Глава 7

(1999), А. Ф. Зелінського (1999), О. М. Джужи і В. О. Корчинсько-го (2001). З 2000 р. комплексно та цілеспрямовано працює над кримінологічними проблемами злочинності ув'язнених колектив працівників юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки на чолі О. Г. Колбом. Низка ціка­вих даних кримінологічної характеристики цього різновиду зло­чинності міститься у працях цього колективу, зокрема у колек­тивній роботі, виданій у 2002 р.¹ У подальшому деякі з цих даних та рекомендацій автор використовує у Курсі.

За даними згаданого джерела, переважна більшість злочинних проявів ув'язнених виявлялася у робочі дні тижня, у робочий час (з 6 до 18 години), що є логічним з огляду на суттєве переважання серед досліджуваних злочинів злісної непокори вимогам адміністрації. Натомість більшість тяжких злочинів (вбивства, тяжкі ушкодження, втечі тощо) вчинялися у нічний час, переваж­на кількість інших злочинних діянь — у житлових зонах, на виїзних об'єктах. Більш поширеними стали ситуативні злочини, передусім тяжкі, а також втечі, умисел на вчинення яких виникав раптово, а спосіб і знаряддя вчинення відповідали ситуативності, здебільшого неконтрольованій.

Основну кількість злочинів вчиняли злісні порушники режиму та особи, які через вчинені порушення перебували на обліку адміністрації. Загальною тенденцією криміногенної ситуації в ус­тановах позбавлення волі, особливо в колоніях посиленого та су­ворого режимів, є значне зростання суспільної небезпечності скла­ду засуджених. Це пояснюється тим, що через щорічні амністії, широке застосування умовно-дострокового звільнення в устано­вах позбавлення волі залишається все більше засуджених за тяжкі злочини, неодноразово, з негативною характеристикою. Наведене ілюструється ознаками особистості засуджених, що вчинили зло­чини в установах позбавлення волі. В цілому вона характери­зується як більш суспільне небезпечна та більш криміногенна, ніж особистість осіб, що вперше вчинили злочини, і навіть ніж осо-

І Вознюк Я. /., Колб О. Г., Наливайко В. С., Новосад Ю. О., Макарчук О. М., Наливайко Т. В-Стан, тенденції, причини злочинності та заходи боротьби з цим явищем у місцях позоа лення волі. — Луцьк, 2002.

600

Рецидивна злочинність

бистість злочинців, які допустили рецидив злочинів після звільнення з установ позбавлення волі.

Як свідчать дослідження колективу на чолі з О. Г. Колбом, зазначені кримінологічне значущі риси особистості злочинця в установах позбавлення волі змінюються на гірше під впливом на­самперед негативного кримінально-агресивного середовища засу­джених, більшість якого становлять злісні порушники режиму, раніше судимі, в тому числі за тяжкі злочини і неодноразово, хронічні алкоголіки, наркомани, носії злочинних традицій і звичок. Цей процес відбувається, як правило, через сприйняття та дотримання традицій і звичаїв кримінальної субкультури, які поступово стають звичною нормою стосунків і поведінки. Осо­бистість засудженого здебільшого не є пасивним елементом цього процесу. У ньому активну участь беруть такі ЇЇ морально-психо­логічні властивості, як: зростаючий антисуспільний характер спрямованості, набуті негативні досвід та звички, зокрема звичка порушувати норми закону, не сприймати позитивний вплив ви­ховного соціально-відновлювального процесу, вирішувати «життєві справи», особливо конфліктні, із застосуванням сили, насильства. У багатьох засуджених, що вчинили злочини, вплив на криміногенну мотивацію, в тому числі часто раптову, чинили порушення психічних процесів, особливо вольових та емоційних (високе збудження, афективне мислення, дефіцит процесів галь­мування), а також психічні аномалії в межах осудності.

Особистості ув'язнених, що вчинили злочини в установах поз­бавлення волі, притаманні багато з рис та властивостей, які мають місце загалом у злочинців-рецидивістів. Але у перших вони вияв­ляються більш помітно, нерідко навіть гостро, особливо у ситуації вчинення злочину. Серед них можна виокремити складність про­цесу адаптації до умов УВП, особливо для неповнолітніх і молоді, ^а також осіб, що мають молоду сім'ю, малолітніх дітей. Вони частіше і скоріше втягуються у конфлікт, що нерідко завершується вчиненням злочину. У них більш занедбані соціально-правові ЧШності, і вони легше відходять від них. Властивий для реци­дивістів розрив соціальних зв'язків цими особами переживається ІДЬщ гостро, особливо за умов втрати сімейних стосунків: відчай безвихідь штовхають їх на злісну непокору, агресивні вчинки.

601