Глава 7

3) мікросередовище звільненої особи як найближча ланка суспільства, в якому вона має адаптуватися, знайти місце прожи­ вання, поновити родинні, інші соціальні зв'язки та стосунки згідно зі своїми потребами та інтересами часто перетворюється у сферу відновлення антигромадських зв'язків, соціальних та побутових конфліктів, стосунків зі злочинними групами, що у поєднанні і₃ кримінальним досвідом, набутим в ув'язненні, перетворюється на чинник, що «підштовхує» звільненого до продовження злочинної діяльності;

4. підприємства та організації, де звільнений має отримати ро­ боту, відновити трудові відносини, одержати кошти для задово­ лення своїх елементарних потреб, за нинішніх скрутних умов жит­ тя, невирішення у суспільстві на макрорівні проблем трудової зайнятості, подолання безробіття, бідності часто не зацікавлені у працевлаштуванні звільнених з УВП;

5. органи та організації, передусім державної влади та місце­ вого самоврядування, які повинні практично організовувати соціальну адаптацію звільнених з УВП, надавати їм допомогу, передусім у трудовому та побутовому влаштуванні, на сьогодні не мають чітко визначених у законодавстві обов'язків стосовно цього, тому переважно не організовують процес соціальної адаптації належним чином;

6. макросередовище, тобто суспільство в цілому, як своєрідна ланка процесу соціальної адаптації, згідно з існуючими у ньому економічними, соціальними, правовими, культурно-освітніми, мо- рально-психологічними відносинами та інституціями, має створи­ ти умови суспільної життєдіяльності, похідними від яких є умови соціальної адаптації звільнених з УВП. У сучасному українському суспільстві через кризові явища та негаразди не забезпечуються умови нормальної життєдіяльності переважної більшості населен­ ня, тому стає неможливою справжня соціальна адаптація значної частини звільнених з УВП. Вони продовжують вести антигро­ мадський спосіб життя, а нерідко й злочинну діяльність. Протягом останніх років у деяких містах органи місцевої влади почали ство­ рювати центри соціальної реабілітації, адаптації, кризові центри для звільнених, які не мають житла і роботи. За деякими даниМА їх вже створено декілька десятків, а також більше 100 притул*¹⁵

576

Рецидивна злочинність

лля різних категорій осіб, у тому числі не влаштованих після звільнення з УВП. Протягом певного часу, що визначається місце­вою владою, останні отримують помешкання, харчування, психо­логічну допомогу. Ця форма, безумовно, є позитивною, але не вирішу⁶ всіх потрібних питань. Центрів поки ще недостатньо, яв­но менше, ніж здатні задовольнити потребу. Перебування у них є тимчасовим, розрахованими на те, що протягом визначеного часу утриманці будуть влаштовані на постійно на підприємствах, забез­печуватимуться житлом. Проте процес постійного влаштування нормативне не визначений, організаційно не забезпечується і тому переважно не відбувається. Потреба у наданні первинної підтрим­ки новим звільненим змушує адміністрацію центрів звільняти для них місця та передчасно до постійного влаштування залишати по­за центрами раніше вміщених. Головна складність сучасної соціаль­ної адаптації — законодавча невизначеність порядку та умов її організації і забезпечення, передусім надання можливості звільне­ним з УВП працювати та заробляти на своє утримання.

Істотні особливості має соціальна адаптація неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній та інших установ здій­снення примусових виховних заходів. Проблеми вибору місця проживання, працевлаштування, відновлення соціальне корисних зв'язків, які існують і у дорослих звільнених, для неповнолітнього звільненого доповнюються найважливішою потребою відновлен­ня родинних та інших близьких стосунків, без чого значною мірою неможлива соціальна адаптація. Після звільнення проблема відновлення стосунків неповнолітнього у родині, побуті, близько­му оточенні стає незрівняно складнішою і часто неподоланною, змушує його долати труднощі і перешкоди наодинці, через що то-Рується його шлях спочатку з родини на вулицю, а далі — у бездо­глядність, бродяжництво аж до нового злочину. Міжнародні стан­дарти, що стосуються й України — йдеться насамперед про 24 Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлен-^Ня правосуддя стосовно неповнолітніх (так звані Пекінські прави-^Ла)> виходять з того, що створення необхідних умов та надання послуг неповнолітньому засудженому в інтересах його більш приятливої адаптації на волі після звільнення має здійснюватися самого початку відбування строку покарання. Передусім це має

¹⁹ 7-328

577