Глава 7

робитися зусиллями адміністрації виховно-трудової установи з налагодження і зміцнення зв'язків неповнолітнього засудженого з особами й організаціями, передусім громадськими, неформальни­ми, які перебувають поза цією установою, на волі. Саме вони ма­ють допомагати налагодити зв'язки з життям на волі ще до звільнення зі спеціальної установи. В Україні основними видами таких громадських організацій спеціального призначення згідно зі ст. 149 КВК є піклувальні ради при спеціальних виховних устано­вах (Положення про них затверджено постановою Кабінету Міністрів № 429 від 1 квітня 2004 р.), та батьківські комітети, що створюються при цих спеціальних установах і діють на підставі положень, визначених начальником установи. Зазначені гро­мадські органи, за оцінкою фахівців, що предметне вивчали їх діяльність, за сучасних умов створюються, як правило, у порядку «службового навантаження» з представників державних органів, не мають характеру громадської діяльності, не використовують ЇЇ можливостей, обмежуються здебільшого погодженням різних до­кументів та рішень адміністрації, функціонують формально та ма­ло впливають на підготовку засуджених неповнолітніх до життя на волі. Хоча є й окремі приклади їх діяльної, зацікавленої роботи, що має конкретні результати (Курязька виховна колонія Харківської області). У попередній главі йшлося про позитивну діяльність щодо запобігання злочинності неповнолітніх Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді. В деяких містах вони плідно займаються й соціальною адаптацією підлітків, звільнених зі спеціальних установ¹.

Питання родинної адаптації звільнених неповнолітніх, її забез­печення, допомоги і контролю з боку органів влади мають отрима­ти чітке законодавче визначення, організаційні форми, ефективну систему². Ці питання частково, зокрема щодо здійснення соціаль­ного патронажу за неповнолітніми, які відбували покарання У

¹ Докладніше про досвід роботи громадських формувань при Курязькій спеціальній ви­ ховній установі, у Харківському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а також про проблеми удосконалення діяльності подібних формувань див.: Кримінологічні проолс ми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: Досвід конкретно соціологічного дослідження. — С. 253-286.

² Яровий А. О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховпо-труД вих колоній: Автореф. дис.... канд. юрид. наук — X., 2002. — С. 12-14.

578

Рецидивна злочинність

вигляді позбавлення волі на певний строк, надання медичної допомоги, здобуття освіти, отримання низки послуг тощо, перед­бачені у відповідному законі¹, але їх практичне вирішення поки що _Не відоме.

Значно впливає на поширення рецидиву фактична відсутність державного контролю за поведінкою звільнених з місць позбав­лення волі. Обов'язки такого контролю стосовно маси дорослих звільнених покладені на кримінально-виконавчі інспекції (КВІ), які перебувають у віданні Державного департаменту з питань ви­конання покарань, а щодо неповнолітніх — на кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (КМН). Обидві ці інституції за недостатньої штатної чисельності працівників, що не відповідає непомірне великій масі контингенту, який вони мають контролю­вати, а також через навантаження іншою роботою (зокрема КМН — розкриттям злочинів, ймовірно вчинених підлітками) не в змозі здійснювати належний контроль за звільненими. На обліку в КВІ щороку перебуває 75-80 тис. звільнених та ще близько 200 тис. засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в основному звільнених з випробуванням (майже 70 %). Се­реднє навантаження на одного працівника КВІ разом становить 250-270 підконтрольних, а в АРК Крим, Харківській, Донецькій, Херсонській областях — ще більше. Зрозуміло, що за такого наван­таження працівники КВІ встигають лише вести облік підконт­рольних та звітні документи. Про контроль, будь-який виховний позитивний вплив не може бути й мови.

Суттєвою вадою процесу виконання покарання та наступної соціальної реабілітації звільнених є відсутність у ньому такого важливого суб'єкта, як потерпілий. Ця традиція, заведена з ра­дянських часів за умов закритості від суспільства правоохоронної системи та установ позбавлення волі, як не дивно, продовжується Досі. В літературі правильно відмічається, що крім суперечливості ^Та соціальної несправедливості такої практики стосовно ^п°терпілого, вона має й інший негативний наслідок. Через відсут-

д₀°^к°'.' України № 3167-ІУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України Іцо-^ соціальної адаптації осіб які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлен-20пк°'"¹ "^{а иев}пий строк» від 2 червня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. — "°. — № 19 _ Гт іпл