Глава 1

основу існування всього суспільства. З цього положення виплива­ють два висновки. По-перше, суспільство, передусім держава, по­винні всіляко сприяти реалізації прав людини на життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність, особисту безпеку, встановлюючи для них конституційні гарантії та створюючи для їх забезпечення необхідні матеріальні, соціальні, політичні, правові умови. І дру­ге — саме згадані права і свободи людини мають бути першочерго­во взяті під охорону і захищені усіма засобами держави, у тому числі через заборону кримінальним законом найбільш небезпеч­них посягань на ці пріоритетні об'єкти та передбачення за їх вчи­нення кримінальної відповідальності.

Згідно з названими концептуальними конституційними припи­сами Кримінальний кодекс України (далі — КК), визначаючи у ст. 1 його завдання щодо правового забезпечення охорони суспільних відносин, до об'єктів такої охорони відніс передусім права і свободи людини і громадянина. Водночас Кодекс визначив, які суспільне небезпечні діяння щодо названих об'єктів є злочина­ми та які покарання встановлені і застосовуються до осіб, що вчи­нили зазначені злочинні посягання. Норми, які визначають скла­ди злочинів та покарання за суспільне небезпечні посягання на права і свободи людини і громадянина, залежно від конкретного об'єкта злочинного діяння, розподілені у Кодексі за п'ятьма розділами Особливої частини:

розділ II — злочини проти життя та здоров'я особи;

розділ III — злочини проти волі, честі та гідності особи;

розділ IV — злочини проти статевої свободи та статевої недо­торканності особи;

розділ V — злочини проти виборчих, трудових та інших особи­стих прав і свобод людини і громадянина;

розділ VI — злочини проти власності¹.

Як зазначалося, підставою розподілу злочинних діянь стосовно прав і свобод людини і громадянина за окремими розділами Ко­дексу, відповідно до застосованого у ньому загального правила, є належність конкретного об'єкта посягання до родового об'єкта

¹ Юридичним вираженням відносин власності є право власності. Право власності фізичної особи є складовою прав і свобод людини і громадянина.

20

Злочини проти прав і свобод людини і громадянина, запобігання злочинним...

злочинів, віднесених до окремого розділу. Кодекс (ст. 12) визначає також підстави класифікації злочинів залежно від ступеня їх тяж­кості, поділяючи за цією ознакою останні на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Зокрема, тяжким злочином визнається злочин, за який передбачено пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років (але понад п'ять років), а особливо тяжким — на строк понад де­сять років або довічне позбавлення волі.

Вважається, що в основу наведеної класифікації, крім формаль­ної підстави (вид і строк покарання), закладений матеріальний критерій, згідно з яким ступінь тяжкості злочинів відбиває їх «внутрішню соціальну сутність... — ступінь небезпечності для суспільних відносин»¹, яка, у свою чергу, виражається у сукуп­ності низки ознак злочину: важливості об'єкта, характеру діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формах та видах ви­ни, мотивах і меті тощо. Через наведеш міркування класифікація злочинів за ступенем тяжкості визнається «суттєвою (очевидно, малося на увазі «сутнісною». — А. 3.), універсальною»².

Автори наведеної точки зору вважають, що оцінка суспільної небезпечності діяння як злочину відбувається на законодавчому рівні через його криміналізацію, а на правозастосовчому — через її оцінювання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею сто­совно вчиненого конкретного злочину, що дає підстави віднести суспільну небезпечність до оціночних понять³. Вважаючи, що тяжкість «найбільш рельєфно» відображає сутність (суспільну не­безпечність) злочинності, пропонується розглядати тяжкість як «якісно нову системоутворюючу властивість останньої», що доз­воляє розкрити не лише сутність злочинів, а навіть їх походжен­ня⁴. Залишається лише здогадуватися, яким чином можна надава-

¹ Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. — 2-е вид., перероб. та допов. / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К., 2005. - С. 85.

² Там само. — С. 86.

Там само. — С. 77. Нагадаємо, що ще у 70-ті рр. минулого століття оціночним пропонува­лося вважати й поняття злочину (Коган В. М. Социальньїе свойства преступности. — М., 1977. — С. 6), що передбачає можливість визнання оціночним і поняття його сутнісної вла­стивості — суспільної небезпечності.

Головкгн Б. Суспільна небезпечність тяжкої насильницько-корисливої злочинності // Пра­во України. - 2006. - № 10. - С. 31.

21