Глава 7

волі, особливо після тривалого строку її позбавлення, сам по собі винятково складний. Складність цього процесу зумовлюється тим, що він залежить від низки об'єктивних та суб'єктивних факторів. Серед перших — економічні, соціальні, соціально-психологічні, ор­ганізаційно-управлінські чинники, пов'язані з налагодженням відповідних суспільних відносин та зв'язків, як правило, поруше­них, а значною мірою й втрачених через засудження. Набір так зва­них суб'єктивних факторів пов'язаний з особистістю засудженого. На момент вчинення злочину та засудження його особистість, як було зазначено, мала суспільне неприйнятну (антисуспільну) спря­мованість, як правило, суспільне небезпечного типу, що реалізува­лася у злочинному різновиді останнього. При посткримінальному різновиді цього типу особистості, до якого належить особистість особи, звільненої після відбування покарання, елементи її психо­логічного комплексу, що мали місце на момент вчинення злочину і суб'єктивно спричинювали його, можуть набути різної якості: змінитися в сторону їх послаблення або повної втрати, що означає зниження або втрату суспільної небезпечності особистості (перший варіант); залишитися без змін, з незмінними суспільною неприй­нятністю спрямованості особистості, її суспільне небезпечним ти­пом та кримінальним різновидом останнього, що містить ймовірність вчинення нового злочину (другий варіант); отримати в умовах позбавлення волі та специфічного середовища негативні психічні та психологічні впливи, які за певної обстановки і ситуації після ув'язнення можуть зумовити нові або розвинути минулі нега­тивні якості, що підвищують суспільну неприйнятність та небез­печність особистості стосовно готовності продовження злочинної діяльності, чим переводять її до поглиблено кримінального різнови­ду суспільне небезпечного типу (третій варіант).

Сполучення та взаємодія багатьох згаданих факторів та можли­вого поліваріантного стану суспільної неприйнятності та небез­печності особистості особи, що звільнена з установи позбавлення волі, зумовлюють виняткову складність проблеми її соціальної адаптації у суспільстві після звільнення. Науковими дослідження­ми цієї проблеми в Україні повністю або частково займалися У радянський період П. П. Михайленко, А. Ф. Зелінський, Л. В. Баг-рій-Шахматов, пізніше Л. П. Оніка, В. М. Трубніков, а за часів

570

Рецидивна злочинність

уверенної України І. М. Даньшин, Т. А. Денисова та інші. Слід визнати, що за радянських часів в Україні, як і в інших республіках Союзу, була опрацьована та здійснювалася більш-менш задовільна система соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі- У ній брали участь установи виконання покарання, спосте­режні комісії виконкомів Рад народних депутатів, правоохоронні органи, передусім міліція, адміністрація та колективи підприємств і організацій, які за визначеною квотою та без неї забезпечували працевлаштування звільнених та вирішення їх елементарних жит­лових і інших побутових проблем, а також різноманітні громадські організації, шефи, наставники тощо. Вирішення цієї проблеми постійно перебувало в полі зору виконавчих комітетів рад, особли­во місцевих. Вона була піднята на рівень загальносуспільної.

З переходом економіки України на шлях ринкових перетво­рень, загальним послабленням організуючої ролі держави у вико­нанні суспільних функцій та розладнанням системи і механізму державного управління, проблема соціальної адаптації осіб, звільнених з установ позбавлення волі, значно загострилася. Вона не стала предметом повсякденної діяльності органів державної ви­конавчої влади та органів місцевого самоврядування, її вирішення обмежене переважно сферою діяльності та можливостями Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань.

З метою законодавчого визначення умов і порядку надання соціальної допомоги особам, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також правових засад участі в їх соціальній адаптації органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян, із значним запізненням, лише Ю липня 2003 р., був прийнятий Закон, який мав регламентувати Ці питання¹. Закон засвідчив, що українська держава приділяє ува-^ГУ упорядкуванню соціальної адаптації зазначених осіб. Він визна­чив деякі форми останньої, зокрема передбачив соціальний патро­наж як комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння у їх пра-

ховної Ради України. - 2004. - № 6. - Ст. 39.

571

,^а)со" України № 1104-ІУ «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді п ІсжеІІпя ^вол' або позбавлення волі на певний строк» від 10 липня 2003 р. // Відомості ^асРХовної Рал й Укпяїии - 9ПП4 _ № К _ Г.т 39