зв'язок між ними та вчиненням злочину відзначали в минулому відомі психіатри Є. Крепелін, А. Адлер, П. Ганнушкін, С. Сербський, фахівці кримінальної психопатології Крафт-Ебінг, Бірнбаум, Ковалевський, Чиж, Познишев, Л. Айхенвальд, що пра­цював в Україні (Одеса). Психіатричні аспекти злочинності Досліджувалися у 20-х рр. XX ст. у кримінологічних установах Харкова та Києва. Необхідність вивчення злочинця у психолого-психіатричному аспекті переконливо обґрунтував на початку 30-х РР- відомий харківський правознавець В. О. Внуков, який у сфері Дослідження особистості злочинця, поряд із соціальною психо­логією, бачив також місце психопаталогії, характерології, вчення ^пРо темперамент, «межової психіатрії». Однак на той час у Ра­дянському Союзі, як відомо, кримінологічні дослідження були за­галом припинені. З поновленням останніх у 60-х рр. минулого століття з'явилися судження про необхідність розвитку і психіат­ричних їх аспектів. Такі пропозиції сприймалися неоднозначне аж До заперечення «вторгнення» медика, психолога, психіатра в «чу-

613