Глава 7

ня мережі діючих та створення нових спеціальних будинків-інтер-натів та гуртожитків для осіб, які після звільнення не мають постійного житла; здійснення соціального супроводу та контролю за поведінкою неповнолітніх, які звільнені від відбування пока­рання з випробуванням, засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, відбули покарання та звільнилися з місць поз­бавлення волі тощо. Необхідно забезпечити повне і своєчасне ви­конання намічених заходів.

На завершення цього параграфа слід підкреслити, що реальне виконання зазначеного у ньому та багато іншого, від чого залежить здійснення належним чином діяльності щодо запобігання рецидивній злочинності, можливо лише за умови, якщо ця проблема буде підня­та в Україні на загальнодержавний рівень та стане предметом розгляду та спілкування вищих органів державної влади.

§ 4. Особливості злочинності ув'язнених, ,

що перебувають в установах позбавлення волі,

та запобігання їй _:

Особливим різновидом рецидивної злочинності є злочини, що вчиняються ув'язненими, які перебувають в установах позбав­лення волі (тут і далі терміном «ув'язнений» визначаються особи незалежно від статі). Особливості цих злочинів полягають у тому, що рецидив допускається: 1) під час відбування покарання у ви­гляді позбавлення волі або перебування під арештом як запо­біжного заходу, тобто в умовах ізоляції від суспільства; 2) в уста­новах, де особи, що вчинили злочини, перебувають в умовах ув'яз­нення та спеціального режиму, під контролем і наглядом; 3) у се­редовищі злочинців, що відбувають покарання. До цього різнови­ду злочинності традиційно відносять також злочини осіб, що відбувають покарання у колоніях-поселеннях, де вони у розумінні сучасного законодавства не позбавлені, а обмежені щодо волі. На­ведені характеристики цього різновиду злочинів свідчать про певні особливості осіб, які їх вчиняють, їх особистість, з одного бо­ку, досягла вкрай високої міри суспільної небезпечності, яка отри­мує діяльнісний вияв, незважаючи на перепони, створені режимом позбавлення волі. З другого боку, вона і регульовані нею поведінка та форми буденних відносин цих осіб виявляються сильно зале*"

594

Рецидивна злочинність

цими від кримінального середовища установи позбавлення волі та прагнуть будь-яким чином «пристосуватися» до нього, в тому чис­лі й через властиві останньому злочинні вчинки.

Злочинність ув'язнених, що перебувають в установах позбав­лення волі (далі — ув'язнених), є особливим різновидом (підсис­темою) більш широкої системи рецидивної злочинності, яка, в свою чергу, є підсистемою ще ширшої системи злочинності зага­лом. Тому злочинність ув'язнених зберігає загальні ознаки та характеристики злочинності загалом і особливі властивості реци­дивної злочинності в цілому. Водночас вона має свої специфічні ознаки та характеристики, чим зумовлюються й особливості запобігання та загалом протидії цим злочинам. Розгляд криміно­логічних особливостей злочинності ув'язнених вимагає виокрем­лення та вивчення саме цих її специфічних ознак і характеристик. На підставі знання останніх визначаються відповідні предметні заходи запобігання та протидії, що доцільні і прийнятні саме за умов середовища, в якому вони вчиняються. Останнє твердження не означає, що у розумінні злочинів осіб, які позбавлені волі, та у визначені заходів запобігання та протидії цим злочинним діянням є неприйнятними ті положення, висновки та рекомендації, що стосуються злочинності загалом та рецидивної злочинності. З ос­танніми злочинність ув'язнених співвідноситься як окреме із загальним та особливим. Але для визначення особливостей злочинів ув'язнених та запобігання їх вчиненню увага має бути зосереджена на тих ознаках та характеристиках, які властиві саме Цьому різновиду рецидивної злочинності.

Стан злочинності ув'язнених характеризується такими показ­никами. Рівень цієї злочинності в Україні за період з 1998 р. по 2002 р. стабільно дорівнював щороку близько 400 злочинам з від­хиленням від названого значення не більш як на ЗО злочинів (у 1999 р. — 429). Лише у 2004 р. було вчинено 327 злочинів, але у 2005 р. цей показник знову досяг 395. Майже всі ці злочини вчиня­лися в установах позбавлення волі (тепер кримінально-виконавчі Установи). За вказаний період по 2005 р. разом було вчинено понад 43 тис. злочинів. З урахуванням того, що у згадані роки в устано-^^ах позбавлення волі в Україні перебувало у середньому на рік "лизько 200 тис. засуджених (більше 400 осіб на 100 000 населен-

595