Глава 7

самого характеру», що і минулий (Іспанія), або за наявності сукуп­ності певних умов (Австрія). Кримінальний кодекс Італії передба­чає, що суд «здійснюючи своє право розсуду» (виділення моє. — А. 3.) має брати до уваги «нахили винного до вчинення діяння, які випливають з: мотивів злочинного діяння і характеру злочину; по­передніх засуджень і судових справ; поведінки і життя винного; по­ведінки під час і після вчинення злочинного діяння; індивідуаль­них, сімейних і соціальних умов життя злочинця». Залежно від розсуду: а) підвищується покарання за рецидив; б) застосовуються заходи безпеки; в) настають спеціальні наслідки, вказані у законі¹. Щоправда, наведене стосується лише злочинців «за схильністю». Однак наразі принципове значення має надання суду можливості «на розсуд» враховувати об'єктивні соціальні та індивідуальні умо­ви та не чинити лише однозначно в оцінці рецидивного злочину. Переконаний, що і в українському законодавстві безумовна обтя­жуюча оцінка рецидивного злочину має бути диференційована.

На розсуд суду у багатьох нормах Особливої частини КК Ук­раїни залишено фактично визначення міри покарання, а не її за­стосування, як це належить суду. Останнє відбувається через передбачення у цих нормах занадто широкого інтервалу між верх­ньою та нижньою межею покарання у вигляді позбавлення волі. Більш ніж у 20 статтях Кодексу він сягає 7-10 років (статті 113, 114, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 149, ч. 4 ст. 152, ч. 4 ст. 190, статті 255,257, ч. 2 ст. 294, ч. З ст. 345, ст. 349, ч. З ст. 377, ч. 2 ст. 378, ст. 379, ч. З ст. 409, ч. З ст. 423, ч. 2 ст. 439, статті 441, 443). Визна­чаючи у передбаченому інтервалі міру покарання, суди нерідко на своє суб'єктивне розуміння, а не на підставі чіткого передбачення законом інтервалу у 3-4 роки, обирають більш тривалий строк позбавлення волі, чим знову-таки збільшують ймовірність реци­диву злочину. Адже безперечно доведено пряму залежність між тривалою ізоляцією від суспільства та деградацією особистості щодо морально-культурних норм і стандартів цього суспільства.

З метою гуманізації покарання фахівцями вносилися пропо­зиції різного характеру, зокрема про передбачення конфіскації

¹ Хавропюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи. - С. 440-443.

552

Рецидивна злочинність

майна як основного виду покарання (ч. 1 ст. 52 КК) та заміни нею позбавлення волі за низкою складів злочинів проти безпеки виробництва, безпеки руху та експлуатації транспорту, у сфері службової діяльності тощо. Пропонувалося також внести зміни до низки норм розділу VII Особливої частини КК для того, щоб замінити позбавлення волі за деякі злочини у сфері господарської діяльності передбаченням основним видом покарання позбавлен­ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке має супроводжуватися додатковим покаранням у вигляді штрафу. Вносилися й інші пропозиції щодо гуманізації, дек-риміналізації, забезпечення доцільності покарання, його міри і розміру¹. Останнім часом у Міністерстві юстиції України із залу­ченням фахівців з-поміж експертів апарату Верховної Ради та науковців підготовлені системні зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України у напрямку гу­манізації кримінальної відповідальності. Проект відповідного За­кону 24 січня 2007 р. зареєстрований у Верховній Раді України (реєстраційний № 3031). Хочеться сподіватися, що ці пропозиції будуть з розумінням сприйняті народними депутатами, які досі, зокрема при прийнятті Кримінального кодексу 2001 р., здебільшо­го виступали за посилення покарань.

З метою забезпечення прав підозрюваного (обвинуваченого) на об'єктивне розслідування висунутих проти нього підозр, обвину­вачення, а також дотримання гуманності, диспозитивності при проведенні досудового слідства, запобігання обрання без до­статніх підстав запобіжного заходу у вигляді арешту, що на прак­тиці у багатьох випадках впливає на подальше призначення пока­рання у вигляді позбавлення волі, вносилося багато пропозицій Щодо відповідних змін у новому Кримінально-процесуальному кодексі України, у тому числі передбачення, що строк затримання не повинен перевищувати 24 годин, обов'язкове повідомлення про останнє адвоката або близьких родичів і загалом регулювання лише законом затримання, навіть короткочасного, його підстав і порядку тощо. Провідний кримінолог сучасності академік

идичний вісник України». - № 17. - 2006 р.

553

ь^ввроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи // юридичний вісник Укаїни». - № 17. - 2006 .